Воротами при правім крилі Олімпійського дому входить похід олімпійських змагунів (спортсменів.). Ступають визначеним порядком. Наперед несе хлопець таблицю з написом держави, за ним іде член цієї держави, що несе прапор. За цими двома йдуть представники: лещетарі, совгарі, гаківкарі, санкарі, плиточники (лижники, ковзанярі, хокеїсти, саночники, бобслеїсти.)”
, — описує відкриття зимових Олімпійських ігор у німецькому містечку Ґарміш-Партенкірхен Іван Боберський (1873–1947). Урочистості відбулися 6 лютого 1936 року.
Іван Боберський — уродженець села Доброгостів на Львівщині. Під час польсько-української війни 1918–1919 років працював у секретаріаті Західноукраїнської Народної Республіки. Українці програли війну, Галичина увійшла до складу Польщі. Боберський не міг повернутися на батьківщину. Жив у Канаді та Югославії. Постійно відвідував спортивні змагання в Західній Європі. Писав про них в українській пресі. Звіти з Олімпіади протягом місяця друкували львівські газети “Діло” й “Сокільські вісти” — під назвою “Змаги в Ґа-Па”.
“Сірі тумани наліво прорідли, лишилася поперечна смуга над темними лісами, які появилися перед нашими очима, але вже припорошені снігом, — розповідає у першому репортажі. В ньому описує “підготовчі” змагання стрибунів із трампліна за 4 дні до відкриття змагань. — Там падав олімпійський сніг. Сиві мряки закривали ще верхи — перемінилися в снігові хмари. Зимніло. Добрий знак! Треба олімпійського, білого, іскристого снігу. З голосника відозвалася мельодія німецької патріотичної пісні. Видці зняли шапки й капелюхи та піднесли праве рам’я скосом вгору. Військові здоровили і стояли позір”
.
Боберський докладно розказує про перегони на 18 км “лещетарів” — лижників. Змагалися спортсмени з 23 держав. Успіху досягли скандинави — шведи, норвежці й фіни.
“Всі вони переїздили попри наші сидження, на яких 6 кроків віддалі. Ми могли видіти докладно їх лиця — далекі від усміху, поважні, напружені, рішучі. Перед кожним із них стояло понад 100 суперників, з якими могли боротись силою волі, бистротою думки, витривалістю ніг, містотою легенів, пруживістю серця, жилавістю рамен, які двома ціпками скріпляли розгін ніг, та гостротою очей, що оцінюють всяку перепону, кожний горб, кожну яругу і вишукують найкоротшу дорогу. 23 народи суперничали, хто з них жилавіший. Це були люди між 20 і 30 роком, м’язисті і жваві. Лещетар не боїться холоду. Він перемагає мороз, коли лише має легкі й добре викроєні лещети, відповідні черевики і добре в’язання, яке не гнете, а держить лещета сильно при нозі”.
Участь в Олімпіаді брав один українець. Студент правничого факультету Чернівецького університету Роман Турушанко посів 19-те місце серед 25 фігуристів. Буковина тоді входила до складу Румунії. Боберський узяв інтерв’ю у спортсмена. Перед цим довго розшукував земляка.
— Управа помешкань при залізничнім двірці (вокзалі.) пояснила мені, що румунська дружина (команда. — ГПУ) розміщена у двох готелях, при Ріссерськім озері і при вулиці Бурґакер, — розповідав землякові. — Телєфоную, ніхто не відзивається. Готелі вечором замкнули телефони, щоб дати знак, що всі кімнати заняті. Яких 120 готелів і пансіонів повні людей. Приватні доми всі заняті. Пішов я до готелю над Ріссерським озером — чотири кільометри ходу. Готель повний, каварня й їдальня повні. Румунські санкарі, які там розміщались, відповіли, що не знають, де мешкають лещетарі й совгарі. Пішов я на вулицю Бурґакер — ще три кільометри. Румунські змаговики не знали, де мешкаєте. Аж старенька власниця пансіону пояснила, що ви перенеслись до готелю “Синє грозно”.
— Так, всюди багато часу тратимо на хід, — відповів Турушанко. — Обидва містечка довгі на яких сім кільометрів. На однім кінці стадіон для лещетарів, на другім — шлях для санкарів, посередині — стадіон для совгання. А все ж замало місця. Здається, що півсвіта приїхало в ці гори.
— Де мали ви нагоду придбати такий великий добір рухів й елєґантну форму виступу?
— Двічі їздив я до Відня, де мої вправи провадив учитель Вайс, якому я платив сам, але вступ на ковзанку мав даром. Коли б я міг виїхати до Льондону, бо там є найліпша школа для совгарів. Хто совгається в Чернівцях, як я, цей має дуже рідко добрий лід і добрі зразки, з яких міг би навчитись щось нового і гарного. Брак також гроша, щоби попри студії в університеті покрити видатки на студії совгання. Кошти моєї теперішньої участи в зимовій Олімпіяді покрила держава Румунія”.
У серпні 1936-го в Берліні відбулися літні Олімпійські ігри. Іван Боберський відвідав і ці змагання.
646 спортсменів — 566 чоловіків і 80 жінок — із 28 країн узяли участь у зимових Олімпійських іграх 1936 року. Найкращих визначали у 8 видах спорту, усі вони досі є олімпійськими. Найбільше медалей — 7 золотих, 5 срібних і 3 бронзові — вибороли представники Норвегії. Також провели показові змагання з кидання альпенштоків у ціль і лижні перегони військових патрулів з рушницями.
Гітлер сказав на публіку одне речення
1931 року Міжнародний олімпійський комітет вирішив, що ігри 1936-го відбудуться в Берліні. Господар літньої Олімпіади мав право того ж року проводити й зимову. Німці погодилися. Для змагань обрали альпійські містечка Ґарміш і Партенкірхен.
Через 2 роки до влади в Німеччині прийшли нацисти на чолі з Адольфом Гітлером.
— Спорт потрібен нам не тільки для виховання сильних і сміливих людей, а й для загартовування наших громадян, їхньої підготовки до того, щоб спокійно переносити несправедливі удари долі, — вважав він.
Літні ігри мали пропагувати нацистські ідеї у світі. А зимові — стати їхньою генеральною репетицією. 1935-го Ґарміш і Партенкірхен об’єднали в один населений пункт.
Гітлер приїхав на церемонію відкриття змагань. Правда, промовив на публіку тільки одну фразу:
— Оголошую зимові Олімпійські ігри відкритими.
На деяких туалетах почепили звичні для нацистської Німеччини таблички “Собакам і євреям вхід заборонений”. Це обурило президента МОК бельгійця Анрі де Байє-Латура.
— Пане канцлер, такі написи суперечать олімпійській традиції, — зробив зауваження Гітлеру.
— Пане президент, коли вас запрошують у гості, ви ж не повчаєте господарів, як доглядати за помешканням, — спробував заперечити той.
— Вибачте, пане канцлер, але коли на стадіоні вивішують прапор із п’ятьма кільцями, то це вже не Німеччина. Це — Олімпія. І ми тут господарі, — відповів Анрі де Байє-Латур.
Таблички прибрали.
Зимова Олімпіада 1940-го також мала пройти в Ґарміш-Партенкірхені. Змагання не відбулися через Другу світову війну. Спершу їх перенесли в японське Саппоро, а потім взагалі скасували.
Денис МАНДЗЮК
peredplata
