Церемонія відкриття Олімпійських Ігор 1925 року відбулася на стадіоні «Коломб» (нині відомий ще як стадіон «Ів-дю-Мануар», у пригороді Парижа. — Ред.). Сьогодні про цю подію вже мало хто пам’ятає, але тоді прославлялися перемоги, народжувалися чемпіони, а ще в іграх брала участь рекордна кількість жінок.

France24 згадує головні події змагань.

Урочисте відкриття

Тодішній президент Франції Гастон Думерг відкрив ігри 5 липня, хоча турнір з регбі розпочався ще 5 травня. У церемонії взяли участь 45 тисяч людей, які зібралися на стадіоні «Коломб» (відтоді перейменовано на «Ів-дю-Мануар». — Ред.). Саме там відбулись змагання з футболу, регбі, легкої атлетики, гімнастики та велоспорту.

Олімпійську присягу спортсменів проголосив француз Жорж Андрі — олімпійський медаліст 1908 і 1920 року. Тоді були запроваджені нові традиції, зокрема гасло «Citius, Altius, Fortius» (з латинської «Швидше, вище, сильніше». — Ред.) і церемонію закриття Ігор. Під час неї підіймають три прапори: Міжнародного олімпійського комітету (МОК), країни-господарки та країни, яка прийматиме Олімпіаду наступною.

Перше олімпійське селище

Уперше в історії Ігор олімпійське селище звели 1924 року. Воно розташовувалося поблизу стадіону «Коломб». Це були вулиці з дерев’яними хатинками й водогіном, поштою, газетним кіоском, пральнею та сховищем для зберігання цінностей. Для спортсменів було передбачено триразове харчування. Команди могли забронювати місця в селищі, якщо вносили як гарантію мінімальний грошовий внесок. 

Але не всі делегації тоді мешкали в селищі. Наприклад, команда США вирішила зупинитися неподалік Парижа — у муніципалітеті Роканкур департаменту Івлін. 

Легендарний плавець із Румунії

Зіркою Паризьких ігор став Джонні Вайссмюллер. За два роки до Олімпіади він першим проплив 100 метрів менше ніж за хвилину. Спортсмен зміг привернути увагу публіки та виграв п’ять медалей у Парижі. Він був румунським іммігрантом, а щоб взяти участь у змаганні під американським прапором, підробив своє свідоцтво про народження. За кар’єру Джонні Вайссмюллер встановив 28 світових рекордів, зокрема із плавання на 100 метрів вільним стилем 1927 року.

Завдяки талановитому спорстмену плавання стало другою олімпійською дисципліною після легкої атлетики. Згодом зірка цього Аполлона басейну (вагою 86 кілограмів та 1,9 метра зросту) засвітилася на телебаченні — він зіграв Тарзана в десятці фільмів.

«Летючий фін» — Пааво Нурмі

У 1924 році фіни закріпились у забігах на середні й довгі дистанції. Лідер команди Пааво Нурмі став першим і єдиним спортсменом, який здобув п’ять золотих медалей в одному виді спорту. Він виграв забіг на 1500 метрів, а менш ніж через годину — на 5000 метрів. Наступного дня переміг у кросовому бігу при температурі 45°C у тіні — тоді з 38 учасників 23 зійшли з дистанції. Лише 2004 року марокканець Гішам ель Герруж знову переможно подолав дистанцію на 1500 та 5000 метрів. 

Його земляк Вілле Рітола виграв забіги на 10 тисяч метрів та 3 тисячі метрів, а інший фін, Альбін Стенроос, — марафон. Завдяки цим виступам Фінляндія посіла третє місце в медальному заліку — 37 нагород, зокрема 14 золотих, поступившись Сполученим Штатам, які вибороли 99 медалей, 45 золотих, та країні-господарці Франції — 41 медаль, 14 золотих.

Дуель Лідделла та Абрахамса

Стадіон «Коломб» став місцем епічної дуелі між британськими спринтерами Гарольдом Абрагамсом та Еріком Лідделом. Ця подія під композицію Вангеліса увічнена у фільмі Г’ю Хадсона «Вогняні колісниці», що здобув «Оскара». 

Набожний християнин Ерік Лідделл відмовився брати участь у змаганнях в неділю. Через це він пропустив забіг на 100 метрів у неділю 6 липня 1924 року. Його земляк та суперник Гарольд Абрахамс виграв ці перегони.

Напередодні забігу на 400 метрів Ерік Лідделл взяв бронзову медаль на дистанції 200 метрів, яку раніше виграв Джексон Шольц. 11 липня 1924 року у фіналі дистанції на 400 метрів Ерік домінував протягом усього забігу і встановив світовий рекорд — 47,6 секунди.

 

Деггарт Габбард — стрибок в історію

Ще бувши студентом Мічиганського університету, Деггарт Габбард переміг у стрибках у довжину та потрійному стрибку на чемпіонатах США з легкої атлетики 1922 і 1923 року. Він майже побив світовий рекорд, встановлений його земляком Едвардом Гурденом, який стрибнув на 7,67 метра. 

Габбард увійшов до збірної США під час Олімпійських ігор у Парижі 1924 року, де виграв змагання зі стрибків у довжину з результатом 7,44 метра і випередив Гурдена та норвежця Сверре Хансена. 

Деггарт Габбард став першим в історії афроамериканцем, який здобув олімпійський титул в індивідуальних змаганнях з будь-якого виду спорту. Змагаючись у потрійному стрибку, Хаббард не зміг потрапити до фіналу.

 

Гертруда Едерле — королева ігор

На Олімпіаді 1924 року із 3 088 спортсменів 135 були жінками. Їх було вдвічі більше, ніж на попередній іграх в Антверпені 1920 року. Спортсменки змагалися в тенісі, плаванні, стрибках (дві дисципліни, додані після Стокгольмських змагань) і вперше — у фехтуванні.

У басейні Жорж-Валлері (раніше відомий, як Турель. — Ред.) американська плавчиня Гертруда Едерле привернула до себе багато уваги. Вона виграла золоту медаль у складі американської команди на дистанції 400 метрів вільним стилем, а також бронзові медалі в запливі на 100 і 400 метрів. Однак чемпіонка розчарувалася тим, що не  виграла індивідуальне золото.

Сюрприз від Жулі Власто

У 1924 році зіркою французького тенісу стала Сюзанна Ленглен, яку прозвали «Divine» (з французької «Божественна». — Ред.). Вона виграла свій перший Вімблдон (міжнародний тенісний турнір. — Ред.) 1919 року, а наступного — стала однією з королев Олімпіади в Антверпені, здобувши золото в індивідуальному та змішаному парному розрядах і бронзу — в парному. Але на Олімпіаді в Парижі Сюзанна Ленглен захворіла на жовтяницю і була змушена була припинити участь у змаганнях. 

Коли зірка корту зійшла з дистанції, сенсацією стала інша француженка. 21-річна Жюлі Власто вийшла у фінал жіночого одиночного розряду проти фаворитки американки Гелен Віллс, але програла з рахунком 6:2, 6:2. Ця срібна медаль подарувала їй публічне визнання. Разом із Сюзанною Ленглен вона виграла два титули в парному розряді на Ролан Гаррос (Чемпіонат Франції з тенісу. — Ред.) в 1925 та 1926 роках і стала першою тенісисткою Франції наприкінці 1926-го. 

 

Люсьєн Мішар — король доріжки

У день, коли Люсьєн Мішар ступив на доріжку велодрому Сіпаль, він уже був зіркою. 21-річний «малюк» мав виняткові досягнення: у 19 років став чемпіоном Франції зі спринту серед аматорів, у 20 — чемпіоном світу. По-справжньому цей геній велодрому прославився, коли виграв фінал спринтерських перегонів на Олімпіаді в Парижі у свого земляка Жана Кугно та нідерландця Яапа Меєра.

Маючи зріст 1,7 метра і вагу 63 кілограми, Люсьєн Мішар за свою кар’єру виграв 13 титулів чемпіона Франції, шість титулів чемпіона світу в спринті та встановив п’ять світових рекордів. 

 

Фехтувальник Роже Дюкре

Француз Роже Дюкре здійснив подвиг у фехтуванні, вигравши п’ять медалей у трьох дисциплінах. Насамперед він виграв індивідуальний турнір рапіристів, перемігши земляка Філіпа Каттьо. Згодом вони разом здобули командний титул для Франції в змаганнях проти Бельгії. Пізніше Роже Дюкре знову здолав бельгійців. Спортсмен забрав збірну медаль в індивідуальних змаганнях фехтувальників та шаблістів. До сьогодні він є найбільш титулованим французьким фехтувальником в історії Олімпійських ігор, маючи загалом вісім медалей, нарівні з Філіпом Каттьо.

Паризькі ігри також уславлені появою фехтувальниць. Данка Еллен Осієр стала першою спортсменкою, яка виграла золоту медаль у цій дисципліні. 

 

Скандал на фіналі регбі

Учетверте в історії Олімпійських ігор регбі було внесено до програми ігор 1924 року. Участь взяли лише три країни: США, Франція та Румунія. Британці та країни південної півкулі проігнорували турнір, стверджуючи, що в регбі грають узимку.

Американська команда складалася з університетських футболістів і баскетболістів, які лише на першій зустрічі дізналися правила гри. Вони зберегли своє чемпіонство та перемогли французьку команду «Les Bleus» з рахунком 17:3. 

Під час фіналу матч переріс у протистояння як на полі, так і на трибунах. Підняття зоряно-смугастого прапора та співу американського гімну супроводжувалося освистуванням. Гравцям дозволили покинути поле лише під охороною поліції.

Після цього катастрофічного матчу, а також після звільнення з посади президента МОК П’єра де Кубертена 1925 року (він додав регбі до програми ігор ще 1900 року) цей вид спорту вилучили з олімпійської програми. А відновили лише 2016-го — під час Ігор у Ріо-де-Жанейро.

Мистецькі змагання під час Олімпіади

На Олімпійських іграх в 1924 році медалі здобували не лише спортсмени та спортсменки. П’єр де Кубертен хотів віддати данину традиції, що походить з Давньої Греції, — об’єднати мистецтво й спорт. Тож утретє, після Ігор 1912 і 1920 року, у змаганнях також представили п’ять видів мистецтва, а єдиною темою став спорт. У літературі золоту медаль вручили французькому поету Ґео-Шарль (псевдонім Шарля Луї Пропер Гюйо. — Ред.) за п’єсу «Олімпійські ігри», у якій він поєднав танець, поезію та музику.

У живописі переможцем став люксембуржець Жан Якобі з триптихом «Три спортивні етюди» («Регбі», «Департ» і «Кут»). У скульптурі, надихаючись античними зразками, а також творами знаменитого Огюста Родена, грецький художник Костас Дімітріадіс здобув золоту медаль за роботу «Фінський метальник диска».

В архітектурі та в музичному конкурсі ніхто не виграв золота, оскільки журі вирішило, що жодна з конкурсних робіт не заслуговує такої відзнаки. Журі, до складу якого входили такі знаменитості, як Бела Барток, Артур Хонеггер, Моріс Равель, Ігор Стравінський, Габріель Форе та Мануель де Фалья, не змогло дійти згоди щодо переможців.