Провал чи європейська перспектива

Провал чи європейська перспективаМайже десять років я постійно, в силу своїх службових обов\’язків, я їздив Україною. Переважно Західною і переважно автомобілем. Напевно на заході немає такого районного центру де б за цей час я не побував. Їздив різними автомобілями, з кимось або самий, іздив дорогами різної якості, їздив селами різної красивості… І у вісімдесяти відсотках тих поїздок доводилось переїжджати через Дністер. Звісно, Дністер не був тільки однією рікою, яку я перетинав у своїх подорожах.

Прут — ріка, яку просто не обминеш, якщо живеш у Чернівцях на правому березі а твої батьки мешкають у Садгорі.Серед тих річок, які постійно залишав попід колесами свого авто були Бистриця, Серет, Латориця, обидва Буги, Тетерів тощо. Але Дністер займав особливе місце у цьому спику — найбільша річка західної частини України. З високими берегами, порослими мішаним лісом, багатими селами, що віками зростали біля води — цим насолоджуєшся, коли проїжджаєш берегом Дністра, або перетинаєш його мостом. Так є у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, так було і в Чернівецький.

Сьоме квітня 2013. Почувши того дня новину про жванецький міст, я згадав розповіді свого діда. Він розказува тоді, як в часи Великої Румунії буковинці намагалися дістатися Радянської України і навпаки. Звідси люди втікали від румунізації, а сюди — від радянізації. І ті і другі просто були українцями, які хотіли чогось кращого для себе і своїх сімей, просто хотіли жити у одній країні. Тоді мало кому це вдалося — на лівому березі стояли вишки радянських прикордонників і стріляли і в тих і в інших. Одні, у їхньому розумінні були зрадниками, інші — шпигунами. Тоді українців ділили навпіл кулеметним вогнем. Тепер це роблять простіше. Вірніше, щоб так було потрібно якраз нічого не робити. І все. Тепер Буковину на одну ниточку менше пов\’язано з Україною. А де тонко там і, як говорить народна мудрість, рветься.

П\’ятдесят сім років простояв той міст без капітального ремонту. Все має свої межі і свій ресурс — стабільність закінчилась якраз тоді, коли її остаточно, якщо вірити пропаганді, було досягнуто. Міст розвалився. Спочатку частково, ніби натякаючи — хлопці, агов! З першого разу не зрозуміли — одразу пішли рапорти про терміновий ремонт, врегулювання руху, встановлення реверсних світлофорів (які я сам на власні очі бачив ще всередині березня) тощо. І так один день, а на наступний затихло — а як же ж: проблему вирішили, рух організовано. А ремонт???? Навіщо! Все функціонує. Тим більше, що в бюджетах на зарплати грошей катма і урвати навряд чи щось вдасться — про це відомо точно, адже не так давно держказначейство оприлюднило інформацію, що з початку 2013 воно закредитувало у нацбанку більше восьми млрд. гривень для виплат місцевим бюджетам на нагальні витрати, оскільки надходження до бюджету не дають, поки що, радісних сподівань.

Але повернемось до мосту. Після одноденного затишшя нове повідомлення — міст повністю закрили. І навздогін: голова ОДА дав прочухана облавтодору і доручив терміном у два тижні відновити переправу. А весь потік транспорту перенаправити частково на дамбу Дністровської ГАЕС і частково на міст між Звенячином та Заліщиками. Після тих доручень/рішень стало сумно. І сумно ось чому. Заліщицький міст мало чим відрізняється від жванецького, хіба коротший і тим самим кращий — його швидше можна перескочити і час на думки про долю його «брата» з Хотинщини маленький, що дає можливість зосередитись на об\’їжджанні ям. Як ви вважаєте — надовго вистачить ресурсу у заліщицького мосту, якщо навантаження на нього подвоїться??? Ви скажете, що ще є Новодністровськ! Так. Є. Але, по перше, не забувайте що ця переправа є режимним об\’єктом і, по друге, рух по дамбі до цього часу був доволі слабенький, і, по третє — чи витримає вона те ж таки навантаження та збільшену на порядок вібрацію та, по четверте, — доріг і так немає ні з одного боку дамби, ні здругого: раз поїдуть туди, наступний на Заліщики.

Але залишимо інженерам інженерне, а водіям водійське. Поговоримо про мирське, приземлене і ближчедотільне. Як це все позначиться на нас, як каже теперешній, пересічних і, як казав минулий, маленьких, українцях? Адже ні для кого не секрет, що велика частка різнокаліброваного краму добирається до Буковини саме з хмельницького керунку. Саме так їдуть з Києва, Харкова, Дніпропетровська, Одеси — і це я називаю тільки основні міста. Тепер це все поїде або «псячою стежкою» через Новодністровськ — що призведе до збільшення часу в дорозі, постійного ремонту та покупці додаткових шин, або — через Заліщики, що призведе до, того ж таки, збільшення часу в дорозі та додаткового кілометражу, який прямопропорційний збільшенню витрат на паливо. До чого я веду? А все просто. За старою українською традицією всі додаткові витрати наймовірніше будуть закладені в ціну. Ну і, крім того, також ні для кого не секрет, що добра половина відвідувачів Калинівського ринку також їде з того напрямку. І вони вже точно в об\’їзд не поїдуть і, як наслідок, тисячі калинівських підприємців залишаться без звичного виторгу та заробітку, а сам ринок без чималого шматка доходу з паркування. А далі доміно…

Спитаєте чого так песемістично? А хіба останнім часом стан України надихає когось на оптимізм?!

Хоча, з другого боку, Буковина, відриваючись від України по шву Дністра, стрімко і сюрпризно наближається до Європи. У Фейсбук вже навіть жартома розписали графік вступу районів області в межі інших країн, хоча я б надав перевагу Австрії — ми там були, нас там знають, ми не проти, їх заставимо і як бонус — не треба буде шенгенську візу здобувати ))).

От поки все. Слава Індикам! Індикам слава!

Николайчук Сергій

P.S. Це перший мій допис, то прошу строго не судити. Сподіваюсь мій диплом філолога сильно не «почервоніє» від зроблених помилок і допущених «очєпяток». І ще — шкода що адміністратори не допускають матюків )))

ДжерелоБлогова мережа \”Вкурсі\”

Новини Партнерів