Павло Шандрук народився в 1889 році у селі Борсуки Крем\’янецького повіту на Волині (нині – Тернопільська область).
1911 р. закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут ім. князя Безбородька, а відтак вступив до Олександрівського військового училища, яке успішно закінчив в 1913 р. Під час Першої світової війни – штабс-капітан російської царської армії. Учасник Визвольних Змагань 1917-1921 рр. Полковник Дієвої Армії УНР. З початку квітня 1920 року – командир бриґади 3-ої Залізної дивізії Корпусу Запорожців, і разом з польською армією брав участь у поході на Київ (\”Wyprawa Kijowska\”). Після відступу наддніпрянської армії за Збруч у листопаді 1920 року був інтернований в Каліші, Польща. Павло Шандрук – співзасновник військового журналу \”Табор\” та редактор збірника “Українсько-московська війна в 1920 р. в документах” (1933).
В 1925 році дістає ранґу генерала-хорунжого від екзильного уряду УНР, а в 1927 – призначений начальником штабу при його Міністерстві Військових Справ. 1928 року на доручення уряду разом з групою українських старшин пішов до польського війська як контрактовий старшина (до 1938 року було 57 українських контрактових старшин в польській армії, 2 – у французькій, й по одному у фінській і турецькій арміях) для підвищення кваліфікації. В 1936 р. був прийнятий до Академії Генерального Штабу Війська Польського, яку успішно закінив в 1938 р. Перед початком Другої світової війни дістав командування 28-ою бриґадою польської армії, відзначився у боях проти німців під час Вересневої Кампанії (\”Kampania Wrześniowa\”), і був нагороджений
найвищим орденом Польщі Virtuti Militari від
польського екзильного уряду в Лондоні, а також почесною шаблею (дарунок польських офіцерів).
Поранений дістався в німецький полон; звільнений в 1940 році.
Під час німецько-совєтської війни проживав на польських землях в Генеральній Губернії (Skierniewice).
Будучи позапартійним і далеким від політики, генерал Шандрук, на доручення уряду УНР і президента Андрія Лівицького особисто, в 1945 році очолив Український Національний Комітет, підтримуваний всіма українськими політичними партіями (уенерівці, гетьманці, мельниківці і бандерівці). Вже в лютому 1945 року комітет почав активну роботу.
В березні 1945 року німецький уряд визнав УНК як офіційного репрезентанта українців (в тому велика заслуга Павла Шандрука особисто) і союзну сторону у війні. Уряд УНР підвищив Шандрука до генерала-поручника, і з цим він приступив до формування Української Національної Армії (УНА), до якої мали увійти всі українські формації по німецькому боці фронту (понад 220 тис. вояків).
В кінці квітня 1945 року генерал Шандрук як командант УНА відвідав Дивізію \”Галичина\”, що стояла тоді на фронті в Австрії. Дивізійники з великим ентузіазмом вітали свого генерала. 28 квітня відбулося урочисте складання присяги на вірність Україні – так постала 1-ша УД УНА.
Перед закічненням війни Українська Національна Армія складалася з 1-ої дивізії УНА (14-та дивізія СС \”Галичина\”), 2-ої дивізії УНА (протипанцерна бриґада \”Вільна Україна\” + бриґада майора Пітулея), наземних частин, які включали парашутистів (\”Група Б\” під командуванням ген. Тараса Бульби-Боровця), поліційних батальйонів, українського персоналу Люфтваффе, та деяких інших частин. Були плани щодо прилучення УВВ (Українське Визвольне Військо – понад 120 тис. вояків), а також кубанських козаків і навіть грузинської національної частини.
Завдяки старанням генерала Шандрука Дивізія \”Галичина\” – 1-ша дивізія УНА не була видана на розправу большевикам, незважаючи на всі їхні домагання. Давні зв\’язки Шандрука з польськими генералами, а зокрема особисте його знайомство з відомим ген. Владиславом Андерсом – організатором польської екзильної армії (де, до речі, було бл. 20 тисяч вояків-українців у Другому корпусі), дозволило деяким дивізійникам (польське джерело подає 176) уникнути навіть довгого сидіння в англійському полоні в Італії після закінчення війни – вони перейшли до армії ген. Андерса, що вважалася \”аліянтською\”. За свої заслуги для українських вояків Павло Шандрук був підвищений до ранґи генерала-полковника.
Після закічення війни генерал Шандрук жив у Німеччині, а в 1949 році виїхав до США, де оселився в місті Трентон, Нью-Джерзі. Написав спогади з воєнної історії \”Arms of Valor\” (1959).
Помер в лютому 1979, на 90-му році життя. Похований на українському цвинтарі у Бавнд-Брук.
Джерело: http://galiciadivision.org.ua/personalities/
Автор: Сергій Філіпенко
peredplata
