листопада 
року пішов з життя АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ – видатний український церковний і громадський діяч, Предстоятель Української греко-католицької церкви, доктор права.З його іменем асоціюється вся Україна, а не лише УГКЦ, й усі українці, незалежно від конфесійної належності.
Митрополит Андрей був безмежно відданим Богу, Церкві і своєму народу.
“Звістка про те, що відійшов у вічний світ митрополит Андрей Шептицький, приголомшила не лише духовенство і рідних владики, але й багатьох людей, незалежно від віросповідання і національності. Людей у той день було настільки багато, що радянська влада не наважилась їм перешкоджати. Боялись більшовики антинародного гніву, тому не заборонили похоронну процесію містом. Надто впливовим був митрополит Андрей.” – радіо “Свобода”.
Митрополит Андрей витримав багато ударів долі: важко перехворів у дитинстві, під час служби у війську переніс скарлатину, яка дала ускладнення на суглоби, а потім призвела до паралічу.
З 1934 року він був в інвалідному візку. Як виняток, йому було дозволено проводити Богослужіння сидячи.
Він увів у церковне богослужіння живу українську мову.
Метою життя митрополита була єдність Української Церкви та побудова Української Держави, “наділеної християнською душею”.
Він був одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям.
За його ініціативою у 1905 році був створений Львівський національний музей, а в 1914 році український університет у Львові.
Він ґрунтовно реформував Церкву, допомагав українцям і євреям під час війни, іноді йдучи на величезні ризики.
Майбутній митрополит народився 29 липня 1865 року в с. Прилбичі (нині – Львівщина) у графській родині. При хрещенні отримав ім’я Роман Марія Олександр.
Належав до знатного галицького роду Шептицьких.
Першу освіту здобув удома, у с.Прилбичі. Потім навчався в гімназії у Кракові, в університеті у Вроцлаві, в колегії єзуїтів у Хирові.
У 1888 році Шептицький вступив до Добромильського монастиря отців Василіян, де склав чернечі обіти і прийняв ім’я Андрей.
Одночасно він продовжував навчання у Краківському університеті.
В 1892 році його було висвячено на священника.
Імператор Франц Йосиф I у 1899 році номінував Андрея Шептицького на Станіславського єпископа, а в 1900 році він був номінований Галицьким митрополитом. На цій посаді митрополит Андрей Шептицький залишався до кінця свого життя.
Він здійснив реформу богословської освіти, яка надала можливість готувати високоосвічених священників.
У 1939 році НКВС розстріляло його брата Лева і всю його сім’ю в родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах.
Його називають “українським Мойсеєм”. Рятуючи Україну, рятував й інші народи – у тому числі євреїв. Але досі не проголошений “праведником народів світу”.
Наприкінці літа 1942 року Шептицький організував кампанію порятунку євреїв. 14 серпня 1944 року 2000 єврейських дітей було таємно вивезено до різних монастирів.
Рятувати невинні життя митрополиту допомагали монахи-студити під керівництвом ігумена Унівського монастиря Климентія, моодшого брата митрополита Андрея.
“Я є українцем з діда-прадіда. Церкву нашу і наш обряд полюбив усім серцем, присвятивши для справи Божої усе своє життя. Тому розумію, що не можу бути чужим людям, які віддані серцем і душею цій справі. Від цієї хвилі більше вже до Вас належу, ніж до родини чи кляштору, бо з Вами мене єднає спільний зв’язок, міцніший, ніж з ким-небудь іншим” – митрополит Андрей Шептицький.
peredplata
