У ніч з 13 на 14 червня 1941 року із Буковини було примусово вивезено у віддалені райони СРСР і, переважно, знищено тисячі мешканців Чернівецької області. Ліквідації підлягало все, що не вкладалося у схеми комуністичної диктатури: в першу чергу люди, які були носіями не комуністичної ідеології, представляли політичні та економічні структури, церкву, громадські організації та об’єднання.
Після воз’єднання нашого краю з Радянською Україною в короткий проміжок часу відбувалася ломка попередньої системи, запроваджувалась політична система комуністичного зразка. Репресивна сталінська машина була спрямована в першу чергу на людей розумних і заможних. Соціально небезпечними елементами оголошувались всі колишні службовці, громадські активісти, члени партій (навіть члени румунської компартії), церковнослужителі, «вищий» і «середній» клас підприємництва. Все потенційно неблагонадійне обліковувалося і репресувалося. Так за даними чернівецьких науковців, спираючись на архівні матеріали, на території Чернівецької області в 40-х роках минулого століття проживало 1553 сім’ї колишніх активних членів «нерадянських політпартій» з кількістю членів сімей 5115 осіб. (До речі всі румунські службовці в обов’язковому порядку були членами партії «Фронт національного відродження»).
Після чисток 1940 р. нашого краю від «класово-ворожих» та «соціально-небезпечних елементів» напочатку 1941 р.перед каральними органами було поставлене завдання — вивезти за межі області всіх неблагонадійних. Депортації проходили в 2 етапи — перший, ніби пілотний проект, відбувся 23 травня, другий — 13 червня 1941 р. За даними науковців (Ірина Мусієнко), основна маса депортованих у травні була з Садгірського, Чернівецького, Глибоцького, Герцаївського та Сторожинецького районів. Всього 36 вагонів з депортованими направлялися до Комі АРСР, Красноярського краю та Кіровської області. Обмежений час на зібрання, обмеження щодо речей і не зважання на вік і хвороби. Початок «операції» 23 травня 1941 р. – 4 год. 30 хв., закінчення 10 год. ранку.
Масштабна «операція» вивезення «ворогів народу» обговорювалася 8 червня 1941 р. на об’єднаному засіданні бюро Чернівецького обкому КП(б)У та облвиконкому. В результаті у ніч з 13 на 14 вивезено 2279 сімей (7720 осіб). За спогадами вчителя с. Купка Плевана В.Р., 13 червня 1941 р. представник сільської ради та кілька військових обходили будинки, давали 30 хв. на збори і під конвоєм, як злочинців, відправляли людей на станцію. Найстаршому було 80 років, меншому — кілька місяців.
Тільки у період передвоєнної “совєтизації” у нашому краї було репресовано і депортовано за облікованими архівними матеріалами близько 11 тис. громадян. Окрім того постійно відбувалися планові оргнабори. Так відповідно до виконаного на 62.8% плану оргнабору від 1 грудня 1940р. поїхали з Буковини на будови комунізму 14440 осіб.
Долі буковинців і бесарабців, репресованих у 1940–1941 рр., здебільшого трагічні. Їх перебування на засланні або у виправно-трудових таборах припали на роки воєнного лихоліття. Про життя репресованих так званих «ворогів народу», про основу-фундамент радянської держави рекомендую прочитати у книзі Густава Герлінга-Грудзінського «Інший світ совєтські записки», що недавно вийшла з друку у Чернівецькому видавництві «Книги-ХХІ» (гот.Турист,8 пов.). Вважаю, що цю книгу, яка 60 років пробивалася до українського читача необхідно прочитати всім службовцям різних рівнів, громадсько-політичним активістам і всім не байдужим, особливо тим, що роблять спроби оцінити сьогодення.
Василь Бойчук
peredplata
