Вік від двадцяти до двадцяти п’яти років для молодої держави є критичним. Відбувається зміна поколінь, до влади починає рватися молодь. А на по-літичну пенсію мають відходити ті правителі, які сформувалися у попередню історичну епоху і впродовж останнього двадцятиріччя «будували» нову державу. Прості ж люди їм навздогін висловлюють свої претензії та розчарування. Саме це відбувається у сучасній Україні.
У небуття відходять націонал-патріотичні сили на кшталт Руху, що доклали великих зусиль для проголошення незалежної України. Зраджена Ющенком, розпадається «Наша Україна». Важкі часи переживає «Батьківщина» – її лідерка мучиться в ув’язненні. Майже зникла з політичної арени «Народна самооборона», бо її шефа Луценка запроторили на «ментівську зону», де тягнути йому довгі чотири роки за непереконливим вироком суду.
А народ питає у своїх вчорашніх правителів: чи мали вони стратегію розвитку України? На жаль, відповідь негативна. Весь час більшість можновладців лише збагачувалася особисто. Дорвавшись до влади і великих грошей, вони відчули себе «елітою суспільства» і намагалися підкреслити це за допомогою зовнішніх ознак. Звідси – найдорожчі автомобілі, на яких роз’їжджають правителі, оточені величезною охороною. Будують для себе розкішні палаци, що контрастують із занедбаними хрущобами, в яких прозябає простолюд. Вчорашні члени КПСС та комсомолу успішно грають роль «буржуїнів» у тому її варіанті, який засвоїли з агіток часів своєї піонерсько-комсомольської юності. Хіба що чорних циліндрів не вдягають.
Анекдотично виглядають «Віденські бали», які проводять представники сучасного «бомонду». Фраками з метеликами вони прагнуть «аристократизуватися», проте свою плебейську суть замаскувати не можуть. Про яке стратегічне мислення тут можна говорити? Вся їхня стратегія – хапонути побільше, віднести подалі, заховати поглибше.
На жаль, іншої «еліти» забитий і заляканий у сталінські часи совєтський простолюд породити і не міг. Цинічні ділки, що вийшли з надр комсомолу або з тюремних камер і табірних бараків, живуть за принципом «хватай от жизни всё, что можешь!». Разом вони «розбудовують Україну», скориставшись чужими ідеями й символами. Все роблять навпаки. Адже в нормі перш за все визначається спільна мета, навколо якої об’єднуються зусилля різних соціальних сил, кожна з яких повинна бачити власне майбутнє у новій державі. Коли є приваблива перспектива, мільйони людей працюють заповзято для її досягнення. А розумна влада постійно координує і спрямовує їхні зусилля на загальне благо. Лише так будується держава.
Від такого ідеалу нинішня Україна відрізняється докорінно. Багато українців жодних привабливих перспектив для себе у ній не бачать, тому прагнуть покинути Батьківщину. Спільної мети українці не мають, відтак і формування сучасної української нації загальмувалося. У суспільстві панують настрої апатії та розчарування. Процеси гниття і деградації охоплюють практично всі царини життя. З боку «вічно вчорашніх» тільки й чути: «Вот вам ваша незалежность! За что боролись, на то и напоролись!».
Мало хто з українців усвідомлює, що гниє і деградує не самостійна Українська держава, яку ще по-справжньому і будувати не почали, а застаріла, архаїчна УССР. Її номенклатурники очолили псевдонезалежну Україну і зробили все для того, щоб дискредитувати саму ідею державності. Працюють на чужу стратегічну мету, висунуту нинішнім кремлівськім керівництвом – створення Євразійського Союзу. Під цією назвою приховується чергове відродження Російської імперії. Для початку – у складі Росії, України, Білорусі та Казахстану. Власне, реалізується мрія Солженицина, висловлена ним у творі «Как нам обустроить Россию».
Імперська ідея була основною у виборчій кампанії Володимира Путіна. З нею він переміг, щоб повернути минуле. Громадян СССР довго переконували, що їхня країна перебуває у ворожому оточенні й необхідно постійно готуватися до бою з ворогами. Цю замшілу агітку знову витяг Путін і закликав своїх виборців: «Умрёмте ж под Москвой!». Бог в поміч, як сказали би у цьому випадку українські повстанці. Але ми, сучасники Путіна, хочемо розібратися: з ким він збирається нині воювати на полях Підмосков’я? Невже ворожі полчища вже пруть на Кремль? Звичайно, ні. Але психологія «оточеного табору» відновлюється для того, щоб у черговий раз піднести агресивний дух і мобілізувати росіян на розширення московських володінь. Це і є стратегією Кремля.
А розчарування українців у результатах двадцятирічної імітації «розбудови Української держави» кремлівські стратеги використовують для нав’язливої пропаганди приєднання нашої країни до свого Євра-зійського Союзу. Чекають нас нелегкі часи. Нові випробування є розплатою за інертність багатьох громадян України, за їхнє небажання докладати власні зусилля для зміни життя на краще. Платити доводиться за масову наївність, довірливість, віру в політичного «месію», який виведе країну у «світле майбутнє». І ціна весь час зростає. Лише громадянська активність обіцяє перелам на краще, тільки поява нових по-літичних сил з сучасною стратегією розвитку здатна зупинити гниття. А молодих, високоморальних політиків має породити саме суспільство, свідоме своїх інтересів. Застарілій, чужій стратегії відродження прогнилої імперії необхідно протиставити свою продуману програму розвитку науки, освіти, культури – як основи нової України, спрямованої у майбутнє.
peredplata
