Доторкнутись до джерел – до святого

Доторкнутись до джерел – до святогоСело Устя на снятинщині Івано-Франківської області, що розташоване на лівому березі Прута в усті річки Белелуйки і Прута, напевно нічим особливим не вирізняється з поміж багатьох сіл Покуття. Якби … в цьому селі не жила одна людина, жива легенда визвольного руху середини ХХ ст. – Євген Грицяк

Отож команда Чернівецького обласного об’єднання «Майдан», голова виконкому Юрій Скорейко, секретар виконкому Василь Бойчук, члени Ради Сергій Николайчук та Любомир Равлюк (керівник університетської хорової капели «Дзвін» – уродженець цього ж села Устя) вирушила на Покуття. У переддень Дня Незалежності хотілося поспілкуватися з людиною, яка все своє життя віддала боротьбі за цю незалежність, та й додаткова причина була, адже нещодавно пан Євген відзначив своє 90-річчя. На порозі ошатної оселі нас зустрів господар з посмішкою на обличчі та надзвичайно живими очима. Після представлення гостей зацікавився моїм прізвищем, адже одним з кращих його друзів був Орест Скорейко, мій родич. Обидва були з покутського села Стецева, розповідає пан Євген, разом навчались у Снятинській гімназії, як каже пан Євген – торговій школі. Саме там подружились із такими ж, як вони студентами Миколою Плав’юком з Русова (майбутній Президент України в екзилі), Осипом Зінкевичем з Малих Микулинців (майбутній засновник журналу та видавництва «Смолоскип» у США), Михайлом Марковським та Никифором Ковблюком з Топорівців Городенківського району. Там же у школі створили молодіжну організацію українських націоналістів (ОУН). Друзі працювали в одній конспіративній групі, займались агітаційною роботою, друкували та розповсюджували листівки. Після закінчення гімназії доля у всіх склалася по різному, Плав’юк із Зінкевичем опинилися на Заході в еміграції, Михайло Марковський та Орест Скорейко (псевдо – Гамалія) загинули в рядах УПА від рук НКВС. Наш же співрозмовник працював в підпіллі під керівництвом провідника Тодора Скорейка (батько Ореста, псевдо – Батько), доля якого залишається невідомою і до сьогоднішнього дня. Ну, а далі все як звичайно для людей, які кинули виклик совітській системі і пішли боротись за Україну, арешт, допити, етапування до табору в Караганді, а далі Горлаг в Норільську. І … організація першого в історії Гулагу повстання в’язнів. Взагалі слово «вперше» можна застосовувати не один раз, вперше повстання закінчилося полегшенням становища каторжан, вперше під час повстання не були покарані не тільки організатори повстання, а прості каторжани. Все це є заслуга Євгена Грицяка, який умів переконати, знайти необхідні слова, як для політв’язнів так і для табірного начальства, щоб зберегти найдорожче – життя людей, але разом з тим не втратити людську гідність в тих жорстоких умовах та полегшити становище каторжан. Немає потреби переповідати весь хід повстання, він описаний автором у його книзі «Норильське повстання», яка виходила в світ неодноразово (останнє, доповнене видання книги вийшло у видавництві «Смолоским» у 2013 році. Головний висновок цієї книги, як і життя Євгена Грицяка, що в умовах найжорстокішого режиму більшовицької імперії українці зберігали силу духу, нескореності, власної гідності, були готові дати опір і давали московським катам і цю власну гідність та силу духу пронесли через усе життя. І ця гідність живе у його доньці, у його внукові, випускникові історичного факультету Чернівецького національного університету Тарасові Романюку, який напевно напам’ять знає усі дідусеві книги. За такими майбутнє нашої держави. І дивлячись на пана Євгена, який не має зла на своїх катів, сприймає долю такою, яка є і дякує Богові, що дав сили все витримати і перемогти. Розуміємо, що життя цієї людини прожите не даремно, що прожив він його в боротьбі за українську державу, за честь, за славу, за народ. За нас, за сьогоднішню і в майбутньому ще кращу Україну. Дякуємо йому за це і МНОГАЯ ЛІТА.

Новини Партнерів