Сумні ювілеї села Бояни

Сумні ювілеї села Бояни120
років тому вандали і вороги українського духу спалили в Боянах дерев’яну уніатську святиню. 65 років тому інші нелюди перетворили новозбудований кам’яний храм на склад для зерна. 20 років тому «брати» у вірі відібрали останню надію греко-католиків Боян вернутися до свого рідного храму.

Трохи історії

Бояни – найбільше село на шляху з Хотина до Чернівців, населене переважно румунами, має прадавню історію. Відомо, що поселення з назвою Боян, що тоді належало власнику на ім’я Тебуч, існувало вже в наприкінці XIV століття. Його діти, Петрашка та Елена, отримали від молдавського господаря Олександра Доброго акт про підтвердження їхнього володіння частиною Боян.

Перша згадка про Бояни датується 4 лютого 1523 року. Тоді молдавський воєвода Штефаніци своєю грамотою визначив писаря Іванка власником Боянул Маре, «Великого Бояну». А вже 8 квітня 1528 року у селі з’являється новий власник замість Іванка, у якого Боян відібрали за зраду: господар Петру Рареш дарує «село на Пруті, а саме Великий Боян, зі всіма покутами» коменданту Хотинської фортеці Іону Стирча та його брату Міхулу. Рід Стирча володіли селом до початку XVIII століття.

З 1702 року Боян на два з половиною століття переходить у володіння знатного роду Некульче. Найвідоміший представник родини, гетьман молдавського війська часів Прутського походу, письменник-літописець Іон Некульче (1672 – 1745), отримав Боян у спадок від своєї матері Катерини Кантакузіно разом ще з шістьма селами.

Іон Некульче, автор «Літопису країни Молдавії від Дабіжи-Воде до другого перебування господарем Костянтина Маврокордата» залишив вагомий слід в історії Буковино-молдавських земель, і в історії Боян зокрема. Пам’ятник земляку – політичному та військовому діячеві, видатному письменнику-літописцю встановлено в центрі села.

Із приєднанням Буковини до Австрії починається розвиток села. Особливу роль в цьому відіграло прикордонне розташування Боян. Ще немаловажні обставини, які збільшували чисельність населення стало рішення Йосифа II, 1780p., про заміну кріпаччини на панщину. Прагнучи збільшити чисельність населення краю, 1786 р. Відень видав декрет, який передбачав звільнення місцевого населення на 30 років від сплати податків. На Буковину почали переселятися різні народи.Найчисельніша група переселенців прибувала на Буковину з Молдови, Бессарабії та Трансильванії. Переселенці з Молдови оселялися переважно у південній частині Буковини. Трансильванські переселенці (переважно румуни за своєю етнічною приналежністю) просувалися на Північ, досягаючи долини р. Прут, і саме вони, завдяки більш високому економічному і культурному рівню, відіграли вирішальну роль у процесі румунізації українського населення. Українська спільнота ставала меншиною до неї долучалися переселенці з Галичини, однак українці залишалися в меншості.

У 1780 році в Боянах вже існувала дерев’яна церква, 5 млинів, 2 корчми, заїжджий двір та винокурня. З 1817 року відбуваються щотижневі ярмарки, а з 1818 року в Боянах шість разів на рік проводяться великі ярмарки, на які з’їжджаються торговці з Галичини, Бессарабії та Молдови.

У 1820 році у Мареле Боян (так тоді називалося село) будується перша румунська школа, на той час дерев’яна. У 1882 році відкривається гімназія, а в 1892 році – ще одна школа. Українці мали вчитися з румунами та німцями. Існувала в Боянах і єврейська школа з 4 класами навчання з викладанням німецькою.

У 1838 році нащадки Іона Нікульче зводять в Боянах перший мурований храм – церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Доречи не московський, а румунський храм. Це типово румунська безкупольна споруда з дзвіницею над бабинцем. Вона і сьогодні є однією з архітектурних домінант села.

Хоча більша половина громади села у середині ХІХ століття була православною, однак не все село.

У 1850 році Бояни перейшли у власність польсько-вірменської родини Штефановичів. Почали виникати спочатку земельні конфлікти селян із власником, які змінилися релігійними конфліктами з православним священиком. Штефановичі до села запросили уніатського священика з Садгори, який запрошував боянчан до єдності з Папою. Під загрозою вилучення з користування православної громади опинилася і Успенська церква.
Для вирішення конфлікту прийшлося втрутитися навіть владиці Євгену Гакману – майбутньому митрополиту Буковини і Далмації, який звертався до громади Боян з посланням. Вирішити конфлікт вдалося лише новопризначеному у 1857 році священику Іраклію Порумбеску – батьку знаменитого румунського композитора Кіпріана Порумбеску.

Проте у 1858 році українську греко-католицьку парафію таки в Боянах заснували. Побудували дерев’яну церкву, яка у 1892 році згоріла. Це перша сумна згадка.

Уніатська громада за власні кошти швидкоруч збудувала каплицю, якою користувалися чотири роки. У 1896 році греко-католицька адміністрація Буковини виділили кошти на будівництво мурованої церкви. Так, у 1898-1900 роках у Боянах постав новий греко-католицький храм Різдва Пресвятої Богородиці. Освячував храм митрополит Андрей Шептицький. У 1910 році святиню розписав художник В.Севарнитки. З шематизму «Вего клира греко-католицкой Єпархії Станіславовскої 1912р.» дізнаємося про наступне.

1. На 1912 рік число українців греко-католиків села Бояни складає 1359 осіб.

2. Бояни є головна (матірна) парафія до неї долучаються вірні з Новоселиці 99 осіб, Гологолино (Зелений гай) – 27 вірних та ще 14 вірних з с.Маморниця.

Там же зазначено, що в Гоголині є своя церковця св.влм.Дмитрія збудована 1909р.

3. Біля храму в 1992 році збудували кам’яний парафіяльний дім.

Після Другої світової війни у роки войовничого атеїзму цей храм, як і усі греко-католицькі церкви Західної України, був закритий і перетворений на склад для зберігання зерна. Це вже друга сумна згадка боянчан.

У роки «перебудови» церква громадою села була відремонтована і відразу ж стала предметом спору між віруючими різних релігійних громад. Найшустрішим виявився відомий священик Михаїл Жар (сьогодні – настоятель Свято-Вознесенського монастиря в Банченах, яким опікується Віктор Янукович), він забрав відреставрований храм під юрисдикцію Московського Патріархату. А це вже третя сумна згадка українців Буковини.

У 1995 році на базі церкви Різдва та монашого скиту, що знаходився під опікою отця Михаїла Жара, створено жіночій московський монастир Боянської ікони Божої Матері. Крім храму Різдва на території монастиря в будинку колишнього парафіяльного дому (1902р.) знаходиться житловий корпус для монашок. Інший триповерховий корпус з домовим храмом Боянської ікони Божої Матері збудовано у 1998 році.

Будемо пам’ятати і принагідно нагадувати всім в кого пам’яті немає, що в с.Бояни греко-католики своїм коштом будували український храм, парафіяльний дім і тут спочивають фундатори храму, і тут живуть нащадки української Церкви.

Антоній Ромко

P.S.Українські мас-медіа, зокрема церковні часто-густо переповідають легенду про захоплення уніатами в 90-х роках православних храмів на Західнійї Україні. Пропоную ще раз перечитати статтю, котра вище та порівняти її з інформацією на офіційному сайті УПЦ http://orthodox.org.ua/uk/2009/08/25/5508.html Цитата: «1898 р. румунські католики грецького обряду звели у селі Бояни храм Різдва Пресвятої Богородиці, який пізніше став православним»

P.S 2. Промовиста замальовка. Минулого літа біля Чернівецького храму захожу в благодійну їдальню «Книш», котра на території Греко-католицької парохії. Під спекотним сонечком ласує дитинча морозиво. Дитині 5 літ, поруч на кріслі молода бабуся, котрій далеко до півсотні. Прихожу ближче, вітаюся. У відповідь тиша. Пробую направити себе, бо ж на Буковині моє славайсу не дуже зрозуміле. Вітаюся вдруге на добрий день. Жінка зреагувала на мій подив і одразу попередила, – «Ребенок не понимает по украински. Только по румынски». Я усміхнувся до дитя посмішкою винуватого вуйця. Адже бував пару разів у Румунії і підтримати розмову румунів можу хіба що долонями. Здається я запитав у пані з ввічливості ще щось на кшталт «Вы к нам на долго?» і ще якихось непримітних фраз, бо ж дуже хотілося борщу. Та ось так і не пригадую чи я тоді обідав, чи ні, бо на правду одне речення бабусі мене сильно збентежило. Виявилось гості приїхали з села Бояни (15 км. від обласного центру). Те що я почув тої спекотної днини від жінки залишиться при мені на довгі літа. Молоде покоління вже навіть російською не спілкується, а що ж говорити за рідну (державну) мову. А ви кажете у селі Бояни Андрей Шептицький храм освятив. Сумно. (використані матеріали: http://orthodox.org.ua http://moya-religiya.com.ua )