«Померлими героями не захоплююсь – пора визнавати живих!»
Цьогорічний 19-й Форум видавців у Львові минув. Підведені підсумки. Всі учасники та зацікавлені мають змогу порівняти чернівецький Меридіан та львівський форум. Власне, подейкують, що видавці з наступного року приїдуть до Чернівців. Але до того ще часу доволі. Однією з цікавих подій цьогорічного літературного життя стала присуджена вперше Міжнародна літературна премія ім. О. Ульяненка. Премія заснована у 2012 році Спілкою письменників міжнаціональної згоди ФРН. Премія створена на підтримку літературних нонконформістів – поетів і письменників, що не прогнулися під вимоги ринку та кон´юнктури і залишилися вірними своїм художнім принципам. Володимир Сергієнко очолив журі конкурсу. Про літературу і життя з кор. газети «Час» погодився поспілкуватись перший лауреат – письменник зі Львова Володимир Вакуленко.
– Доброго дня, Володимире. Від імені читачів та редакції вітаємо Вас з одержанням літературної премії ім. Олеся Ульяненка. І відразу ж про премію. Ті, хто цікавляться літературою і життям, вважають О. Ульяненка парадоксальним автором: він був письменником з переконаннями і компромісною людиною? Як розвязати цей парадокс? Яким повинен бути сучасний письменник, щоб отримати цю премію?
Дякую за вітання. Олесь Ульяненко ніколи не був конформістом. Навпаки. Подейкують, що він взагалі симпатизував анархістам, вважав мистецтво безнаціональним, і ніколи не стелився під стандартну фішку системи. Власне я Олеся знаю зі спогадів друзів як добру і безкорисливу людину. Він міг отримати премію, роздати її друзям, а потім жити «божим» духом. Часто ходив до церкви і щедро жертвував їй. Тож в чому Ви бачите парадоксальність Олеся Ульяненка? Прообраз Ульяненка в мене асоціюється з вічним романтизмом і непокорою. Письменник в першу чергу має бути письменником, а не вигідною лялькою, якою всі, кому не лінь намагаються маніпулювати. Взагалі для мене існують дві людини на яких я рівняюся: в літературі Олесь Ульяненко, в музиці Єгор Лєтов. А те, що першим Лауреатом цієї премії став я, певно мало кого і здивувало. Мені кажуть що я в багато чому нагадую Олеся, тож певно що так і є.
– Завжди журналісти запитують щось на кшталт: \”Що ви робитимете далі?\”, \”На що ви витратите премію… Скільки, вона, до речі?..\”. Мені цікаво: \”Що ви ні в якому разі не зробите, навіть отримавши премію Ніке чи Букерівську?\”
+Давайте так. Я спочатку най отримаю Ніке, чи Букерівську премію, а потім подумаю чого я не зроблю. А Загалом думаю, що жодна премія мене не зіпсує: я так само як і до премії залишусь ВКВ, працюватиму з проектами. Насправді нагородження премією – це всього-на-всього перевірка на вошивість. Твоє ставлення до такого роду заохочень бачать всі й оцінюють в твоєму подальшому русі. Дехто задирає вгору кирпу на порожньому місці, а дехто продовжує діяти далі. Що робитиму далі? Маю деякі секрети, але поки що продовжую те, що вже розпочато. Загалом мрію отримати Народну Шевченківську та ім. Сковороди. То повноцінно «панківські» премії, які мені певно що пасуватимуть. Щодо питання по відношенню розтрат, то відповім коротко. Щоб не завантажувати думками себе про те, чого не вистачає – вирішив зробити наступне. Гроші перерахував на банк – незабаром потрачу їх на дітей. Їм то буде приємніше. Отримав я 5000 гривень, але для мене важливіше Лауреатство.
– Ваша поетична творчість часто урбаністична. З якими містами Ви пов’язуєте своє життя. Чи бували у Чернівцях? Коли приїдете до нас?
+Якщо в поезії, то урбаністична творчість пов’язана з усіма містами до яких я їздив. Свого часу пів-України об’їздив з виступами. А якщо в реальності, то найбільша симпатія до міст Галичини. Тут якийсь такий дух чистий і власне люди ніколи не спитають про твої заняття, що не заважає тобі по-суті створювати в чомусь своє колесо. Нажаль, в Чернівці ще не їздив. Збирався ось-ось їхати, але збіглася в часі ще одна поїздка на Слобожанщину, яку не можна відкласти. Тож заплановано спільно з моєю літературною соратницею Євгенією Чуприною, або навесні до Вас приїхати, або вже тоді на «Меридіан». Плануємо з акцією до Вас «Куртуазний матріархат» приїхати, а ще сумісний тандем з Євгенією Чуприною провести. Загалом мрію трохи по дитбудинках зі своїм дитячим доробком виступати, але то вже як організатори захочуть і на скільки моїх фінансових можливостей вистачить.
– Хто ховається під криптонімом «вкв»: літературний хуліган чи борець за справедливість для українців?
+А Ви як вважаєте? Під криптонімом «вкв» ніхто не ховається, навіть тінь. ВКВ справжній, можете торкнутися мене . В мережі іноді мене вважають добрим і називають «дитячим анархо-панком» (пишу ще й віршики та казочки для діточок), але часом і хуліганю не по-доброму. Часом справедливо можу сказати правду будь-кому. Не люблю «людей-килимків для котиків», брехунів і «людей-шлагбаумів». З такими просто намагаюся не спілкуватися. Не люблю скупість і самозакоханість. Не люблю порожньої гордині, але поважаю людей, які дійсно досягли того, щоб ними захоплювались. Порожніх графоманів з «манією величі» терпіти не можу. Померлими героями не захоплююсь – пора визнавати живих! Такий от невеличкий етюд Вам про мене.
– Якщо вже мова зайшла про соціально-політичне життя, скажіть, чи маєте готовий рецепт подолання народної української забавки – виборів та усіх решту побічних ефектів? Як Вам законопроекти про українську мову, про свободу слова? Новинки податкового кодексу та реакція суспільства \”з-за бугра\” на всі наші перипетії?
+Почну одразу з того, що я принципово не маю ні телевізора, ні радіо, не читаю пресу, тож мене не цікавить ні політика, ні народні забавки в гру «хто кого дожене і хто з них кіт в мішку». На вибори піду принципово, але принципово голосуватиму за того, у кого найменше шансів. А так просто. Аби мій бюлетень не використали у своїх цілях. Я анархіст за переконаннями, тож мене не цікавлять ні діючі злодії, ні ті злодії, що займуть їхнє місце.
Щодо народу. Якщо сильно тиснуть на мої права я не відсиджуюся біля комп’ютера, а йду і організовую акції протесту. Не політичні. Поезія також часом має вбивчу силу. Так я курував акцію протесту Донецьк-Запоріжжя «Заборона на Заборону» проти цензури. В цьому році організовував акцію протесту проти мовного закону у Львові. Народу було мало: на неполітичну акцію – я не роздавав протерміновану кока-колу та не підкупляв людей пивом – прийшли тільки з власного бажання і з переконання.
У людей 3 причини чому вони не «підриваються» з домів протестувати. Перша. Революція Україні нічого не дасть – це розуміє більшість. Друга. Доки функціонують горілчані заводи на повну і в супермаркетах сповна чарівливого зілля, триває перетворення українця в неактивного. Оце був би закон від влади по ділу коли б саме зараз ввести сухий закон з суворими покараннями. Моноалкоголія України – політична вигідність для будь-якої партії і оці всі горілчані вибори не дадуть людині справедливо мислити. Ну і третя причина – це Інтернет. Вимкніть його на декілька тижнів – люди почнуть згуртовуватись. А це вже бунт, тобто реальна громадянська війна. Так нас нічого і не навчив Хосні Мубарак. А загалом – почитайте історію України-Руси з початку. Коли у нас було добре? Або князь велить літописцю замовчувати, або ж літописець прикрасити все вирішує. А воно так: поки людина селянин, доки і людина. Дістанеться до влади – забуває ким вона була. Риба гниє з голови, але починає гнити з малесеньких установ. Це якось народ і найменше турбує, тож всі оті косі погляди «за-бугра» через інформацію ЗМІ, власне, ніяких суттєвих змін країні не принесуть.
– Повертаючись до літератури: цікава книга українською мовою – яка вона?
+Книга, про яку не соромно пам’ятати, що ти її колись читав. Я з дитинства ще пам’ятаю альманахи «Дванадцять місяців», а із дорослих, стареньку книжку десь 60-х Євгена Плужника «Рівновага». Не зникають з моєї пам’яті і книги Миколи Зерова. Та школа, до якої я повертався знову вже в 2000-х. З творчості сучасників поціную поезію та прозу Сергія Жадана, Юрія Винничука та Володимира Діброви. Із менш відомих сучасників захоплююся волинською школою поезії «Лесин Кадуб». Це автори Тетяна Бондар, Олена Пащук, Ганна Луцюк, Софія Стасюк. Із дитячих авторів визначив би трьох: Галину Чубач, Романа Скибу та Григорія Фальковича. Не люблю «дешеве чтиво» таких от авторів як Люко Дашвар, Міла Іванцова. Вони мені нагадують сучасний рок. Нібито музика, а вслухуєшся в слова – банальні рими «кров-любов». Загалом люблю експериментаторів і поважаю тих, хто постійно в русі не лише для свого блага, а й допомагає іншим пробиватися в літературі. Власне по цих критеріях я здебільшого працюю з маловідомими письменниками. Зірки мають властивість згасати і їхнє світло частенько порожнє і тимчасове.
– Графа \”зелене світло\”. Що би Ви побажали нашим читачам. Можливо, Ви маєте щось сказати поза цими запитаннями?
+ Вірити в те, що ти на щось здатний і тоді доля посміхатиметься. І головне: нікому не заздрити і не задиратиніс. Небо має оманливу властивість – часом буває непогода, яка може залишити слід всередині вас назавжди. Допомагайте тим, кого вважаєте талановитим і не бійтеся конкуренції. А ще: література – це не повсякденний заробіток. Вона духотворчість і найвище те, що є у нас. Дякую.
Розмову вела
Антоніна Аністратенко
peredplata
