Температура опускалася нижче 30 градусів, а сніг лежав аж до Великодня.
Як свідчать метеоспостереження та очевидці, холодні морозні зими на Буковині, зокрема й у Чернівцях, бували неодноразово.
Загинули фруктові дерева
Дослідник історії Чернівців Раймунд Фрідріх Кайндль писав, що зима 1829-1830 років була дуже суворою. Санний шлях утримувався від половини листопада до кінця березня. Мороз сягав 26 градусів протягом тривалого періоду. На Буковині загинуло майже три чверті фруктових дерев. Так, у шляхового комісара Франца Цаппе замерзло понад дві тисячі 18- і 20-річних дерев, які йому доставили з різних районів Ельзасу, Баварії та Австрії.
Лютою була і зима 1844-1845 років. Сніг тоді лежав аж до Великодня, який святкували 23 березня.
Важкою видалася також зима 1865-1866 років. Газета “Буковина” писала про смертельні випадки від голоду та знесилення.
Шостого лютого 1870 року на Буковині зафіксували найнижчу температуру –28 градусів морозу, подекуди – 30 градусів. Через замерзання сталося багато смертей. Було порушено роботу залізниці. Коли нарешті 12 лютого мороз спав на десять градусів, то, згідно з повідомленням газети “Черновітцер цайтунг”, “це подіяло на чернівчан, як травнева погода”.
Найсуворішою була зима 1940 року
Коли ховали письменника Юрія Федьковича 14 січня 1888 року, був дуже сильний мороз. Про це згадував Осип Маковей у своїй книзі “Життєпис Осипа Юрія Гординського-Федьковича”.
“Надворі стояв тріскучий мороз, коли “Руська бесіда” приготовляла похорон Федьковича. Вночі перед похороном зірвалася буря і сніжна метелиця, яка – здавалося – спинить усіх людей із сіл приїхати до Чернівець. Не спинила: члени всіх читалень із чернівецької околиці прийшли; люди із села Топорівців блукали в темну ніч кілька годин, а таки не завернули домів; чотири читальники з Розтік за Вижницею їхали верхом всю ніч, аби лише бути на похороні і зложити вінок на могилі поета. Та найбільше враження зробили гуцули зі Сторонця-Путилова, що з таких далеких сторін у таку лють надворі приїхали попрощати свого земляка… Дорогою з кафедри до кладовища музика йшла, але нічого не грала, бо інструменти на сильнім морозі замерзли. На кладовищі серед великої студени і метелиці відправили священники панахиду”, – писав Осип Маковей.
Колишній директор навчально-наукової геофізичної обсерваторії ЧНУ Віл Антонов на основі понад столітніх метеорологічних спостережень дійшов висновку, що найнижчі абсолютні мінімуми були у січні-лютому суворої зими 1940 року. Тоді в січні мінімальна температура повітря знизилася до 31,5 градуса морозу.
Зі спогадів
Через великі сніги захворів
Священник Келестин Костецький у “Хроніці парохії греко-католицької в Чернівцях” пригадує, якою холодною і сніжною була зима 1915 року. Він тоді захворів і шість тижнів пролежав.
“На 23.12.1915 рано поїхав я з сином ієромонахом Корнельом Володимиром до Станіславова, щоби преосвященному лично подякувати за моє відзначенє і обговорити програм інсталяциї. Преосвященний приймив мене дуже ласкаво, затримав у себе на вечерю, і другий день свят різдвяних був постановлений на мою інсталяцію, котра мала відбутися в Чернівцях. Отже, преосвященний мав приїхати на Різдво вечером до Черновец, а другого дня мала відбутися інсталяція.
Повертаючи зі Станіславова, їхав єм желізницев місто 4 годин, як звичайно, аж 11 годин (з причини мобілізациї войска) і прибув до Черновец о 11 годині вночи, не достав на двірци жадного фякра і мусів в футрі великими снігами піхотою іти додому, внаслідок того захорував єм і 6 неділь перележав в ліжку.
Позаяк Різдво і Йордан перебув я в хоробі, тож і умовлена моя інсталяція другий день Різдва відпала. Реконвалєсценція моя тривала довше, як хороба, бо 2 місяці не міг я прийти до себе, стратив на вазі 25 кільогр.[амів], а ходив помаленьку як не своїми ногами”.
Вода замерзала у відрах, а дрова рубали в хаті
– Колись на Буковині були дуже холодні та морозні зими. Але не було термометрів, тому ніхто не знав, скільки градусів морозу надворі, – розповіла мешканка Садгори 85-річна Марія МУКАН. – Коли була ще малою дитиною, то однієї зими було так холодно, що тато рубав дрова в хаті, бо руки відмерзали на вулиці. А у хліві замерз гній. Якось люди йшли до млина молоти зерно і знайшли на полі замерзлого чоловіка. Моя донька народилася 14 лютого 1950 року. Тоді були такі сильні морози, що вода замерзала у відрах у хаті. Пташки замерзали на льоту і падали. Пригадую, пішли якось із чоловіком на храм до Мамаївців. За ніч випало стільки снігу, що не їздили ні поїзди, ні машини. То ми не могли добратися додому. Великі сніги випали наприкінці березня 1944 року, коли прийшли радянські війська. Дорогу до Чорнівки розчищали кілька десятків людей. Вони робили сходи у снігу, якими можна було йти.
Фото з колекції Едварда Туркевича
peredplata
