Жила в Києві людина, ім’я якої я завжди вимовляю з придихом — АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ.
Вимовляю так не тому, що ім’я рідкісне, а тому що ця людина знала 58 мов.
В його долі все було незвично.
Його далекий предок кримський мулла з Бахчисарая виїхав з Криму в Білорусію, прийняв там християнство і одружився на місцевій жінці, взявши прізвище Кримський.
Його батько Юхим Кримський був літератором і талановитим педагогом, і коли в 1871 році у нього народився син, його назвали таким незвичним грецьким ім’ям — Агатангел, що означає «добрий вісник».
Батько дуже багато займався з сином і в 3 роки хлопчик навчився читати, а в 5 років батько віддав його в початкове училище. Бачачи його абсолютно незвичайні здібності, в тому числі і до вивчення іноземних мов, його прийняли в Києві в знамениту Колегію Павла Галагана, навчальний заклад, який давав унікальне середню освіту, і до 18 років він знав уже 8 мов.
У Колегії він навчався у Павла Житецького, одного з найвідоміших філологів української мови, який прищепив йому любов до української мови, і Агатангел, в жилах якого не було ні краплі української крові, на все життя став найвідданішим захисником української мови та української історії.
Потім Агатангел Кримський поїхав в Москву, де навчався в Московському університеті на історико-філологічному факультеті і паралельно вивчав східні мови в Інституті східних мов. Потім кілька років жив у Сирії та Лівані, де вдосконалював знання арабської мови. Згодом він став професором і викладав паралельно російський і арабські мови, і історію Сходу. І коли його запитували, скільки мов він знає — він говорив, сміючись, що йому легше сказати, які він не знає. Він знав практично всі європейські і слов’янські мови, багато східних, з мертвих — латинь, грецький, церковнослов’янська, санскрит.
Коли йому було 70 років, він вирішив вивчити вавилонську і абасинську мови. До 1918 року Агатангел Кримський жив в Москві, але вів переписку з Іваном Франком, Лесею Українкою та після установи в 1917 році Української Народної Республіки він вирішив повернутися в Україну.
Він брав участь в науковому житті України і при Центральній Раді, і при гетьманові Скоропадському, і пізніше за Радянської влади. І все спочатку було непогано, він став Академіком Академії наук України, але ось потім почалися трагедії.
Агатангел Кримський все життя був самотньою людиною, говорили, що був безнадійно закоханий в Лесю Українку, з якої все життя листувався. У літньому віці у нього почалися проблеми із зором, йому потрібен був помічник і ним став молодий вчений Микола Левченко, якого Кримський згодом усиновив.
У 1929 році Левченко, як і багатьох інших українських вчених, звинуватили в націоналізмі та відправили в табори. З табору Микола Левченко повернувся психічно хворою людиною, деякий час жив у квартирі Кримського і через рік повісився. Це стало для Кримського справжньою трагедією, він почав сильно боліти. В цей же час самого Кримського почали звільняти від усіх його посад і викладання, позбавили всіх його звань і жив він практично в злиднях.
А в 1941 році 70-річного напівсліпого старого заарештували, звинувативши його в націоналізмі.
Після болісних допитів йому давали підписувати протоколи, і він, майже сліпий, виправляв в них помилки, тому що не міг бачити таку жахливу безграмотність, за що слідчі ненавиділи його ще більше. А потім його відправили в Казахстан і кинули в жахливу в’язницю в Кустанаї, яка «славилася» великою кількістю кримінального елементу, сподіваючись, що в язні його просто приб’ють.
Але за свідченням тих, хто був тоді в цій в’язниці і вижив, – кримінальники Кримського обожнювали, віддавали йому свій хліб і намагалися всіляко полегшити його долю.
Він помер в січні 1942 року, його тіло скинули в рів разом з тілами таких же нещасних і де його могила, невідомо.
ЮНЕСКО внесло ім’я Кримського в список найвідоміших діячів людства.
І в Києві його іменем названо вулицю, і є меморіальна дошка на будівлі Колегії Павла Галагана.
Але, на жаль, ім’я його мало хто знає, хоча дивовижна була людина!
***Оксана Денисова
peredplata
