У ніч з 13 на 14 березня 1939 року на територію Карпатської України вторглися війська Угорщини, які отримали на такий крок згоду від самого Адольфа Гітлера. Редакція \”5 каналу\” нагадує, як \”Карпатська січ\” протистояла угорським дивізіям
Після того як німецький рейхсканцлер Адольф Гітлер прийняв рішення про остаточну ліквідацію Чехо-Словаччини 12 березня Угорщина через свого посла у Берліні Деме Стояї отримала \”зелене світло\” на захоплення Карпатської України.
Відповідальним за підготовку та проведення наступу був призначений начальник Мукачівського гарнізону командир 1-ї гірської бригади полковник генштабу Олойош Белді під керівництвом командира 8-го корпусу (Кошице) генерал-лейтенанта Ференца Сомбатгеї, який очолив Карпатську групу загальною чисельністю до 40 тис чол.
Для посилення угрупування, до бойових дій також залучили нерегулярні формування \”Рондьош гарди\”, \”Собот Чопоток\” та гвардії \”чорнорубашників\” Стефана Фенцика кількістю до двох тисяч чол.
Наступальну операцію на Карпатську Україну провели на трьох стратегічних напрямках: західному, центральному та східному – в ніч із 13 на 14 березня угорська армія невеликими силами почала просування углиб території Карпатської України.
О 2:00 ночі підрозділи \”Карпатської січі\” (у той час — напіввійськової організації, що налічувала 5 тис чоловік) для захисту від угорців за наказом прем\’єр-міністра Августина Волошина отримали зброю на складі хустської жандармерії (41 гвинтівку і 90 пістолетів зі спорядженням).
Близько четвертої ранку до заступника коменданта \”Карпатської січі\” Івана Романа надійшов дзвінок від чеських офіцерів, які вимагали повернути зброю на склад. Комендант, зіславшись на указ Августина Волошина, категорично відмовився. У відповідь генерал Лев Прхала наказав частинам 45-го полку, що дислокувався в Хусті, вилучити зброю силою.
О 6:00 ранку чехословацькі війська, в кількості 200 солдатів, озброєних шістьма легкими танками LT vz. 35 — PzKpfw 35, чотирма бронемашинами Tatra vz. 30, важкими гарматами, кулеметами й мінометами, атакували головні будівлі січовиків.
Керівництво автономної Карпатської України звернулося до чехів із закликом припинити вогонь, але відповіді на пропозицію не надійшло. Січовики приступили до захоплення складів зі зброєю, адміністративних будівель і роззброєння патрулів. Озброєні сутички між січовиками і чехословацькими військами продовжувалися понад 8 годин. На вулицях Хуста з\’явилися барикади, зав\’язалися постійні вуличні бої.
Вранці 14 березня 1939 року командувач східною групою військ генерал Лев Прхала, вважаючи, що вторгнення угорських військ не було санкціоновано Берліном, віддав наказ про початок оборони. Проте після консультацій з Прагою увечері цього ж дня він же віддав наказ про евакуацію чехословацьких військ і держслужбовців з території Підкарпатської України.
У цих обставинах 15 березня 1939 року Августин Волошин проголосив по радіо незалежність Карпатської України і направив до Берліна Адольфу Гітлеру телеграму, в якій просив узяти країну під протекторат Третього Рейху. У відповідь німецький уряд відмовив у підтримці і порадив не чинити опору угорським військам. Цього ж дня угорський уряд направив до Хуста свого парламентера з пропозицією роззброїтися і мирно увійти до складу Королівства Угорщина.
Волошин відповів відмовою, заявивши, що \”Карпатська Україна – мирна держава і хоче жити в мирі з сусідами, але у разі потреби дасть відсіч будь-якому агресорові\”. У Закарпатті оголосили мобілізацію.
15 березня, в день початку німецької окупації Чехословацької республіки, угорські війська зробили загальний наступ по чотирьох напрямах: Ужгород — Перечин — Ужок; Ужгород — Свалява — Лавочне; Мукачеве — Іршава — Кушниця; Королево — Хуст — Ясіня — Волове.
\”Карпатська січ\” поповнила свій склад добровольцями, в основному демобілізованими солдатами чехословацької армії з місцевого населення, і, маючи в своєму складі 10-12 тис. погано озброєних бійців, спробувала чинити опір. Основного удару угорці завдали по лінії Ужгород — Перечин, прагнучи цим відрізати Карпатську Україну від Словацької республіки. Угорська армія наштовхнулася на сильний опір біля села Горонда, де сотня \”січовиків\” М. Стойка утримувала оборону впродовж 16 годин.
Важкі бої йшли за міста Хуст і Севлюш, який неодноразово переходив з рук в руки. Найбільш кровопролитним став бій на підступах до Хуста, на Красному полі. За даними угорських архівів, в цьому бою з боку \”січовиків\” загинуло 230 чоловік, а з угорської — 160. Опір \”січовиків\” загрожував затягуванням бойових дій, але на допомогу угорцям прийшли поляки, які почали свій наступ від Ужоцького перевалу.
Вранці 16 березня уряд Карпатської України покинув Хуст, попрямувавши у бік румунського кордону, а через кілька годин угорські війська здійснили штурм столиці Карпатської України. У штурмі міста взяли участь 24-й угорський батальйон прикордонників і 12-й самокатний батальйон, також активно використовувалися авіація і протитанкові гармати. Угорцям протистояли понад 3 тис. \”січовиків\”, які мали на озброєнні 12 одиниць бронетехніки, відібраної раніше у чехословаків. Під натиском переважаючих сил противника \”січовики\” були вимушені відступити з міста.
Увечері 17 березня (за іншими даними 18 березня) всю територію Карпатської України окупували угорці. 18 березня (після узяття Воловця — останнього населеного пункту, утримуваного \”січовиками\”) угорські війська завершили окупацію Закарпатської України і вийшли на всій лінії кордонів з Польською республікою і Королівством Румунією.
Організований опір припинився, проте окремі підрозділи \”Карпатської січі\” продовжували боротьбу в партизанських загонах ще протягом трьох тижнів, а на території Воловеччини і Рахівщини — до січня 1940 року. Генеральний штаб мадярської армії в березні 1939 року вирішив провести ряд бойових операцій з очищення Карпатської України від \”чужих елементів\”, а про їхній хід доповідати кожні десять днів. \”Чужі елементи\”, до яких відносили і галичан, виводили до мадярсько-польського кордону, і там передавали на розправу полякам.
Ватажок Хустських січовиків Олександр Блистів – \”Гайдамака\”, перебуваючи в хустській в\’язниці, не мав олівця, тому шпилькою проколов палець і кров\’ю написав записку: \”Я, Олександр Блестів, 22-річний з Хуста, іду на смерть за те, що любив свою рідну Україну\”.
Бойові втрати сторін протягом війни склали: \”Січовики\”: 430 убитими, понад 400 пораненими, близько 750 полоненими; угорська армія: 197 убитими, 534 пораненими. Офіційні угорські дані: 72 убитими, 163 пораненими, 4 зникло безвісти, 2 полонених.
Сукупні втрати \”січовиків\”, за різними даним, склали від двох до шести з половиною тисяч чоловік. Різниця пояснюється тим, що більшість з них загинула не в зіткненнях з регулярними угорськими частинами, а в результаті зачисток і розстрілів полонених. До цього приклало руку і місцеве угорське населення, яке озброїлося залишеною чехословаками зброєю: воно почало полювати за групами січовиків і вбивати їх на місці без суду і слідства.
У 2009 році Національний банк України випустив ювілейні монети до 70-ї річниці проголошення Карпатської України: нейзильберову монету номіналом 2 гривні і срібну монету номіналом 20 гривень.
peredplata
