У п’ятницю, 12 квітня, в будинку культури села Васловівці Заставнівського району відбувся круглий стіл на тему: «Митрополит Євген (Гакман) – повернення із забуття» присвячений 220-й річниці з дня народження та 140-й річниці з дня смерті цього видатного релігійного і громадського діяча, уродженця села Васловівці. Організатором заходу вперше за роки незалежності України виступила районна організація Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (голова – Світлана Масловська). Радує, що нарешті місцева влада визнала заслуги свого земляка Митрополита Євгена. В розмові взяли участь науковці, громадські діячі, працівники культури і навіть священики Московського Патріархату.
Заходи, присвячені Митрополитові Євгену Чернівецько-Буковинська Митрополія Української Православної Церкви Київського Патріархату проводить у його ріднім селі щороку без будь-якої участі та підтримки місцевої влади, при допомозі окремих мешканців села, бо інші з батюшкою Іваном, настоятелем сільської церкви Московського Патріархату, не визнають УПЦ Київського Патріархату.
Цього дня, 12 квітня, у васловівському жіночому монастирі, збудованому Митрополією на місці рідної хати Митрополита Євгена, в церкві Преображення Господнього Митрополит Данило з священиками Митрополії відправив поминальну літургію. А після літургії відбулась конференція, присвячена згаданим ювілейним датам, яка прийняла відповідну резолюцію.
Круглий стіл розпочався демонстрацією документального фільму «Повернення митрополита» про життя і діяльність Митрополита Євгена. Можливо, нарешті люди в Васловівцях узнають, чому в їхньому селі збудована церква і будується монастир на честь Митрополита Євгена; чому його шанує Київський Патріархат і не шанує Московський. Правда, біля Свято-Духівського собору Московського Патріархату в Чернівцях стоїть пам’ятник Владиці Євгенові. Благородним діянням скульптора Миколи Мірошниченка скористалися з політичних мотивів кандидати в народні депутати перед виборами, щоб дати можливість Вікторові Януковичу, тодішньому голові Партії регіонів, показатися буковинцям у ролі побожного чоловіка і відкрити пам’ятник Митрополитові Євгену. Та коли настав урочистий момент, пам’ятник чомусь не відкривався – Янукович ніяк не міг стягнути покривало з пам’ятника, поки не допомогли охоронці.
І стоїть цей монумент якось сумно та сиротливо.
А чому така байдужість?
У згаданому вже фільмі показано, як ще при радянській безбожній владі з Москви чинився нелюдський злочин. Підняли з місця вічного упокоєння в східній частині вівтаря кафедрального собору Святого Духа, збудованого Владикою Євгеном, труну з його останками. Згадано у фільмі, що дорогоцінних митрополичих атрибутів біля покійного вже не було. Але не згадано слова очевидця тої події, тодішнього завідувача відділом культурно-освітніх установ обласного управління культури Дмитра Тащука, що коли з труни зняли віко, то всі побачили Митрополита Євгена таким, як на фотографії. І це через 103 роки після поховання. Значить, його мощі нетлінні. Але це не зупинило злочинців. Директор цвинтаря якийсь Вєдєрніков наказав: «Закопать под забором. Надгробка нє дєлать». І не «дєлалі». Тому й досі не знайдено місця того закопання.
Тут неможливо втриматися, щоб не згадати слова Юрія Федьковича:
… О Москво, мати ти всіх лих!
О Москво, ти несита крови!
Крови пророків і святих,
І праведних святої крови
Вже переповненая чара.
Це слова про Москву, котра вже пробувала називатись третім Римом і сьогодні не проти такої назви. З Києва йшло світло християнської православної віри на землі сусідів, яке згодом дійшло й до Москви. Коли Київський Князь Володимир у 988-му році хрестив Київ, про Москву ще й згадки не було. Перша згадка про неї датується 1147 роком.
У 1940 році з Москви на Буковину прийшов войовничий атеїзм. Вождь російської імперії Володимир Ульянов (Ленін) казав, що релігія – це опіум для народу, тому священиків треба «расстрєлівать, расстрєлівать і єщьо раз расстрєлівать, чєм больше, тєм лучше».
А сьогодні батюшка Іван з васловівської церкви Московського Патріархату не радить будувати монастир Митрополита Євгена, бо, мовляв, Церква Київського Патріархату неканонічна, розкольницька. При цьому не каже людям правди, що саме Москва в 1448 році розколола Київську Митрополію, проголосивши власну автокефалію, яку Константинополь і інші Церкви не визнавали 141 рік. А за хабар від московського посла (200 золотих червонців і 120 соболів) Константинопольський патріарх Діонісій 1686 році віддав Українську Церкву під юрисдикцію Москви.
Тепер нехай мешканці Васловівців подумають, чи не гріх вони мають, обминаючи монастир Митрополита Євгена в своєму селі, ігноруючи видатну роль свого односельчанина Владики Гакмана в збереженні і утвердженні православної віри у рідному селі, в місті Чернівці та по всій Буковині.
Дивно, що Митрополит Євген мав більшу підтримку в католицькій Австрійській державі від цісаря Франца-Йосифа, ніж Митрополит Данило має від високопосадовців незалежної України і мешканців рідного села Владики Євгена в увіковіченні його пам’яті. Одні з батюшкою Іваном прямо заявляють, що підтримують Московський Патріархат. А інші мовчки не допомагають. Навіть землю під церкву на місці колишньої хати Владики Гакмана та ділянку при ній куплено за чималі гроші. Будівництво монастиря ведеться за кошти духовенства та парафіян чернівецької церкви святої Параскеви і інших церков та скромні пожертви людей, які не бажають бути названими.
Багаті будують монастирі і церкви Московського Патріархату. Деякі вже навіть приготували гробовці (усипальні) для себе в церквах.
Якби людей не обдурювали московські батюшки, то вони б як не грішми, то бодай своїми руками, працею допомогли будувати монастир. Священики Київського Патріархату разом з Митрополитом Данилом власними руками мурували стіни церкви. Сьогодні, дякувати Богу, стоїть у Васловівцях прекрасний архітектурний ансамбль, який є окрасою села і пам’яткою про Митрополита Євгена, заслуги якого перед Богом і людьми неможливо переоцінити.
До Митрополита Євгена всі православні церкви на Буковині були дерев’яними. Дякуючи йому сьогодні Чернівці пишаються комплексом Митрополичої Резиденції, включеного до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Він заклав наріжний камінь собору Святого Духа, а потім освятив його. Одночасно була споруджена й нова парафіяльна церква святої Параскеви. Його життя було сповнене великою творчою роботою. По суті і Чернівецький університет – це дітище Митрополита Євгена. Він був призначений головою першого сейму (парламенту) автономного коронного краю Герцогства Буковини, займав почесну посаду крайового старости. При ньому Буковинська єпархія була піднесена до гідності окремої Митрополії. З його ініціативи було створено Товариство «Руська бесіда», найповажніша українська громадсько-культурно-освітня організація на Буковині.
«Слава Митрополита Євгена не вмирає в Бозі, – сказав Митрополит Данило. – Вона перемагає, бо Господь є Правда… Коли будуть знайдені нетлінні мощі Владики Євгена, його святительська гідність буде піднесено до сонму святих, і Буковина буде мати свого святого – духовного покровителя краю».
Хіба це не чудо, що при всіх перепонах, спротивах, ігноруваннях монастир Митрополита Євгена у Васловівцях збудовано?!
А творцям фільму про Митрополита Євгена варто нагадати, що гріх фальсифікувати історію, а тим паче сьогодення. Гріх замовчувати у фільмі Митрополита Данила, який відродив теологічний факультет у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, збудував монастир у Васловівцях. Завдяки старанням Владики повернуто назву вулиці Митрополита Гакмана в Чернівцях, яка за часів Союзу називалася вулиця Пушкіна, створені Товариство імені Митрополита Євгена (Гакмана), митрополичий хор та Буковинський православний університет його ж імені, проводилися конференції за участю колишніх випускників теологічного факультету дорадянського періоду.
Негарно так по-драконівськи чинити з Владикою Данилом при житті, як вчинили з Владикою Євгеном після смерті. Пора вже вбити в собі дракона, визволитися від його влади. «Пізнайте правду, і правда визволить вас» (Ін: 8, 32). Як не намагалися воріженьки стерти з лиця землі ім’я Митрополита Євгена, а правда перемагає, бо вона світліша від сонця. Її мають знати всі. Такий закон Божий. У Святому Письмі читаємо (Пс. 77), що правду про історію народу має знати «рід майбутній – діти, що народяться, а вони в свій час сповістять дітям своїм».
У районному місті Заставна, колись повітовому, має бути каплиця на честь Митрополита Євгена (Гакмана). Люди мають пишатися його ім’ям і краєм, що народжує таких людей. Нехай діти в школі складають речення, пишуть твори про заслуги подвижників свого краю, титанів праці, велетів духа і виховуються на прикладах з їхнього життя.
Олександра ПОПЕЛЮК,
Почесна голова Ченівецького відділу
Союзу українок
peredplata
