«Чучело закопать, мавзолей разобрать, площадь вымыть с хлоркой!..»
Вночі 31 жовтня 1961 року з мавзолею було винесено опудало Сталіна. Уявляєте, як вони його виносили, потім закопували?
Ось це у комуняк був Хелловін так Хелловін!
31 жовтня 1961 року вночі у москві відбулося виборочне очищення фасаду. Тіло Сталіна швидко винесли з мавзолею і закопали біля кремлівської стіни. Жест здавався сміливим – режим зрікався кривавого минулого. Але вся суть лицемірства системи залишилася у тому, кого залишили всередині. Ленін, чиє тіло продовжувало лежати в саркофазі, був таким самим архітектором терору, як і його послідовник Коба. У цьому полягає гірка іронія тієї жовтневої ночі. Прибираючи Сталіна, Хрущов та її соратники намагалися переконати світ і себе, що лихо було лише в «культе личности» , в «отдельных перегибах». Вони намагалися відокремити отруйний плід від кореня, хоча цей корінь був Ленін. Він просто створив партію, він створив сам механізм тотального контролю, заклав основи червоного терору, який методично знищував класи, стани, інакомислення. ГУЛАГ, репресії, системне насильство – це не сталінський винахід. Це ленінська спадщина, доведена до абсолюту.
І ось, 1961-го, один мертвий диктатор стає цапом-відбувайлом, а інший залишається непогрішним символом. Це було не так ідеологічне рішення, як політичне самозбереження. Торкнутися Леніна – значить похитнути фундамент радянської влади загалом, визнати злочинною історію з 1917 року. Цього комуняки не могли собі дозволити. «Совки» віддали перевагу брехні перед правдою. Як завжди. Перепоховання Сталіна – це не початок покаяння, а спроба приховати подвійну мораль. Режим хотів відхреститися. Але дідусь Ленін, забальзамований і виставлений на загальний огляд, продовжував уособлювати ту саму «идеологическую чистоту», яка вела прямо до сталінських розстрільних списків.
Коли натовп перестав бачити двох вождів поруч, йому стало простіше вірити в казку про «доброго дідуся Леніна» та «злого Сталіна». Це дозволило новому керівництву звалити всю провину на одного покійника і зберегти недоторканним другого, глибший пласт кривавої історії. Але плита біля кремлівської стіни, яка приховала останки Сталіна, – це не кінець. Це постійне, німе нагадування про те, що ідеологія, побудована на насильстві та страху, залишається руйнівною, незалежно від того, чиє ім’я висічено на мавзолеї. Поки у центрі москви залишається символ, що створив систему терору, росія продовжує носити у собі цю історичну двоїстість. А перепоховання 1961-го року – лише півзаходи, не здатні спокутувати мільйони життів, занапащених обома кривавами диктаторами.
peredplata
