Влітку 2000 року мав нагоду милуватися вівтарем Батьківщини на площі Венеції в Римі, повертаючись до нього за кожної нагоди під час нашого молодіжного паломництва. Відтоді цей монумент став для мене таким же символом вічного міста, як Пантеон, Колізей чи собор святого Петра.
Яке щастя для італійців, що вівтар Батьківщини, споруджений за наказом Беніто Муссоліні на честь короля Віктора-Емануїла, цього “Padre Patria”, “Батька Батьківщини”, не був знищений в процесі післявоєнної дефашистизації Італії. Як і сто років тому, він залишається втіленням прагнень віками розділеного італійського народу до створення єдиної самостійної держави.
Україні так не пощастило! Ми не отримали в спадок від попередників ані такого монументального вівтаря Батьківщини, як в Римі, ба навіть такої набагато скромнішої статуї Свободи, як в Ризі.
А гідний величі наших державницьких прагнень вівтар Батьківщини в Києві постане лише після того, як в душах принаймні трьох поколінь українців палатиме вогонь цих прагнень.
Від представників сучасної псевдоеліти, дітей москвоязиких совків і батьків англомовних космополітичних виплодків, відправлених ними назавжди на Захід, нічого доброго сподіватися не доводиться!
Володимир Старик
peredplata
