Вчора була сумна дата української історії. Чотири роки тому помер Василь Кожелянко. Він за свої 50 років зумів віддати себе всього справі, яку любив. Він писав. І писав добре. Навіть дуже добре. Він єдиний у сучасній Україні створив альтернативну історію.
Хотів нам показати те, чого нема, а могло би бути. Хотіли ми цього, чи ні. Але суспільство розвивалося за своїми законами, скоріше, за беззаконням. Ми ж жили так, як жили. А Василь хотів, аби ми жили краще і самі кращими були.
Він встиг написати десятки книг. Вони ще належно не оцінені ні сучасниками, які знали Василя, ні молоддю, яка пізнає його за його творами. Я вірю, що Василя чекає безсмертя. І горджуся, що мав змогу добрих два десятки років спілкуватися з ним і рам’я у рам’я стояти на захисті інтересів України.
Василь помер напередодні 18-ї річниці відродження «Часу», який разом творили. Сьогодні «Часові» уже 22 роки.
Василя нема 4 роки. Є «Час», є Україна. Є ми!
Будьмо і пам’ятаймо!
Петро Кобевко
peredplata
