11 січня у затишній музейній залі презентували щойно з друку актуальне видання – книгу «Я – українець, я – українка, ми – українці. Майстри слова про найдорожче: рідний народ та українську мову» (видавництво «Рута», ЧНУ), до якого увійшло чимало творів Юрія Федьковича. Упорядники збірника – професор кафедри української літератури Чернівецького національного університету, доктор філологічних наук Богдан Іванович Мельничук та його молодша колега – кандидат філології Ольга Василівна Меленчук.
Сама назва книги та передмови до неї («Без мови немає народу») чітко визначає позицію упорядників у доборі текстів, авторів, акцентуванні тощо. Як зазначив шановний Б. І. МЕЛЬНИЧУК, ідея створення видання народилася у листопаді 2019-го, під час чергової, 12-ї Буковинськоі міжнародної історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 185-й річниці від дня народження Юрія Федьковича та 160-й – Степана Смаль-Стоцького. Тоді, при обговоренні доповіді «Присутність Ю. Федьковича в нашому сьогоденні», було запропоновано: обнародувати слово авторитетного патрона нашого університету (з додатком аналогічних матеріалів інших українських письменників) окремою книжкою. Передусім з огляду на злободенність думок і висловлювань Буковинського Кобзаря щодо України, української мови, української школи та зловорожих антиукраїнських підступів.
Ольга МЕЛЕНЧУК пригадала чинники, які формували її як майбутню філологиню: поради бабусі-словесника, натхненні промови Володимира Яворівського у його циклових передачах по украінському радіо… Цитувала академіка, фізика-теоретика Ігоря Юхновського, який зізнався: власне, украінська мова відкрила йому шлях до науки і утвердився в переконанні: якщо ми хочемо, щоб Україна розвивалася, маємо розмовляти украінською, позаяк люди повинні збагнути, що українська мова для нації – це джерело її розвитку.
У книзі, розповідала наша гостя, автори-упорядники намагалися змалювати образ України: подекуди (як бачимо з текстів) трагічний, подекуди героїчний… Але (що об’єднує усі подані тут художні твори й авторські епістоляріі) сповнений надії на всепереможність любові др свого, рідного, на здобуття, врешті-решт, реальної незалежності, на порозуміння в омріяній єдності. Тож доречно було зачитано фрагмент «Думи» незабутнього гетьмана Івана Мазепи:
Всі покою щиро прагнуть.
Та не в єден гуш всі тягнуть…
Мовилися про те, що призначення презентованої книги: стимулювати читача вивчати і пам’ятати свою історію, без знання якої неможливе самоусвідомлення українців, навчитись співставляти проблеми і доходити правильних висновків… Аби кожне українське серце поспитало себе: «А що я здатне зробити для України? Чим можу прислужитися її розвою?..».
У плині розмови гостро прозвучало занепокоєння тим, що вогнище українофобства, малоросійства дедалі розгорається. Як виявилося, занепокоєння колег слушно поділяє Лідія Михайлівна КОВАЛЕЦЬ – класично визнаний федьковичезнавець. Активно працюючи в архівах (і нашого музею зокрема), дослідниця знайшла близько пів сотні Федьковичевих творів, які навіть у Франковому виданні не друкувались!
«Оптимізму в мене бракне з роками, спостерігаючи якою стає Україна, і знаючи, якою вона мала би стати після 91-го», – зізналася. А щодо книжки, подивувалися велетенському (аж зухвалому:) замірові упорядників представити Україну через мову, ідею українських літераторів. Відтак, висловивши деякі фахові поради, припустила, що цією презентацією на Буковині започатковується рік Богдана Мельничука, який невдовзі святкуватиме 85-ліття, і побажала, аби ця КНИЖКА ЗАПРАЦЮВАЛА.
До розмови приєдналася також студентка 4-го курсу філфаку, голова студентського парламенту (і вже вчителька Великокучурівської школи) Олександра ШКВАРЧУК. Вона декламувала поезію Федьковича «Украіна», вміщену до презентованого видання.
Не стрималась – висловила свої судження щодо обговорюваних тем фахова філологиня (і натхненна авторка-виконавиця співаної поезії) Лариса Василівна МАРКУЛЯК (з дому – Холевчук), яка дружньо й активно долучилась зокрема і до сьогоднішнього пошанування у день пам’яті Юрія Федьковича…
Спілкування було розлогим і красивим (філологи ж:), змістовним і взаємно повчальним (позаяк науковці, педагоги). Усі присутні дякували «винуватцям» імпрези за скрупульозну і таку нагальну працю. А що це перший випуск задуманого видання, то маємо зичливе сподівання: далі буде…
Леся Колодій, завідувачка
peredplata
