Це одна з фотографій, яка найбільше вразила мене. У серпні 2014 го вона знайшла свого тяжко пораненого чоловіка без свідомості в госпіталі Дніпра.
Він був без свідомості кілька діб, і втратив багато крові. Вона не відходила від нього ні на годину – і він прийшов до тями. У вересні 2014 го у нього почалося велике зараження, температура не спадала, його довелося ввести в кому. Вона цілу добу була поруч, її очі не просихає від сліз. І він вийшов з коми. Він міг втратити пам’ять, і йому довелося заново вчитися рухатися. Вона з ним невідривно на всіх процедурах, і цілими днями вона допомагає йому знайти себе.
І зараз він знову гостро мислячий діяльна людина, і з кожним місяцем він все впевненіше крокує, і все міцніше його рука. Герой України, генерал-майор Ігор Гордійчук вчиться ходити. І на благодійній акції на користь поранених він фотографувався стоячи на своїх ногах. Він знає, що не впаде, тому що дружина Тетяна на кожній фотографії ставала і страхувала героя ззаду, так, щоб не потрапити в кадр. Вони обидва думають, що видима підтримка – це прояв слабкості для генерала. А насправді – це фотографія небаченої сили.
В цьому фото – сила любові і гідності, яка здатна повернути з того світу, перемогти всі хвороби, розтрощити будь-які перешкоди. В цьому фото подвиг чоловіки, які пішов захищати свою Батьківщину-матір, і подвиг жінки, яка врятувала свого чоловіка і сина своєї країни. В цьому фото видно, що в його чоловічих орденах – її жіноче плече і турбота.
В цьому фото вони – одне ціле. Їхня сім’я. Їх дочка. Їхня праця. Одне життя. Одна доля. Одне почуття. В цьому фото – всі наші люблячі дружини і матері.
В цьому фото – Герой і Україна, яка робить його сильним.
Тернова Гілка
peredplata
