Той, що не здався, надрайоновий провідник ОУН Ілько Оберишин (псевда «Стецько», «Кобзар», «Охрім», «Р-5»).1940-ві рр.
Народився 1921 в с. Потік Рогатинського повіту на Прикарпатті. В 17 років став членом «Юнацтва», молодіжної структури ОУН. Навчався у Львівському універі.
У 1941 році став членом Організації Українських Націоналістів. В 1941 р. поступив до Львівського медінституту. ОУН доручила йому діставати медикаменти для підпілля. На початку квітня 1944 року перейшов до підпілля ОУН. Після вишколу його призначили обласним провідником УПА «Український Червоний Хрест». На початок 1947 року медична служба була розформована. В 1947-му став членом референтури Служби безпеки (СБ) при Тернопільському обласному проводі ОУН.
З вересня 1947 — надрайоновий провідник ОУН і надрайоновий СБ у Збаразькому районі, з 1951 р. втрачає зв’язок з керівництвом і діє самостійно. Був у піддпіллі сорок років, не маючи будь-якого радянського документа. Легалізувався тільки 3 грудня 1991 року. У Тернополі був головою обласного «Меморіалу». Помер 11 листопада 2007 року.
“…Я не боявся покарання. Я просто хотів лишитися вірним своїм ідеям: не говорити з ворогом, не виправдовуватися. Навіть якби мені довелося вмерти в лісі. Коли я хворів, я намагався залізти подалі у хащі, як ведмідь: так, щоб мої рештки, якщо і знайдуть, не змогли б упізнати. Я терпів голод: непритомнів, доводилося лизати росу з трави, коли не було сил знайти воду. І все ж я вважаю, що переміг я, а не большевики.
Сорок років я не спав у ліжку. Постійно кочував з місця на місце. В області нема такого села, де би я не ховався. Влітку в селянському одязі — на базарах Тернополя, а взимку — де доведеться, в основному на горищах, у соломі. “
peredplata
