Повстання на броненосці «Потьомкін»

Повстання на броненосці, вперше в історії російського флоту, почалося 27 червня (14 червня за ст. ст.) 1905 року, з легендарної фрази, вимовленої унтерофіцером Григорієм Вакуленчуком українською мовою: «Та доки ж ми будемо рабами?!».

Вакуленчук — уродженець села Великі Коровинці на Житомирщині. Приводом для повстання послужив наказ командира корабля про розправу з 30 матросами, що відмовилися їсти борщ, приготовлений зі зіпсованого м’яса.

На Чорноморському флоті переважну більшість складали завжди українці, але вищий командний склад був переважно російським та ворожим до українців.

Як зазначив згодом Іван Багряний: «Це було повстання української стихії, повстання кріпаків князя Потьомкіна, нащадків Самійла Кішки і всього українського Запорожжя».

Вакуленчук застрелив артилерійського офіцера лейтенанта Леоніда Неупокоєва, який намагався роззброїти повстанців, після чого сам був смертельно поранений старшим офіцером панцерника Іполитом Гіляровським.

Далі повстання проходило під керівництвом мінного машиніста панцерника Панаса Матюшенка, уродженця села Деркачі на Харківщині.

Матюшенко з дитинства дружив зі своїм видатним односельцем — письменником і вченим Гнатом Хоткевичем. Входив до «Харківської Української студентської громади», де познайомився з Олександром Коваленком.

Коваленко родом з міста Ромни на Сумщині, також був одним з організаторів повстання на броненосці. Після повстання жив у Празі, Женеві, Парижі, був навіть вихователем сина Максима Горького. У 1917 році брав участь в організації морського міністерства УНР, в 1919-му повернувся за кордон, викладав математику у вищих навчальних закладах (1919–1922), з 1922 року працював в Українській господарській академії в Чехії, професор.

Матроси захопили панцерник у свої руки, убивши при цьому частину офіцерів. Далі вони повели корабель в Одесу, надіючись на підтримку інших кораблів та керівників антиурядових виступів, що проходили тоді в місті.

Але такі надії виявилися марними, панцерник через одинадцять днів здався румунській владі в порту Констанца.

Під час 11-денної одіссеї «Потьомкіна» своєю рішучістю та енергією виділявся Панас Матюшенко.

Він навіть написав звернення «До гнобителів народу», яке розпочав дещо перефразованими Шевченковими словами: «Схаменіться, будьте люде!».

Також 20 червня 1905 року Матюшенка передав іноземним консулам в Констанці відозви: «До всього цивілізованого світу» та «До всіх європейських держав».

Команда зійшла на берег і попросила політичного притулку. Царський уряд вимагав видати їх як кримінальних злочинців, але Румунія відмовила.

Літератор В. О. Поссе, який брав участь у цих переговорах, залишив таку характеристику політичних поглядів Матюшенка:

«Матюшенко… в теорію не вдавався. А практика зводилася у нього до знищення — саме до знищення, а не усунення — всіх начальників, всіх панів, і перш за все офіцерів. Народ ділився для нього на панів і підлеглих. Примирити інтереси тих і других неможливо..

У цьому дусі він писав кровожерливі прокламації до матросів і солдатів, закликаючи їх до вбивства офіцерів. Він думав, що при такій програмі легко залучити на бік революції всіх матросів і більшість солдатів. Козакам він не довіряв, вважаючи їх «продажними шкурами»…

Жити на емігрантському становищі він вважав безчесним, чимось на зразок зради. У його поданні справжній революціонер той, хто не лише вбиває, а й сам гине».

Впродовж року Матюшенко жив у Бухаресті, написав спогади про події на «Потьомкіні» — «Матроси Чорного моря». Один із ініціаторів створення матроських комітетів та комун у різних містах Румунії. Зазнавав стеження з боку агентів департаменту поліції в Румунії. У березні 1906 р. Матюшенко був заарештований у Констанці за пропаганду серед матросів та спеціальною постановою Ради міністрів Румунії від 26 березня 1906 р. висланий із країни.Звідти переїхав до Швейцарії, потім до США. Через 8 місяців приїхав в Париж, звідки змушений був тікати до Швейцарії через переслідування поліції.

У червні 1907 року, незважаючи на умовляння свого друга Гната Хоткевича цього не робити, Матюшенко повернувся до російської імперії. Поліція арештувала його в Миколаєві.

Під посиленою охороною (7 офіцерів і 60 матросів) на спеціально відрядженому в Миколаїв міноносці Матюшенка у кайданах перевезли до Севастополя.

У жовтні 1907 року суд прийняв рішення — страта через повішення. Прохання про помилування Матюшенко подати відмовився. Вирок йому читали довго, більше години. Перелічували всі його злочини, чи не проти всіх статей Кримінального та військового кодексу.

Вирок був виконаний зранку 2 листопада 1907 року.