Пожежа, котра трапилась минулого року лютневої ночі в будинку №22 по вулиці Нечуя-Левицького, знищила житло та майно п’яти родин. Стіни будинку були саманними, оббитими деревом і утепленими очеретом, а тому вогонь практично дощенту спопелив будинок. У людей, котрі там мешкали, згоріли майже всі пожитки, одяг, техніка. Тільки документи вдалось винести. Зараз на місці пожежі — розвалини, що залишились від будинку (до речі, будь-якого моменту стіни, які безгосподарно залишились стояти на тому місці, можуть завалитися і наробити ще більшої біди). Мешканців міська влада відселила в маневровий фонд. Там вони до сьогоднішнього дня проживають: в невеличких кімнатках зі спільним санвузлом та кухнею на кілька родин. А ще рік тому кожен з них мав власне повноцінне житло. Тепер ці люди – безхатченки, нікому не потрібні. Бо, переконують, влада і не думає їм насправді допомагати.
Безхатченки
— Шість років тому ми придбали в тому будинку квартиру і заселилися туди з дружиною й двома дітьми, — розповідає постраждалий від пожежі Володимир Довгань. – Ніколи б не подумав, що колись можу стати безхатченком, мешкатиму в квартирі маневрового фонду і щороку надіятимусь, що договір на проживання там зі мною продовжать. Обіцяють, що продовжуватимуть постійно. Але ж все таки це не наша приватна власність. Ми там — гості, а господар може одного дня передумати.
Володимир Довгань розповідає, що пожежа почалась від замкнення електропроводки у квартирі № 3. Всі квартири будинку, крім цієї, були приватизованими: після пожежі чоловік встиг узяти витяг з домової книги ЖРЕПу, де це було записано. Тому на численні прохання приватизувати земельну ділянку мешканці отримували відмови – мовляв, одна квартира офіційно належить Чернівецькій міській раді. Тому, переконані погорільці, саме міська рада відповідальна перед ними і повинна надати їм житло.
Добре хоч, що за три місяці після пожежі Шевченківська районна рада виділила кожній постраждалій родині по 15-20 тисяч гривень допомоги (зауважмо, що суми визначались за методикою розрахунку допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій). Отож люди змогли придбати хоч якісь меблі, одяг, техніку. Адже на вулиці тоді була люта зима! Та й, на щастя, не перевелись ще у місті милосердні люди, підприємці, які допомагали хто чим міг.
У міськраді все спокійно
В Чернівецькій міській раді переконують, що квартира № 3 приватизована (вони мають свій давній документ, який містить іншу інформацію, ніж свіжа ЖРЕПівська довідка), стихійного лиха не було, житло не застраховане, тому нічим, окрім надання земельних ділянок під індивідуальне будівництво, допомогти не можуть.
— Вони завжди так відповідають, — нарікає пан Володимир. — Скільки і куди ми тільки не звертались, в тому числі й до Києва, а все спускають до нашої міської ради. Там же у них на всі випадки заготовлена установка – посилання на 46 статтю Житлового кодексу, за якою, якщо з нами трапилось не сти-хійне лихо, то на житло претендувати не можемо. За цей час одна погорілиця вже померла, так і не дочекавшись, щоб влада допомогла вирішити квартирне питання її сім’ї. До того ж, ми всі до цього часу прописані в будинку по вул. Нечуя-Левицького, 22. Мій син, до прикладу, нещодавно отримав паспорт з пропискою за цією адресою (?!). Шевченківська ж районна рада прийняла рішення про те, що наш будинок не придатний для проживання. А згідно зі статтею 111 Житлового кодексу, мешканців у таких випадках відселяють з наданням нових приміщень. Проте замість того нам пропонують земельні ділянки під індивідуальне будівництво. Спершу пропонували 10 соток у Садгорі. А коли дійшло до діла, то площа вже зменшилася до 7 соток, до того ж, на ділянці, яка постійно підтоплюється. Потім на Роші нам пропонували, але вже тільки 3,5 соток. А за які гроші, скажіть, будуватися ми маємо? А ті пенсіонери? Хіба з мізерної пенсії можна назбирати на будівництво хати з нуля?
Погорільці пригадують ситуацію з руйнацією будинку по вулиці Ольги Кобилянської, там людям надали житло. Чиновники пишуть, що керувались у тому випадку Житловим кодексом. В тому числі тими статтями, на яких наголошують погорільці.
Чи не тому будинок по Нечуя-Левицького, 22 досі не зносять, щоб міська влада не була змушена визнати необхідність надання людям житла?
А щодо страхування квартир, будинків, то така практика наразі ні загалом в Україні, ні зокрема на Буковині не є в фаворі. Люди не готові віддавати від 2 тисяч гривень на рік за страховку. Окрім того, існують сумні приклади, коли зі страхової компанії гроші вибити значно складніше, аніж добитися житла від влади.
У тій самій статті чинного ще з 1983 року Житлового кодексу України, на яку так активно посилаються чиновники, є цікавий пункт: поза чергою житлове приміщення може надаватися також в інших випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР (їх вже немає, тому говоритимемо про закони України). Тож кодекс гарантує громадянам, яких виселяють з житлових приміщень, одночасне надання іншого пос-тійного житлового приміщення. А громадяни виселяються з житлових будинків з наданням іншого благоустроєного житлового приміщення, в тому числі, якщо будинок, у якому розташоване житлове приміщення, підлягає знесенню, загрожує обвалом або ж підлягає переобладнанню в нежитлове. Коли будинок, у якому розташоване житлове приміщення, у зв’язку з непридатністю для проживання підлягає знесенню, надається інше благоустроєне житлове приміщення не меншої площі та кількості кімнат. Конституція гарантує право кожного на житло.
Дивує абсолютна бездіяльність у цій ситуації обласної влади. У випадках знакових пожеж по всій Україні, де постраждало кілька родин, в багатьох містах міська і обласна влада робили все можливе, аби забезпечити постраждалих житлом. І, на відміну від нашої, чернівецької влади, навіть коли причиною руйнування житла було неправильне користування опалювальним приладом, газовим балоном тощо, про те, що там все приватизовано, що там нема стихійного лиха чи страхування житла, не говорили. Просто надавали житло.
Та, зазначимо, є в місті й щасливчики, яким Чернівецька міська рада житло виділяє. За два роки таких назбиралась ціла сотня. Зокрема, у відповідь на наш інформаційний запит з мерії повідомили, що виконавчим комітетом міської ради були прийняті рішення про видачу ордерів на квартири: в 2011 р. – 54, 2012 р. – 37. Тобто загалом за цей період місто виділило 91 квартиру невідомим особам. Чому невідомим? Бо в міській раді відмовились назвати імена цих «обраних», прикриваючись захистом персональних даних та тим, що це є конфіденційна та з обмеженим доступом інформація.
Погорільці ж – хто змирився з усім і тихенько собі живе в тимчасовому житлі, а хто готується вже йти до суду, щоб відстоювати свої права – абсолютно зневірені в місцевій владі. Та все ж сподіваються, що колись їм вдасться таки отримати те, чого їх позбавили вогонь та чиновники.
Надія ВІРНА
Тим часом в інших містах
Орджонікідзе: губернатор обіцяє виділити кошти з обласного бюджету на придбання житла мешканцям будинку, де вибухнув газ (у зв’язку з тим, що власник однієї з квартир самовільно втрутився в газову систему і встановив собі опалювальний котел).
Луцьк: з обласного бюджету закуплено чотири двокімнатні квартири, з міського – чотири трикімнатні для постраждалих від обвалу багатоповерхівки (згідно з розслідуванням прокуратури, обвал стався у зв’язку з недбалістю чиновників міської ради).
Маріуполь: міська влада обіцяє відбудувати або ж придбати на вторинному ринку житло для мешканців, квартири яких постраждали від вибуху (у одній з квартир був склад піротехніки).
Стаханов: міська рада придбала або ж надала житло (5 квартир) постраждалим від вибуху в житловому будинку (вибухнув газовий балон). До речі, тут пожежа сталась 16 грудня 2012 року, і вже 20 березня одна родина отримала квартиру.
peredplata
