Чернівецька трагедія гучно заявила про себе всією палітрою клінічних та соціальних проявів восени 1988 р. і тривала, поступово затихаючи, до 1998 р. включно. Понад 10 років тривала хімічна катастрофа!!! Тоді як урядова комісія закрила всі проблеми цієї трагедії 25 листопада 1988 року.
У своєму заключному акті тодішні можновладці та зірки радянської медицини засвідчили, що в Чернівцях та приміській зоні спалах алопеції тривав від 1 серпня до 1 грудня 1988 року. Офіційно було визнано і зареєстровано за цей період лише 132 випадки хімічної хвороби, із яких 92% становили діти віком 1— 5 років, в основному блакитноокі. Обмежуючи чернівецьку трагедію визначеними «згори» рамками у просторі і часі, урядова комісія не взяла до уваги навіть ті об’єктивні закономірності й ознаки, якими завжди проявляються будь-які катастрофи чи трагедії, і, в першу чергу, динаміку початку та закінчення таких трагедій.
За всіма токсикологічними та клінічними ознаками у Чернівцях та у приміській зоні мала місце масова талієва інтоксикація людей і довкілля. Про це місцеву владу та уряди СРСР і УРСР восени 1988 року інформували Франція, Нідерланди, Швеція, Німеччина і пропонували свою допомогу. Державна влада відмовилася від допомоги зарубіжжя.
Масова інтоксикація сталася внаслідок хронічного отруєння мешканців міста і його околиць малими дозами здатного до накопичення і в довкіллі, і в організмі людей надзвичайно токсичного (1-й клас токсичності) талію. Спричинила спалах епідемії талотоксикозу аварійна ситуація у липні 1988 р. на одному з підприємств міста. Маленькі чернівчани віком до п’яти років стали своєрідним індикатором екологічної катастрофи. Раннє виявлення ознак отруєння у маленьких дітей врятувало мешканців міста від більш тяжких наслідків масового ураження.
Нагадаю і таку актуальну для чернівецької трагедії інформацію, незнання якої часто заганяло у глухий кут лікарів та інших фахівців, котрі були причетні до розслідування масової інтоксикації, і навіть породило безглузду версію про випробування спецслужбами на чернівчанах якоїсь спеціальної генної зброї, яка вражала переважно блакитнооких дошкільнят.
Згідно з токсикологічними дослідженнями лікарів-гомеопатів, при інтоксикаціях важкими металами в малих концентраціях у першу чергу страждають блакитноокі люди (особливо діти). Вони здатні швидше накопичувати й довше утримувати у своєму організмі токсичні елементи через уповільнене їх виведення з організму. Темноокі особи краще виводять токсиканти з організму. Тому клініка інтоксикації малими дозами отрути проявляється у темнооких людей пізніше і має легший перебіг. Лікарі-гомеопати використовують результати таких досліджень при дозуванні своїх ліків. Наприклад, дозу однакових ліків для світлооких та темнооких пацієнтів визначають з урахуванням цих особливостей.
Незабутніми для чернівчан залишилися літо-осінь 1988 року. Місто та його околиці цілодобово оповиті токсичним димом. Спалювали сміття в контейнерах (не було чим вивозити). Спалювали листя, бур’яни у парках, садах, на присадибних ділянках, перетворюючи накопичений у них талій у твердий аерозоль (дим, сажу). У стані твердого аерозолю (дим, сажа, пил) токсичні іони талію набували здатності проявляти об’ємну токсичну дію, подібну до інсектицидної димної шашки, проникаючи у житлові та службові приміщення, підвали тощо. Від токсичної (інсектицидної) дії талієвого диму у місті зникли мухи, комарі, птахи нижнього ярусу мешкання (горобці та інші). На вулицях і площах бродили з осередковим облисінням бездомні собаки і коти, кошлаті, з частково втраченим пір’ям голуби і горлиці.
Основну роль у швидкому накопиченні талію в організмі відіграв інгаляційний шлях (в десять разів ефективніший від перорального отруєння). Це засвідчує початок чернівецької трагедії. Нагадаю: розпочинався спалах масового талієвого отруєння у Чернівцях синдромом ураження відкритих слизових оболонок (очей, носа, рота, горла) та дихальних шляхів. Тільки серед дитячого населення міста в серпні — листопаді 1988 року було зареєстровано 17297 випадків гострих респіраторних захворювань (ГРЗ). А скільки ще залишилося не зареєстрованих ГРЗ як у дітей, так і дорослих? Із 1368 обстежених дорослих і дітей лише у 212 (15,5%) виявили віруси респіраторної групи. Подібні «спалахи ГРЗ» у місті та приміській зоні реєструвалися влітку і восени всі наступні роки (особливо масово 1989 р.), коли ще ніяких ознак епідемії респіраторних захворювань в інших регіонах України та СРСР навіть не намічалося. Цей синдром талотоксикозу не піддавався лікуванню стандартними методами і спричинював різні ускладнення (виразки на слизових рота, носа, очей, статевих органів, обструктивний бронхіт чи пневмонію, крововиливи, тонзиліти, гіпертрофію мигдаликів тощо). А скільки патологій слизових оболонок від прямої токсичної дії на них талію впродовж 1988—1998 років зареєстрували отоларингологи та окулісти!..
Через чотири-шість днів до респіраторних проявів приєднувалися гастроентерологічний, психоневрологічний та інші синдроми талієвого отруєння і, насамкінець, дерматологічний синдром із різними формами облисіння чи дифузного порідіння волосся. У дітей дошкільного віку токсична дія іонів талію набула виразного специфічного для талотоксикозів характеру і проявилася усіма класичними симптомами та синдромами гострого й підгострого отруєнь різних форм тяжкості.
У дорослого населення та у підлітків токсичні іони талію проявили свою дію на пороговому рівні, лише в ослаблених людей та осіб, які зловживали алкогольними напоями, талотоксикоз проявився виразніше — з осередковою та в окремих випадках тотальною алопецією. Але ж слід пам’ятати, що на такому рівні інтоксикації іони талію серед дорослого населення проявили виразну мутагенну, гонадотропну, тератогенну та бактеріостатичну дії. Наслідок цього — збільшення частоти передчасних пологів, неплідність у чоловіків та жінок, імпотенції. Зросла кількість вроджених вад, симптомів діабету, ферментопатій, дисбактеріозів, патологій шлунково-кишкового тракту та печінки, порушень нервової системи та імунітету. Віддалені наслідки інтоксикації іонами талію здатні проявлятися впродовж багатьох років після закінчення епідемії.
Рецидиви талотоксикозу у мешканців міста з повторним облисінням чи без нього і набутий прогредієнтний, тобто тривалий та повільний перебіг інтоксикації з поступовим обтяженням стану постраждалих, стали наслідком допущених помилок у діагностиці, лікуванні та постійного проживання хворих у техногенно забрудненому середовищі. Через це значна частина потерпілих не змогла повністю одужати. Особливо постраждали хворі з осередковою алопецією, яких «хіміками» не визнавали і відповідно не лікували.
Найгрубішою помилкою став необґрунтований поділ хворих з різними за тяжкістю талотоксикозами на дві групи: «хіміків» з тотальною алопецією та окремі випадки хворих з осередковою алопецією, яких лікували від «хімічної інтоксикації»; «нехіміків» тобто хворих з іншими проявами алопеції «не хімічного генезу», яких не лікували від «хімічної інтоксикації» та не визнали постраждалими.
Такий поділ постраждалих від талієвого отруєння допоміг владі «зменшити» чисельність «хіміків», але призвів до «одночасного виникнення та існування у місті» двох епідемій алопеції, що само по собі вже нонсенс. Таке неможливе ще й тому, що обидві епідемії проявлялися однаковою клінікою отруєння з тими ж самими симптомами й синдромами.
Лікарі-дерматологи, які всупереч будь-якій логіці, замість токсикологів виконували провідну роль у діагностиці отруєнь, щоб відділити «не хімічну алопецію» від «хімічної», всі типові синдроми талієвого отруєння діагностують як окремі, не пов’язані з отруєнням хвороби, які нібито й стали причиною осередкового облисіння. Як тільки запропонована дерматологами в угоду владним структурам примітивна, нічим не обґрунтована диференційна діагностика була сприйнята державними і партійними чиновниками, так одразу ж (від 25 листопада 1988 року) усі випадки талотоксикозів, які продовжували масово з’являтися впродовж 1989—1998 років (фактично до 2004 року), почали діагностувати як «облисіння іншого, не хімічного ґенезу». За такими критеріями у 1989 р. діагноз хімічної хвороби був знятий у половини тих дітей, яких 1988 р. відносили до категорії «хіміків». Цим обманули у квітні 1989-го міжнародних експертів, заявивши, що «хімічна алопеція» зникла зразу ж після ретельного кількаразового тотального прибирання міста з миттям вулиць і будинків. У такий спосіб були приховані від громадськості та зарубіжжя масштаби і тривалість чернівецької трагедії та її наслідки.
Наведу деякі дані з токсикологічної характеристики талію. Цей хімічний елемент є одним із найнебезпечніших для живих організмів забруднювачем довкілля. Його токсичність перевищує токсичність сулеми й миш’яку. При техногенному забрудненні довкілля талій утворює стійкі повільної та тривалої дії зони хімічного ураження!!!
Талій має здатність накопичуватися і тривалий час зберігатися в живих організмах за законом концентрування в трофічних ланцюгах. При переході від однієї ланки трофічного ланцюга до іншої (наприклад, з ґрунту в овочі) концентрація талію може зростати в 1,5–8 разів і більше.
Будь-які відчуття при контакті з талієм відсутні. Талій відносять до тих отрут, якими користуються спецслужби. На сьогодні талієві інтоксикації, особливо професійні, зустрічаються часто, але діагностуються рідко через відсутність у лікарнях відповідного оснащення та необізнаність медперсоналу в клінічній токсикології. Дивно, але токсикологія у медичних навчальних закладах всіх рівнів акредитації не вивчається!
При талієвих отруєннях смерть найчастіше настає від інфаркту міокарда або інсульту (у 1988 р. смертність у Чернівцях від цих хвороб збільшилась у 4,5 разу) та від нейроендокринних розладів (у 1988 р. в Чернівцях смертність дорослих від психічних та ендокринних розладів зросла майже втричі, а дітей віком 2–6 років — майже у чотири рази. У звітах цю проблему обійшли.
До цього часу чернівецьку трагедію та її наслідки, навіть всупереч висновкам урядової комісії та всіх інших офіційних комісій, прийнято розглядати та оцінювати, виходячи із ось таких придуманих ще у 1988 році і нічим не обґрунтованих чотирьох позицій.
По-перше, спалах хімічної хвороби розпочався наприкінці серпня і закінчився 25 листопада 1988 року. Це гостре захворювання вразило 185 дітей віком до 14 років і в усіх закінчилося повним одужанням. Дорослі мешканці міста не хворіли.
По-друге, спалах осередкової алопеції, який розпочався одночасно зі спалахом чернівецької хімічної хвороби (ЧХХ), не пов’язаний з дією хімічного фактора. Осередкова алопеція є самостійним захворюванням і не може розглядатись як прояв ЧХХ. Усього протягом 1988–1989 рр. було офіційно зареєстровано 1800 випадків осередкової алопеції.
По-третє, причиною спалаху хімічної екзогенної інтоксикації стала токсична дія, на тлі постчорнобильського періоду, комплексу солей важких металів з участю талію, через що й виникла ЧХХ з облисінням дітей.
По-четверте, талій причетний до інтоксикаційної алопеції, але на сьогодні відсутні підстави називати ЧХХ талотоксикозом через те, що не знайдено джерело талієвого забруднення.
Нагадаю, що ці позиції були сформульовані ще восени 1988 р., але й дотепер залишилися незмінними. Щоб переконатись у цьому, перегляньте через Інтернет
показаний телеканалом «1+1» у травні 2011 року телефільм «Україна. Смертельна лабораторія».
У листопаді 1988 року, дерматологами (інші лікарі мовчки погодилися) в угоду компартійним і державним мужам була допущена діагностична помилка, яка, наче невдала косметична операція, так спотворила клініку масового чернівецького талієвого отруєння, що воно перетворилося, як написав у своєму науковому звіті один із місцевих науковців, у «загадкове дитя екологічної химери із таємничою посмішкою сфінкса».
Найчастіше запитують: «А звідки у Чернівцях та на його околицях узявся талій?» Наведені в заключному акті урядової комісії
5 грудня 1988 року дані (гриф «Цілком таємно») свідчать, що у Чернівцях були постійно діючі антропогенні джерела талієвого забруднення, до яких віднесені підприємства колишнього військово-промислового комплексу СРСР «Кварц», «Гравітон», «Граніт», «Вимірювач», «Фотон». На теренах колишнього СРСР у 80—90-х роках підприємство «Кварц» було єдиним виробником інфрачервоної мікрофотоелектроніки для ВПК. За даними московських
науковців, причетними до талієвого забруднення довкілля виявилися також цегельні заводи та низка інших міських підприємств. Окрім талію, ці підприємства викидали в навколишнє середовище інші токсичні мікроелементи, з яких кадмій, бор, свинець, алюміній здатні посилювати токсичність талію. На заводі «Кварц» в липні 1988 року сталася аварійна ситуація на одній з установок по вирощуванню монокристалів талію.
Серед чернівчан і більшості лікарів до цього часу не втратила «популярності» і не спростована «ракетна версія», підкинута в критичний момент спецслужбами, щоби збити з пантелику й відвернути увагу мешканців міста та ЗМІ від пошуку джерела і причини хвороби, що вже були добре відомі членам урядової комісії та військовим. Ракетна версія затьмарила розум до такої міри, що ніхто не звернув уваги на кричущу неув’язку в часі між початком та тривалістю хвороби дітей і «проходженням ракет» через місто. Ну ніяк не стикуються в часі з ракетами початок
і тривалість чернівецької трагедії! Зауважу, що тактичні ракетні комплекси, які могли пройти чернівецькими вулицями, твердопаливні. Рідкопаливними є лише стратегічні ракетні комплекси. Задумаймося, чи могли стратегічні рідкопаливні ракетні комплекси мандрувати Чернівцями? І ще. Рідкі ракетні палива — надзвичайно токсичні, швидкої дії, високолетючі рідини, які впродовж декількох годин випаровуються. Тож чому у найближчий час (години чи навіть дні) після розливу не з’явилися уражені за правилом епіцентру біля місця аварії? Або, чи могло одного разу розлите високолетюче ракетне паливо продовжувати токсичну дію та спричиняти різні форми облисіння з однаковою клінікою по всьому місту впродовж наступних місяців, років, вражаючи мешканців міста і приміської зони там, де ракет не було й близько? До речі, компоненти ракетних палив в першу чергу вражають печінку і нирки. Постраждалі швидко вмирають, ніколи не встигаючи облисіти. Ємкості для транспортування ракетних палив мають таку потрійну ступінь захисту, що для проливу рідини потрібно прикласти надзвичайних і цілеспрямованих зусиль. Отож ракетна версія позбавлена логіки.
Про те, що урок чернівецької трагедії належно не засвоєний, виразно свідчать події із токсикодермією у Первомайському районі Миколаївської області, де все в діагностиці та ліквідації масового отруєння компонентами ракетного палива повторилося як у дзеркальному відображенні з
діагностикою і ліквідацією масового талотоксикозу у Чернівцях. Навіть учасники ліквідації трагедії у Болеславчику і Чаусово майже всі ті ж особи, які творили подібне дійство у Чернівцях (в першу чергу, головний дерматолог і головний токсиколог). Як у Чернівцях алопецію без жодного обґрунтування розділили на «хімічну» і «нехімічну», так і токсичне ураження шкіри у Болеславчику і Чаусово без ніяких обґрунтувань теж розділили на дві частини — «хімічну токсикодермію» та «звичайну коросту».
Гострі ураження мешканців сіл Первомайського району найвірогідніше спричинили окис і двоокис азоту, які утворилися при випаровуванні окислювача (азотної кислоти) через пошкодження могильника. У вигляді пару ці сполуки діють як бойові отруйні речовини задушливої дії, вражаючи органи дихання, шкіру, слизові оболонки та печінку. Пари цих сполук (речовини-хромофори), в залежності від концентрації, набувають забарвлення жовтого, червоного чи бурого кольору (лисячий хвіст). Вони важчі за повітря і розповсюджуються у приземних шарах за напрямком повітряних потоків. Мешканці уражених сіл бачили кольорову хмару, яку творять ці сполуки у пароподібному стані.
Поступово розпадаючись у могильнику, рідка азотна кислота утворює нітрати і нітрити. Через порушення герметичності ці сполуки проникають у землю. Розповсюджуючись підземними водами, утворені при розпаді кислоти нітрати і нітрити забруднюють землю і все, що на ній росте. Нітрати є канцерогенами, а для немовлят ще й смертельними отрутами. Землі у цьому регіоні перенасичені нітратами та нітритами. А за законами накопичення у трофічних ланцюгах, нітрати і нітрити наситили і дотепер продовжують насичувати овочі, фрукти, воду, молоко, м’ясо і т. д., які споживали і споживають місцеві жителі. Тому в їхній крові знаходили і знаходять метгемоглобін на рівні 5—12 мг % та більше (норма до 4 мг %). А насичення крові метгемоглобіном (метгемоглобінемія) та її загущення (темна, густа, майже шоколадна кров) призводить до гіпоксії (хронічної кисневої недостатності), загальної слабкості. Почастішали серцево-судинні розлади, тромбози, інфаркти, інсульти. Особливо чутливі до метгемоглобінемії вагітні жінки та новонароджені діти. Вона може призвести до внутрішньоутробної смерті плода або смерті немовляти.
…Господи, навчи нас грішних пізнавати істину і самих себе, допоможи засвоювати суть тих історичних уроків, які Ти попускаєш нам для просвіти нашої і навернення нас на шлях істини! Може, Твоїм промислом прийдуть до покаяння всі ті, хто обдурював під час цих трагедій.
У своєму заключному акті тодішні можновладці та зірки радянської медицини засвідчили, що в Чернівцях та приміській зоні спалах алопеції тривав від 1 серпня до 1 грудня 1988 року. Офіційно було визнано і зареєстровано за цей період лише 132 випадки хімічної хвороби, із яких 92% становили діти віком 1— 5 років, в основному блакитноокі. Обмежуючи чернівецьку трагедію визначеними «згори» рамками у просторі і часі, урядова комісія не взяла до уваги навіть ті об’єктивні закономірності й ознаки, якими завжди проявляються будь-які катастрофи чи трагедії, і, в першу чергу, динаміку початку та закінчення таких трагедій.
За всіма токсикологічними та клінічними ознаками у Чернівцях та у приміській зоні мала місце масова талієва інтоксикація людей і довкілля. Про це місцеву владу та уряди СРСР і УРСР восени 1988 року інформували Франція, Нідерланди, Швеція, Німеччина і пропонували свою допомогу. Державна влада відмовилася від допомоги зарубіжжя.
Масова інтоксикація сталася внаслідок хронічного отруєння мешканців міста і його околиць малими дозами здатного до накопичення і в довкіллі, і в організмі людей надзвичайно токсичного (1-й клас токсичності) талію. Спричинила спалах епідемії талотоксикозу аварійна ситуація у липні 1988 р. на одному з підприємств міста. Маленькі чернівчани віком до п’яти років стали своєрідним індикатором екологічної катастрофи. Раннє виявлення ознак отруєння у маленьких дітей врятувало мешканців міста від більш тяжких наслідків масового ураження.
Нагадаю і таку актуальну для чернівецької трагедії інформацію, незнання якої часто заганяло у глухий кут лікарів та інших фахівців, котрі були причетні до розслідування масової інтоксикації, і навіть породило безглузду версію про випробування спецслужбами на чернівчанах якоїсь спеціальної генної зброї, яка вражала переважно блакитнооких дошкільнят.
Згідно з токсикологічними дослідженнями лікарів-гомеопатів, при інтоксикаціях важкими металами в малих концентраціях у першу чергу страждають блакитноокі люди (особливо діти). Вони здатні швидше накопичувати й довше утримувати у своєму організмі токсичні елементи через уповільнене їх виведення з організму. Темноокі особи краще виводять токсиканти з організму. Тому клініка інтоксикації малими дозами отрути проявляється у темнооких людей пізніше і має легший перебіг. Лікарі-гомеопати використовують результати таких досліджень при дозуванні своїх ліків. Наприклад, дозу однакових ліків для світлооких та темнооких пацієнтів визначають з урахуванням цих особливостей.
Незабутніми для чернівчан залишилися літо-осінь 1988 року. Місто та його околиці цілодобово оповиті токсичним димом. Спалювали сміття в контейнерах (не було чим вивозити). Спалювали листя, бур’яни у парках, садах, на присадибних ділянках, перетворюючи накопичений у них талій у твердий аерозоль (дим, сажу). У стані твердого аерозолю (дим, сажа, пил) токсичні іони талію набували здатності проявляти об’ємну токсичну дію, подібну до інсектицидної димної шашки, проникаючи у житлові та службові приміщення, підвали тощо. Від токсичної (інсектицидної) дії талієвого диму у місті зникли мухи, комарі, птахи нижнього ярусу мешкання (горобці та інші). На вулицях і площах бродили з осередковим облисінням бездомні собаки і коти, кошлаті, з частково втраченим пір’ям голуби і горлиці.
Основну роль у швидкому накопиченні талію в організмі відіграв інгаляційний шлях (в десять разів ефективніший від перорального отруєння). Це засвідчує початок чернівецької трагедії. Нагадаю: розпочинався спалах масового талієвого отруєння у Чернівцях синдромом ураження відкритих слизових оболонок (очей, носа, рота, горла) та дихальних шляхів. Тільки серед дитячого населення міста в серпні — листопаді 1988 року було зареєстровано 17297 випадків гострих респіраторних захворювань (ГРЗ). А скільки ще залишилося не зареєстрованих ГРЗ як у дітей, так і дорослих? Із 1368 обстежених дорослих і дітей лише у 212 (15,5%) виявили віруси респіраторної групи. Подібні «спалахи ГРЗ» у місті та приміській зоні реєструвалися влітку і восени всі наступні роки (особливо масово 1989 р.), коли ще ніяких ознак епідемії респіраторних захворювань в інших регіонах України та СРСР навіть не намічалося. Цей синдром талотоксикозу не піддавався лікуванню стандартними методами і спричинював різні ускладнення (виразки на слизових рота, носа, очей, статевих органів, обструктивний бронхіт чи пневмонію, крововиливи, тонзиліти, гіпертрофію мигдаликів тощо). А скільки патологій слизових оболонок від прямої токсичної дії на них талію впродовж 1988—1998 років зареєстрували отоларингологи та окулісти!..
Через чотири-шість днів до респіраторних проявів приєднувалися гастроентерологічний, психоневрологічний та інші синдроми талієвого отруєння і, насамкінець, дерматологічний синдром із різними формами облисіння чи дифузного порідіння волосся. У дітей дошкільного віку токсична дія іонів талію набула виразного специфічного для талотоксикозів характеру і проявилася усіма класичними симптомами та синдромами гострого й підгострого отруєнь різних форм тяжкості.
У дорослого населення та у підлітків токсичні іони талію проявили свою дію на пороговому рівні, лише в ослаблених людей та осіб, які зловживали алкогольними напоями, талотоксикоз проявився виразніше — з осередковою та в окремих випадках тотальною алопецією. Але ж слід пам’ятати, що на такому рівні інтоксикації іони талію серед дорослого населення проявили виразну мутагенну, гонадотропну, тератогенну та бактеріостатичну дії. Наслідок цього — збільшення частоти передчасних пологів, неплідність у чоловіків та жінок, імпотенції. Зросла кількість вроджених вад, симптомів діабету, ферментопатій, дисбактеріозів, патологій шлунково-кишкового тракту та печінки, порушень нервової системи та імунітету. Віддалені наслідки інтоксикації іонами талію здатні проявлятися впродовж багатьох років після закінчення епідемії.
Рецидиви талотоксикозу у мешканців міста з повторним облисінням чи без нього і набутий прогредієнтний, тобто тривалий та повільний перебіг інтоксикації з поступовим обтяженням стану постраждалих, стали наслідком допущених помилок у діагностиці, лікуванні та постійного проживання хворих у техногенно забрудненому середовищі. Через це значна частина потерпілих не змогла повністю одужати. Особливо постраждали хворі з осередковою алопецією, яких «хіміками» не визнавали і відповідно не лікували.
Найгрубішою помилкою став необґрунтований поділ хворих з різними за тяжкістю талотоксикозами на дві групи: «хіміків» з тотальною алопецією та окремі випадки хворих з осередковою алопецією, яких лікували від «хімічної інтоксикації»; «нехіміків» тобто хворих з іншими проявами алопеції «не хімічного генезу», яких не лікували від «хімічної інтоксикації» та не визнали постраждалими.
Такий поділ постраждалих від талієвого отруєння допоміг владі «зменшити» чисельність «хіміків», але призвів до «одночасного виникнення та існування у місті» двох епідемій алопеції, що само по собі вже нонсенс. Таке неможливе ще й тому, що обидві епідемії проявлялися однаковою клінікою отруєння з тими ж самими симптомами й синдромами.
Лікарі-дерматологи, які всупереч будь-якій логіці, замість токсикологів виконували провідну роль у діагностиці отруєнь, щоб відділити «не хімічну алопецію» від «хімічної», всі типові синдроми талієвого отруєння діагностують як окремі, не пов’язані з отруєнням хвороби, які нібито й стали причиною осередкового облисіння. Як тільки запропонована дерматологами в угоду владним структурам примітивна, нічим не обґрунтована диференційна діагностика була сприйнята державними і партійними чиновниками, так одразу ж (від 25 листопада 1988 року) усі випадки талотоксикозів, які продовжували масово з’являтися впродовж 1989—1998 років (фактично до 2004 року), почали діагностувати як «облисіння іншого, не хімічного ґенезу». За такими критеріями у 1989 р. діагноз хімічної хвороби був знятий у половини тих дітей, яких 1988 р. відносили до категорії «хіміків». Цим обманули у квітні 1989-го міжнародних експертів, заявивши, що «хімічна алопеція» зникла зразу ж після ретельного кількаразового тотального прибирання міста з миттям вулиць і будинків. У такий спосіб були приховані від громадськості та зарубіжжя масштаби і тривалість чернівецької трагедії та її наслідки.
Наведу деякі дані з токсикологічної характеристики талію. Цей хімічний елемент є одним із найнебезпечніших для живих організмів забруднювачем довкілля. Його токсичність перевищує токсичність сулеми й миш’яку. При техногенному забрудненні довкілля талій утворює стійкі повільної та тривалої дії зони хімічного ураження!!!
Талій має здатність накопичуватися і тривалий час зберігатися в живих організмах за законом концентрування в трофічних ланцюгах. При переході від однієї ланки трофічного ланцюга до іншої (наприклад, з ґрунту в овочі) концентрація талію може зростати в 1,5–8 разів і більше.
Будь-які відчуття при контакті з талієм відсутні. Талій відносять до тих отрут, якими користуються спецслужби. На сьогодні талієві інтоксикації, особливо професійні, зустрічаються часто, але діагностуються рідко через відсутність у лікарнях відповідного оснащення та необізнаність медперсоналу в клінічній токсикології. Дивно, але токсикологія у медичних навчальних закладах всіх рівнів акредитації не вивчається!
При талієвих отруєннях смерть найчастіше настає від інфаркту міокарда або інсульту (у 1988 р. смертність у Чернівцях від цих хвороб збільшилась у 4,5 разу) та від нейроендокринних розладів (у 1988 р. в Чернівцях смертність дорослих від психічних та ендокринних розладів зросла майже втричі, а дітей віком 2–6 років — майже у чотири рази. У звітах цю проблему обійшли.
До цього часу чернівецьку трагедію та її наслідки, навіть всупереч висновкам урядової комісії та всіх інших офіційних комісій, прийнято розглядати та оцінювати, виходячи із ось таких придуманих ще у 1988 році і нічим не обґрунтованих чотирьох позицій.
По-перше, спалах хімічної хвороби розпочався наприкінці серпня і закінчився 25 листопада 1988 року. Це гостре захворювання вразило 185 дітей віком до 14 років і в усіх закінчилося повним одужанням. Дорослі мешканці міста не хворіли.
По-друге, спалах осередкової алопеції, який розпочався одночасно зі спалахом чернівецької хімічної хвороби (ЧХХ), не пов’язаний з дією хімічного фактора. Осередкова алопеція є самостійним захворюванням і не може розглядатись як прояв ЧХХ. Усього протягом 1988–1989 рр. було офіційно зареєстровано 1800 випадків осередкової алопеції.
По-третє, причиною спалаху хімічної екзогенної інтоксикації стала токсична дія, на тлі постчорнобильського періоду, комплексу солей важких металів з участю талію, через що й виникла ЧХХ з облисінням дітей.
По-четверте, талій причетний до інтоксикаційної алопеції, але на сьогодні відсутні підстави називати ЧХХ талотоксикозом через те, що не знайдено джерело талієвого забруднення.
Нагадаю, що ці позиції були сформульовані ще восени 1988 р., але й дотепер залишилися незмінними. Щоб переконатись у цьому, перегляньте через Інтернет
показаний телеканалом «1+1» у травні 2011 року телефільм «Україна. Смертельна лабораторія».
У листопаді 1988 року, дерматологами (інші лікарі мовчки погодилися) в угоду компартійним і державним мужам була допущена діагностична помилка, яка, наче невдала косметична операція, так спотворила клініку масового чернівецького талієвого отруєння, що воно перетворилося, як написав у своєму науковому звіті один із місцевих науковців, у «загадкове дитя екологічної химери із таємничою посмішкою сфінкса».
Найчастіше запитують: «А звідки у Чернівцях та на його околицях узявся талій?» Наведені в заключному акті урядової комісії
5 грудня 1988 року дані (гриф «Цілком таємно») свідчать, що у Чернівцях були постійно діючі антропогенні джерела талієвого забруднення, до яких віднесені підприємства колишнього військово-промислового комплексу СРСР «Кварц», «Гравітон», «Граніт», «Вимірювач», «Фотон». На теренах колишнього СРСР у 80—90-х роках підприємство «Кварц» було єдиним виробником інфрачервоної мікрофотоелектроніки для ВПК. За даними московських
науковців, причетними до талієвого забруднення довкілля виявилися також цегельні заводи та низка інших міських підприємств. Окрім талію, ці підприємства викидали в навколишнє середовище інші токсичні мікроелементи, з яких кадмій, бор, свинець, алюміній здатні посилювати токсичність талію. На заводі «Кварц» в липні 1988 року сталася аварійна ситуація на одній з установок по вирощуванню монокристалів талію.
Серед чернівчан і більшості лікарів до цього часу не втратила «популярності» і не спростована «ракетна версія», підкинута в критичний момент спецслужбами, щоби збити з пантелику й відвернути увагу мешканців міста та ЗМІ від пошуку джерела і причини хвороби, що вже були добре відомі членам урядової комісії та військовим. Ракетна версія затьмарила розум до такої міри, що ніхто не звернув уваги на кричущу неув’язку в часі між початком та тривалістю хвороби дітей і «проходженням ракет» через місто. Ну ніяк не стикуються в часі з ракетами початок
і тривалість чернівецької трагедії! Зауважу, що тактичні ракетні комплекси, які могли пройти чернівецькими вулицями, твердопаливні. Рідкопаливними є лише стратегічні ракетні комплекси. Задумаймося, чи могли стратегічні рідкопаливні ракетні комплекси мандрувати Чернівцями? І ще. Рідкі ракетні палива — надзвичайно токсичні, швидкої дії, високолетючі рідини, які впродовж декількох годин випаровуються. Тож чому у найближчий час (години чи навіть дні) після розливу не з’явилися уражені за правилом епіцентру біля місця аварії? Або, чи могло одного разу розлите високолетюче ракетне паливо продовжувати токсичну дію та спричиняти різні форми облисіння з однаковою клінікою по всьому місту впродовж наступних місяців, років, вражаючи мешканців міста і приміської зони там, де ракет не було й близько? До речі, компоненти ракетних палив в першу чергу вражають печінку і нирки. Постраждалі швидко вмирають, ніколи не встигаючи облисіти. Ємкості для транспортування ракетних палив мають таку потрійну ступінь захисту, що для проливу рідини потрібно прикласти надзвичайних і цілеспрямованих зусиль. Отож ракетна версія позбавлена логіки.
Про те, що урок чернівецької трагедії належно не засвоєний, виразно свідчать події із токсикодермією у Первомайському районі Миколаївської області, де все в діагностиці та ліквідації масового отруєння компонентами ракетного палива повторилося як у дзеркальному відображенні з
діагностикою і ліквідацією масового талотоксикозу у Чернівцях. Навіть учасники ліквідації трагедії у Болеславчику і Чаусово майже всі ті ж особи, які творили подібне дійство у Чернівцях (в першу чергу, головний дерматолог і головний токсиколог). Як у Чернівцях алопецію без жодного обґрунтування розділили на «хімічну» і «нехімічну», так і токсичне ураження шкіри у Болеславчику і Чаусово без ніяких обґрунтувань теж розділили на дві частини — «хімічну токсикодермію» та «звичайну коросту».
Гострі ураження мешканців сіл Первомайського району найвірогідніше спричинили окис і двоокис азоту, які утворилися при випаровуванні окислювача (азотної кислоти) через пошкодження могильника. У вигляді пару ці сполуки діють як бойові отруйні речовини задушливої дії, вражаючи органи дихання, шкіру, слизові оболонки та печінку. Пари цих сполук (речовини-хромофори), в залежності від концентрації, набувають забарвлення жовтого, червоного чи бурого кольору (лисячий хвіст). Вони важчі за повітря і розповсюджуються у приземних шарах за напрямком повітряних потоків. Мешканці уражених сіл бачили кольорову хмару, яку творять ці сполуки у пароподібному стані.
Поступово розпадаючись у могильнику, рідка азотна кислота утворює нітрати і нітрити. Через порушення герметичності ці сполуки проникають у землю. Розповсюджуючись підземними водами, утворені при розпаді кислоти нітрати і нітрити забруднюють землю і все, що на ній росте. Нітрати є канцерогенами, а для немовлят ще й смертельними отрутами. Землі у цьому регіоні перенасичені нітратами та нітритами. А за законами накопичення у трофічних ланцюгах, нітрати і нітрити наситили і дотепер продовжують насичувати овочі, фрукти, воду, молоко, м’ясо і т. д., які споживали і споживають місцеві жителі. Тому в їхній крові знаходили і знаходять метгемоглобін на рівні 5—12 мг % та більше (норма до 4 мг %). А насичення крові метгемоглобіном (метгемоглобінемія) та її загущення (темна, густа, майже шоколадна кров) призводить до гіпоксії (хронічної кисневої недостатності), загальної слабкості. Почастішали серцево-судинні розлади, тромбози, інфаркти, інсульти. Особливо чутливі до метгемоглобінемії вагітні жінки та новонароджені діти. Вона може призвести до внутрішньоутробної смерті плода або смерті немовляти.
…Господи, навчи нас грішних пізнавати істину і самих себе, допоможи засвоювати суть тих історичних уроків, які Ти попускаєш нам для просвіти нашої і навернення нас на шлях істини! Може, Твоїм промислом прийдуть до покаяння всі ті, хто обдурював під час цих трагедій.
У своєму заключному акті тодішні можновладці та зірки радянської медицини засвідчили, що в Чернівцях та приміській зоні спалах алопеції тривав від 1 серпня до 1 грудня 1988 року. Офіційно було визнано і зареєстровано за цей період лише 132 випадки хімічної хвороби, із яких 92% становили діти віком 1— 5 років, в основному блакитноокі. Обмежуючи чернівецьку трагедію визначеними «згори» рамками у просторі і часі, урядова комісія не взяла до уваги навіть ті об’єктивні закономірності й ознаки, якими завжди проявляються будь-які катастрофи чи трагедії, і, в першу чергу, динаміку початку та закінчення таких трагедій.
За всіма токсикологічними та клінічними ознаками у Чернівцях та у приміській зоні мала місце масова талієва інтоксикація людей і довкілля. Про це місцеву владу та уряди СРСР і УРСР восени 1988 року інформували Франція, Нідерланди, Швеція, Німеччина і пропонували свою допомогу. Державна влада відмовилася від допомоги зарубіжжя.
Масова інтоксикація сталася внаслідок хронічного отруєння мешканців міста і його околиць малими дозами здатного до накопичення і в довкіллі, і в організмі людей надзвичайно токсичного (1-й клас токсичності) талію. Спричинила спалах епідемії талотоксикозу аварійна ситуація у липні 1988 р. на одному з підприємств міста. Маленькі чернівчани віком до п’яти років стали своєрідним індикатором екологічної катастрофи. Раннє виявлення ознак отруєння у маленьких дітей врятувало мешканців міста від більш тяжких наслідків масового ураження.
Нагадаю і таку актуальну для чернівецької трагедії інформацію, незнання якої часто заганяло у глухий кут лікарів та інших фахівців, котрі були причетні до розслідування масової інтоксикації, і навіть породило безглузду версію про випробування спецслужбами на чернівчанах якоїсь спеціальної генної зброї, яка вражала переважно блакитнооких дошкільнят.
Згідно з токсикологічними дослідженнями лікарів-гомеопатів, при інтоксикаціях важкими металами в малих концентраціях у першу чергу страждають блакитноокі люди (особливо діти). Вони здатні швидше накопичувати й довше утримувати у своєму організмі токсичні елементи через уповільнене їх виведення з організму. Темноокі особи краще виводять токсиканти з організму. Тому клініка інтоксикації малими дозами отрути проявляється у темнооких людей пізніше і має легший перебіг. Лікарі-гомеопати використовують результати таких досліджень при дозуванні своїх ліків. Наприклад, дозу однакових ліків для світлооких та темнооких пацієнтів визначають з урахуванням цих особливостей.
Незабутніми для чернівчан залишилися літо-осінь 1988 року. Місто та його околиці цілодобово оповиті токсичним димом. Спалювали сміття в контейнерах (не було чим вивозити). Спалювали листя, бур’яни у парках, садах, на присадибних ділянках, перетворюючи накопичений у них талій у твердий аерозоль (дим, сажу). У стані твердого аерозолю (дим, сажа, пил) токсичні іони талію набували здатності проявляти об’ємну токсичну дію, подібну до інсектицидної димної шашки, проникаючи у житлові та службові приміщення, підвали тощо. Від токсичної (інсектицидної) дії талієвого диму у місті зникли мухи, комарі, птахи нижнього ярусу мешкання (горобці та інші). На вулицях і площах бродили з осередковим облисінням бездомні собаки і коти, кошлаті, з частково втраченим пір’ям голуби і горлиці.
Основну роль у швидкому накопиченні талію в організмі відіграв інгаляційний шлях (в десять разів ефективніший від перорального отруєння). Це засвідчує початок чернівецької трагедії. Нагадаю: розпочинався спалах масового талієвого отруєння у Чернівцях синдромом ураження відкритих слизових оболонок (очей, носа, рота, горла) та дихальних шляхів. Тільки серед дитячого населення міста в серпні — листопаді 1988 року було зареєстровано 17297 випадків гострих респіраторних захворювань (ГРЗ). А скільки ще залишилося не зареєстрованих ГРЗ як у дітей, так і дорослих? Із 1368 обстежених дорослих і дітей лише у 212 (15,5%) виявили віруси респіраторної групи. Подібні «спалахи ГРЗ» у місті та приміській зоні реєструвалися влітку і восени всі наступні роки (особливо масово 1989 р.), коли ще ніяких ознак епідемії респіраторних захворювань в інших регіонах України та СРСР навіть не намічалося. Цей синдром талотоксикозу не піддавався лікуванню стандартними методами і спричинював різні ускладнення (виразки на слизових рота, носа, очей, статевих органів, обструктивний бронхіт чи пневмонію, крововиливи, тонзиліти, гіпертрофію мигдаликів тощо). А скільки патологій слизових оболонок від прямої токсичної дії на них талію впродовж 1988—1998 років зареєстрували отоларингологи та окулісти!..
Через чотири-шість днів до респіраторних проявів приєднувалися гастроентерологічний, психоневрологічний та інші синдроми талієвого отруєння і, насамкінець, дерматологічний синдром із різними формами облисіння чи дифузного порідіння волосся. У дітей дошкільного віку токсична дія іонів талію набула виразного специфічного для талотоксикозів характеру і проявилася усіма класичними симптомами та синдромами гострого й підгострого отруєнь різних форм тяжкості.
У дорослого населення та у підлітків токсичні іони талію проявили свою дію на пороговому рівні, лише в ослаблених людей та осіб, які зловживали алкогольними напоями, талотоксикоз проявився виразніше — з осередковою та в окремих випадках тотальною алопецією. Але ж слід пам’ятати, що на такому рівні інтоксикації іони талію серед дорослого населення проявили виразну мутагенну, гонадотропну, тератогенну та бактеріостатичну дії. Наслідок цього — збільшення частоти передчасних пологів, неплідність у чоловіків та жінок, імпотенції. Зросла кількість вроджених вад, симптомів діабету, ферментопатій, дисбактеріозів, патологій шлунково-кишкового тракту та печінки, порушень нервової системи та імунітету. Віддалені наслідки інтоксикації іонами талію здатні проявлятися впродовж багатьох років після закінчення епідемії.
Рецидиви талотоксикозу у мешканців міста з повторним облисінням чи без нього і набутий прогредієнтний, тобто тривалий та повільний перебіг інтоксикації з поступовим обтяженням стану постраждалих, стали наслідком допущених помилок у діагностиці, лікуванні та постійного проживання хворих у техногенно забрудненому середовищі. Через це значна частина потерпілих не змогла повністю одужати. Особливо постраждали хворі з осередковою алопецією, яких «хіміками» не визнавали і відповідно не лікували.
Найгрубішою помилкою став необґрунтований поділ хворих з різними за тяжкістю талотоксикозами на дві групи: «хіміків» з тотальною алопецією та окремі випадки хворих з осередковою алопецією, яких лікували від «хімічної інтоксикації»; «нехіміків» тобто хворих з іншими проявами алопеції «не хімічного генезу», яких не лікували від «хімічної інтоксикації» та не визнали постраждалими.
Такий поділ постраждалих від талієвого отруєння допоміг владі «зменшити» чисельність «хіміків», але призвів до «одночасного виникнення та існування у місті» двох епідемій алопеції, що само по собі вже нонсенс. Таке неможливе ще й тому, що обидві епідемії проявлялися однаковою клінікою отруєння з тими ж самими симптомами й синдромами.
Лікарі-дерматологи, які всупереч будь-якій логіці, замість токсикологів виконували провідну роль у діагностиці отруєнь, щоб відділити «не хімічну алопецію» від «хімічної», всі типові синдроми талієвого отруєння діагностують як окремі, не пов’язані з отруєнням хвороби, які нібито й стали причиною осередкового облисіння. Як тільки запропонована дерматологами в угоду владним структурам примітивна, нічим не обґрунтована диференційна діагностика була сприйнята державними і партійними чиновниками, так одразу ж (від 25 листопада 1988 року) усі випадки талотоксикозів, які продовжували масово з’являтися впродовж 1989—1998 років (фактично до 2004 року), почали діагностувати як «облисіння іншого, не хімічного ґенезу». За такими критеріями у 1989 р. діагноз хімічної хвороби був знятий у половини тих дітей, яких 1988 р. відносили до категорії «хіміків». Цим обманули у квітні 1989-го міжнародних експертів, заявивши, що «хімічна алопеція» зникла зразу ж після ретельного кількаразового тотального прибирання міста з миттям вулиць і будинків. У такий спосіб були приховані від громадськості та зарубіжжя масштаби і тривалість чернівецької трагедії та її наслідки.
Наведу деякі дані з токсикологічної характеристики талію. Цей хімічний елемент є одним із найнебезпечніших для живих організмів забруднювачем довкілля. Його токсичність перевищує токсичність сулеми й миш’яку. При техногенному забрудненні довкілля талій утворює стійкі повільної та тривалої дії зони хімічного ураження!!!
Талій має здатність накопичуватися і тривалий час зберігатися в живих організмах за законом концентрування в трофічних ланцюгах. При переході від однієї ланки трофічного ланцюга до іншої (наприклад, з ґрунту в овочі) концентрація талію може зростати в 1,5–8 разів і більше.
Будь-які відчуття при контакті з талієм відсутні. Талій відносять до тих отрут, якими користуються спецслужби. На сьогодні талієві інтоксикації, особливо професійні, зустрічаються часто, але діагностуються рідко через відсутність у лікарнях відповідного оснащення та необізнаність медперсоналу в клінічній токсикології. Дивно, але токсикологія у медичних навчальних закладах всіх рівнів акредитації не вивчається!
При талієвих отруєннях смерть найчастіше настає від інфаркту міокарда або інсульту (у 1988 р. смертність у Чернівцях від цих хвороб збільшилась у 4,5 разу) та від нейроендокринних розладів (у 1988 р. в Чернівцях смертність дорослих від психічних та ендокринних розладів зросла майже втричі, а дітей віком 2–6 років — майже у чотири рази. У звітах цю проблему обійшли.
До цього часу чернівецьку трагедію та її наслідки, навіть всупереч висновкам урядової комісії та всіх інших офіційних комісій, прийнято розглядати та оцінювати, виходячи із ось таких придуманих ще у 1988 році і нічим не обґрунтованих чотирьох позицій.
По-перше, спалах хімічної хвороби розпочався наприкінці серпня і закінчився 25 листопада 1988 року. Це гостре захворювання вразило 185 дітей віком до 14 років і в усіх закінчилося повним одужанням. Дорослі мешканці міста не хворіли.
По-друге, спалах осередкової алопеції, який розпочався одночасно зі спалахом чернівецької хімічної хвороби (ЧХХ), не пов’язаний з дією хімічного фактора. Осередкова алопеція є самостійним захворюванням і не може розглядатись як прояв ЧХХ. Усього протягом 1988–1989 рр. було офіційно зареєстровано 1800 випадків осередкової алопеції.
По-третє, причиною спалаху хімічної екзогенної інтоксикації стала токсична дія, на тлі постчорнобильського періоду, комплексу солей важких металів з участю талію, через що й виникла ЧХХ з облисінням дітей.
По-четверте, талій причетний до інтоксикаційної алопеції, але на сьогодні відсутні підстави називати ЧХХ талотоксикозом через те, що не знайдено джерело талієвого забруднення.
Нагадаю, що ці позиції були сформульовані ще восени 1988 р., але й дотепер залишилися незмінними. Щоб переконатись у цьому, перегляньте через Інтернет
показаний телеканалом «1+1» у травні 2011 року телефільм «Україна. Смертельна лабораторія».
У листопаді 1988 року, дерматологами (інші лікарі мовчки погодилися) в угоду компартійним і державним мужам була допущена діагностична помилка, яка, наче невдала косметична операція, так спотворила клініку масового чернівецького талієвого отруєння, що воно перетворилося, як написав у своєму науковому звіті один із місцевих науковців, у «загадкове дитя екологічної химери із таємничою посмішкою сфінкса».
Найчастіше запитують: «А звідки у Чернівцях та на його околицях узявся талій?» Наведені в заключному акті урядової комісії
5 грудня 1988 року дані (гриф «Цілком таємно») свідчать, що у Чернівцях були постійно діючі антропогенні джерела талієвого забруднення, до яких віднесені підприємства колишнього військово-промислового комплексу СРСР «Кварц», «Гравітон», «Граніт», «Вимірювач», «Фотон». На теренах колишнього СРСР у 80—90-х роках підприємство «Кварц» було єдиним виробником інфрачервоної мікрофотоелектроніки для ВПК. За даними московських
науковців, причетними до талієвого забруднення довкілля виявилися також цегельні заводи та низка інших міських підприємств. Окрім талію, ці підприємства викидали в навколишнє середовище інші токсичні мікроелементи, з яких кадмій, бор, свинець, алюміній здатні посилювати токсичність талію. На заводі «Кварц» в липні 1988 року сталася аварійна ситуація на одній з установок по вирощуванню монокристалів талію.
Серед чернівчан і більшості лікарів до цього часу не втратила «популярності» і не спростована «ракетна версія», підкинута в критичний момент спецслужбами, щоби збити з пантелику й відвернути увагу мешканців міста та ЗМІ від пошуку джерела і причини хвороби, що вже були добре відомі членам урядової комісії та військовим. Ракетна версія затьмарила розум до такої міри, що ніхто не звернув уваги на кричущу неув’язку в часі між початком та тривалістю хвороби дітей і «проходженням ракет» через місто. Ну ніяк не стикуються в часі з ракетами початок
і тривалість чернівецької трагедії! Зауважу, що тактичні ракетні комплекси, які могли пройти чернівецькими вулицями, твердопаливні. Рідкопаливними є лише стратегічні ракетні комплекси. Задумаймося, чи могли стратегічні рідкопаливні ракетні комплекси мандрувати Чернівцями? І ще. Рідкі ракетні палива — надзвичайно токсичні, швидкої дії, високолетючі рідини, які впродовж декількох годин випаровуються. Тож чому у найближчий час (години чи навіть дні) після розливу не з’явилися уражені за правилом епіцентру біля місця аварії? Або, чи могло одного разу розлите високолетюче ракетне паливо продовжувати токсичну дію та спричиняти різні форми облисіння з однаковою клінікою по всьому місту впродовж наступних місяців, років, вражаючи мешканців міста і приміської зони там, де ракет не було й близько? До речі, компоненти ракетних палив в першу чергу вражають печінку і нирки. Постраждалі швидко вмирають, ніколи не встигаючи облисіти. Ємкості для транспортування ракетних палив мають таку потрійну ступінь захисту, що для проливу рідини потрібно прикласти надзвичайних і цілеспрямованих зусиль. Отож ракетна версія позбавлена логіки.
Про те, що урок чернівецької трагедії належно не засвоєний, виразно свідчать події із токсикодермією у Первомайському районі Миколаївської області, де все в діагностиці та ліквідації масового отруєння компонентами ракетного палива повторилося як у дзеркальному відображенні з
діагностикою і ліквідацією масового талотоксикозу у Чернівцях. Навіть учасники ліквідації трагедії у Болеславчику і Чаусово майже всі ті ж особи, які творили подібне дійство у Чернівцях (в першу чергу, головний дерматолог і головний токсиколог). Як у Чернівцях алопецію без жодного обґрунтування розділили на «хімічну» і «нехімічну», так і токсичне ураження шкіри у Болеславчику і Чаусово без ніяких обґрунтувань теж розділили на дві частини — «хімічну токсикодермію» та «звичайну коросту».
Гострі ураження мешканців сіл Первомайського району найвірогідніше спричинили окис і двоокис азоту, які утворилися при випаровуванні окислювача (азотної кислоти) через пошкодження могильника. У вигляді пару ці сполуки діють як бойові отруйні речовини задушливої дії, вражаючи органи дихання, шкіру, слизові оболонки та печінку. Пари цих сполук (речовини-хромофори), в залежності від концентрації, набувають забарвлення жовтого, червоного чи бурого кольору (лисячий хвіст). Вони важчі за повітря і розповсюджуються у приземних шарах за напрямком повітряних потоків. Мешканці уражених сіл бачили кольорову хмару, яку творять ці сполуки у пароподібному стані.
Поступово розпадаючись у могильнику, рідка азотна кислота утворює нітрати і нітрити. Через порушення герметичності ці сполуки проникають у землю. Розповсюджуючись підземними водами, утворені при розпаді кислоти нітрати і нітрити забруднюють землю і все, що на ній росте. Нітрати є канцерогенами, а для немовлят ще й смертельними отрутами. Землі у цьому регіоні перенасичені нітратами та нітритами. А за законами накопичення у трофічних ланцюгах, нітрати і нітрити наситили і дотепер продовжують насичувати овочі, фрукти, воду, молоко, м’ясо і т. д., які споживали і споживають місцеві жителі. Тому в їхній крові знаходили і знаходять метгемоглобін на рівні 5—12 мг % та більше (норма до 4 мг %). А насичення крові метгемоглобіном (метгемоглобінемія) та її загущення (темна, густа, майже шоколадна кров) призводить до гіпоксії (хронічної кисневої недостатності), загальної слабкості. Почастішали серцево-судинні розлади, тромбози, інфаркти, інсульти. Особливо чутливі до метгемоглобінемії вагітні жінки та новонароджені діти. Вона може призвести до внутрішньоутробної смерті плода або смерті немовляти.
…Господи, навчи нас грішних пізнавати істину і самих себе, допоможи засвоювати суть тих історичних уроків, які Ти попускаєш нам для просвіти нашої і навернення нас на шлях істини! Може, Твоїм промислом прийдуть до покаяння всі ті, хто обдурював під час цих трагедій.
Володимир Білоус, ДЗ
peredplata
