Буковинському байкареві, сатирику і гумористу, а ще прозаїку і журналісту Георгію Йосиповичу Раковіці виповнюється 75 років. Хоча вони, ці роки, були нелегкими, тернистими, але пробігли для ювіляра як одна мить, що і не встиг оглянутися.
Дуже влучно про це написав у вірші-посвяті Георгію Йосиповичу його колишній колега по співпраці у Кіцманській районній газеті, поет Мирослав Куєк:
„ А дні біжать, як буйногриві коні,
Пливуть літа у щасті і біді,
Лягає сріблом сивина на скроні,
А ми з тобою вічно молоді.”
Ще змалку доля не пестила Георгія. Виростав сиротою. Спізнав багато кривди і несправедливості у житті. Уже навчавшись в школі цікавився подіями у рідному селі Кліводин. Про них писав до районної газети. Усі його дописи друкувалися, бо редактор уже тоді підмітив журналістську творчу іскорку юнака. Тож коли закінчив школу, його без вагань взяли у колектив районки. І не помилилися. Публікації Георгія Раковіци вирізнялися з поміж інших свіжістю, актуальністю і правдивістю. Юнак з притаманним молоді романтичними мріями, пристрастю і енергією поринув у журналістську працю. Вважав, що газета це трибуна народу, захисник його інтересів, борець за соціальну справедливість. Адже ще з шкільних років йому запали в серце рядки видатної письменниці Лесі Українки: „ Не поет, хто забуває про тяжкі народні рани!”. Ці слова хлопець сприйняв як дороговказ у своєму житті.
На його журналістській ниві були і світлі, радісні хвилини, і прикрощі та розчарування.
Його улюбленим жанром були замальовки про людей праці, простих трударів. Коли вдавалося написати так, що публікація знаходила відгук у читачів, віддзеркалювала правду, зворушувала серце – то були найщасливіші хвилини у житті юнака.
Але приємних, радісних миттєвостей у журналістській праці Георгія було небагато. З набуттям досвіду працювати йому ставало важче. Опублікувати правдивий матеріал за комуністичної системи було неможливо. А серце розривалось від болю через страшну соціальну несправедливість, свавілля чиновників, безправ’я, утиски комуністичним ідеологічним монстром свободолюбивої думки. Для справжнього журналіста це була нестерпна ситуація. Замість правдивого слова його примушували писати брехню, прикрашувати дійсність.
Одного разу редактор дав Георгію Раковіці завдання написати замальовку про передову доярку району, відзначену високими державними нагородами, комуністку. Спочатку Георгій спробував відмовитись, адже йому ближче до серця прості трудівники, без звань і титулів. Але редактор наполіг: „ Треба, є вказівка з гори”. Довелося виконувати доручення шефа. Поїхав у село. На фермі „ героїні” майбутньої замальовки не було. її відпустило місцеве начальство, щоб вирішила якісь свої, особисті справи у Чернівцях. „ Та не хвилюйтесь! – заспокоїв журналіста секретар парткому – наш зоотехнік вам все про неї розкаже.” Головного зоотехніка на фермі в той час також не було. Сказали, що буде десь через годину. Зате Георгій розговорився з групою доярок, які вже сходились на обіднє доїння корів. „А чого ви вчепилися до тої захваленої!” – кинула репліку чорнява молодиця з покраяним зморшками обличчям. – Ви не знаєте, як у нас створюють передовиків?! Ми всі на неї робимо. Щоб у неї були найвищі надої, її зараховують молоко і від чужих, не облікованих корів. Бо вона комуністка, вміє агітувати, вихваляти „наші порядки!” ,,Це правда, її зробили передовичкою, аби мали кого на різні наради посилати! – втрутились в розмову інші доярки. – Ага, їй всі груди медалями обвішали, роз’їжджає по конференціях, гарну платню має, а ми працюємо у поті чола та отримуємо мізер!!!” Незабаром з’явився головний зоотехнік і спростував всі негативні висловлювання доярок про кращу з кращих і дуже розхвалював її. Після обіднього доїння Георгій Раковіца упросив зоотехніка, щоб він повіз його своєю легковушкою до орденоносні додому. Бо хотів з нею поговорити, щоб не було закидів, що він з „героїнею” замальовки навіть не зустрічався. І побачив, що ота передовичка і за домашніми статками усім носа втре. В неї не хатина, а справжній палац з дорогими меблями, устелений розкішними килимами.
Це не єдиний епізод з журналістської практики Георгія, про який він згадує з гіркотою і відразою. За одного випадку його ледь не звільнили з роботи. Було це жнивної пори. Приїхавши на колгоспний лан, він побачив, що трактор стоїть біля зеленої лісосмуги, двигун реве, пальне згор£ а тракторист, добряче хильнувши, спить на траві. Звичайно, що журналіст не міг облишити цей факт у статті про жнива, що з’явилася у черговому номері газети. І навіть не підозрював, що з тією публікацією нарветься на велику неприємність. Тільки прийшов наступного дня в редакцію, як почув, що його терміново викликає редактор. „Що ти наробив?!! – накинувся на нього шеф. – Ти питав у секретаря парткому хто той тракторист?” Виявилося, що цією статтею дуже обурений перший секретар райкому, бо той п’яний тракторист – комуніст і член якоїсь районної партійної комісії. І за велінням першого райкомівця Георгія Раковіцу „гнатимуть в шию з редакції ”. Журналіст пережив тоді серйозний стрес, хоч уже був загартований різними випробуваннями. Щоправда, з роботи його тоді не звільнили, бо знайти фахівця, який би витримував шалений трудовий ритм районки не так то просто. Але Георгій зрозумів, що відкрито боротися із зашкарублими партійними функціонерами, бюрократами – чиновниками, комуністичним ідеологічним мракобіссям практично неможливо. Тоді він вдався до древнього жанру байки, в якій у алегоричній формі можна дошкульно висміювати всяку нечисть. Але спершу, щоб якось помститися першому райкомівцю і довести, що журналіст був правий у ситуації з отим лайдакуватим трактористом,
Георгій Йосипович написав гумореску „Економія” і надіслав до журналу „Перець”. Надрукували. Окрилений цим, автор почав постійно друкувати байки, гуморески, і гострі сатиричні мініатюри у своїй районній газеті. Тут вперше з’явилися гуморески „Докерувався”, „Перехитрила”, „Змінився”, байки „Цапова слава”, „Вовчий банкет”, „Лисова служба”, „Сучасний Трутень”, „Миша і Жайвір”, „Ображена Корова” та інші.
Звичайно, що гострі сатиричні і гумористичні твори Георгія Раковіци не могли бути не поміченими районним начальством, але ніхто претензій до автора не висловлював. Хоча один чинуша таки запитав автора:„Кого ти маєш на увазі, коли змальовуєш отих підлих звірів?” Сатирик відповів:„То, взагалі^ літературні образи. А якщо у персонажах байки чи гуморески ви впізнали себе, то – чудово! Це засвідчує, що моя сатира досягла мети!”
Письменник жив мрією про те, щоб розширити коло своїх читачів, не обмежуватись масштабом району. Тому він обійшов усі редакції обласних газет з пропозицією опублікувати добірки своїх творів, але не зустрів з боку редакторів бажання до такої співпраці. Вони заперечливо хитали головами. Мовляв, це нам не підходить, бо ми не літературне видання. Але автор здогадувався про справжню причину відмови. Редактори не бажали псувати відносини з обласним начальством. Адже усі його байки і гуморески спрямовані проти чиновників- бюрократів, хабарників, підлабузників. Та все-таки знайшовсяодин сміливий редактор газети „Буковина” Володимир Михайловський, щиросердна, чуйна, і водночас талановита людина, яка уже мала свої видані книжки. Він поклав руку на плече автора і сказав:„Важку ношу взяв ти на себе, Георгію, бо таких негативних персонажів у нашому житті безліч. І всі вони стануть твоїми ворогами. Цю добірку обов’язково надрукуємо!” І справді, незабаром вона з’явилась в газеті та ще й з гарною передмовою самого редактора.
Після цього Георгій Раковіца вирішив вийти зі своїми творами на республіканський рівень. І несподівано для автора надіслані байки і гуморески надрукували журнал „Перець”, газети „Літературна Україна”, „Молодь України”, „Вісті”, „Голос України”. Чимало гуморесок та байок згаданого автора прозвучало в гумористичних програмах республіканського радіо „Від суботи до суботи”, „А ми до вас – в ранковий час”.
Георгій Раковіца чимало років працював у різних обласних газетах, продовжуючи літературну творчість. Нині він уже на заслуженому відпочинку, та не знає спокою. Видав книжку байок і гуморесок під назвою „Покараний вовк”, опублікував у пресі чимало оповіданнь і новелу „Гріх”, видав повість „Трясовина”. Тепер упорядковує увесь свій творчий доробок – байки, гуморески, сатиричні мініатюри, усмішки і дотепи, а також прозові твори для видання нової найповнішої збірки. Усі свої твори автор розмістив в інтернеті на сторінці «В контакті». Що ж залишається тільки побажати цьому невтомному автору міцного здоров’я і творчих успіхів. Най Бог йому помагає! Пропонуємо увазі читачів декілька нових творів гумориста.
Гнат і закон
Чиновник Гнат патякає усюди:
– У нас корупції нема й не буде!!!
А сам за хабарі влаштовує, сприяє…
І „баксами” кишені набиває.
Найняв недавно Гнат майстрів –
„Хатину”, будувати захотів.
Звели. Не хатку – а палац!
Як нині кажуть: екстраклас!
Радіє Гнат:,, Аж ось тепер Я всім чинушам носа втер!”
За тим хлівець, гараж мурує,
Особнячок дочці будує.
Ще й встигнув синові та зятю Престижні „авто” пристарати.
І пристарав. Набудував.
В панчоху „зелені” напхав,
І ходить з галасом аж синій:
– Хвала законам в Україні!!!
Хвала її керівникам!
Не так вже й кепсько жити нам!!!
А у парламенті – дебати:
Нові закони укладати…
Та Гнатові на те начхати!!!
Непідкупна пані
Гриць за життя багатим дуже став,
І крав, і грабував, і прихватизував!
Міліцію та прокурорів, суддів „купував”.
В панчохи „баксів” наскладав.
Рай на землі собі створив. Мав що хотів:
Шикарну віллу, авта-іномарки, речі золоті.
У розкошах Грицько і не помітив як пішли роки.
Гадав, що житиме віки!!!
Що награбовані мільйони
Він візьме на той світ в долонях!
І ось одного вечора нежданно
З’явилась у покоях чорна панна
З сріблястою косою й каже: „Грицю, час лишати
„Тойоти”, „Мерседеси”, „бакси” й золоті палати!!
Прощайсь зі світом, ти у ньому був лиш гостем!
Тепер земля накриє твої кості!”
– Стривай! Стривай, панянко!- Гриць з переляку затремтів.
Я презент гарний дать тобі хотів…
Бери ось жмут ДОЛЯрИКІВ зелених,
Лише хутчіше одчепись від мене!
– Ні, Грицю! – каже чорна грізно.
– Не знаєш ?! В мене правило залізне!
Мене не купиш ні „зеленими” , ні сріблом-златом!
Усіх спроваджую в могилу – бідних і багатих!!!
Косою розмахнула непідкупна пані про оцім одвіті.
І вже нема багатія Грицька на світі!!!
Легковажна Галка
(Байка)
Наївшись донехочу на смітнику,
Присіла Галка в холодку
И лукаво поглядає на ялину,
Де Білочка працює без упину.
– Гей , Білко! – чорна враз гука,
– – Спочинь-но, спека ж допіка!
Поглянь, яка навколо благодать:
Зерно, гриби та ягоди – всього не скоштувать!!!
А Білка їй відповідає:
– Жнива якраз – то ж припікає,
Але ввихаймося тепер, Галинко,
Щоб не пропасти нам узимку!!!
.. .Минуло літо. Сніг лапатий Накрив сади й поля багаті.
Повіяв вітер – крижаник.
А Галка в крик:
– Біда! Ні зеренця, а ні хатини!
Допоможіть, бо з голоду загину!!!
З дупла на галас виглянула Білка:
– Чого розкаркалась, сусідко?!
Сніги?! Морози?! То ж на те й зима!
Хто влітку не дрімав, тому біди нема!!!
peredplata
