Незабутні ПАХНУТЬ МЕДОМ ЯБЛУКА У ВАСИЛЕВІМ САДУ

Сьогодні, 22 серпня, виповнюється 10 років як вознісся на небеса дух Лицаря Слова –

українського поета, прозаїка Василя КОЖЕЛЯНКА

Раптово, боляче й несподівано для друзів, колег-журналістів, письменників, книговидавців, редакцій газет і журналів краю 22 серпня 2008 року відійшов в інші світи відомий журналіст-публіцист, поет і прозаїк, філософ у душі, член Національних спілки письменників і журналістів України Василь Дмитрович Кожелянко.
Життєва доля та батько-мати подарували йому щастя побачити наш земний непростий світ 1 січня 1957 року в мальовничому передгірному селі Кам’яна Сторожинецького району, де після здобуття середньої освіти розпочав трудову діяльність у місцевому колгоспі, відтак служив у Радянській Армії на Кавказі, де почав писати вірші. ”І потім, згадував під час відзначення п’ятдесятиріччя письменник, років двадцять поклав на поезію. Довго не видавався, а згодом справа зрушила з місця”.
Довелося йому різати труби і гофрований картон на “гільйотині” заводу “Гравітон”. А здобувши фах україно-мовознавця на філологічному факультеті Чернівецького державного університету (1989), тоді ще без імені Юрія Федьковича, “засвітився” поезією і прозою на сторінках газет “Час”, “Молодий буковинець”, в інших виданнях.
У літературу ввійшов не рано, але рвучко, промовисто, нестандартно, незважаючи на різне ставлення до його творчості. “Література – річ індивідуальна, любив повторювати Василь Кожелянко, то мені вже неважливо, як мене сприймає та чи інша тусовка. Це я зрозумів, коли почав писати прозу”.
За першу збірку поезій “Терновий іній” у 1994 році здобув літературну премію “Гранослов ‘92”. Того ж року на полицях книгарень з’явилася збірка “Білий і рудий”, наступного – “Семибарвний кінь”, відтак – «Людинець пана Бога» (1999), а в 2000-му році прийшов до читача, претензійно винісши у заголовок книги “Як учив Кожелянко – цзи”.
Потужно і неоднозначно заявила літературна критика про перший роман “Дефіляда в Москві”, який був відзначений премією “Сучасність”. “Я не прагнув написати твір, який би започаткував в українській літературі жанр альтернативної історії, а потім би продовжився в інших романах. Ясно, що я не писав його лівою ногою, але поставився до цього серйозно. Такий жанр є в усіх літературах, і я замислив написати щось таке на українському матеріалі. І досі, говорив він зі сторінок газети, не можу пояснити, чому “Дефіляда в Москві” така затребувана. Вона вийшла вже вп’яте! Книжки, як діти. Ніколи не знаєш, що їх чекає попереду”.
Подальшу творчість Василя Кожелянка можна визначити напрямами прози як “політичне фентезі” та “альтернативна історія” антиросійської спрямованості, яка насичена науково-популярними розвідками про Атлантиду. Це простежується у романах “Конотоп” (1998), “Людинець пана Бога” (1999), “ЛЖЕNostradamus”, “Срібний павук”. “Коли я писав “Срібний павук” про Чернівці 1939 року, розповідав Василь, відомий чернівецький історик-краєзнавець Олександр Масан розписав мені, як тоді розмовляли, які були назви ресторанів, напої, ціни і таке інше”. “Паука”, видали фінською мовою, росіяни купили Кожелянкові твори і перекладають своєю мовою.
2007-го року майже водночас з’явилися у книгарнях аж три книги: роман “Третє поле”, збірка оповідань “Логіка речей” – реалістична проза, яка не містить ані історії, ані фантастики та перевидана “Дефіляда в Москві”, до якої увійшли книги: “Дефіляда в Москві”, “Конотоп” і “Людинець пана Бога”.
Його душу постійно полонили два уподобання: писання і читання. Він добре знав сучасну українську поезію і прозу, але часто брав у руки “Алхіміка” Коельо, роман “Хозарський словник” Мілорда Павича, з цікавістю читав Муракамі, “багато читаю, казав Василь Кожелянко, Полєвіна, хоч інтелектуальні сноби ставляться до нього скептично, він не набридає”…
Перо письменника було у творчій напрузі і добре йому писалося під мелодії, які тихо линули з дисків Горана Бреговича, Річі Блекмора, із фестивалю “Країна мрій” і альбому “Очеретяного кота”…Журналісту Ігорю Кравціву Василь у січні 2007-го казав: «Також багато слухаю Річі Блекмора, але те, щ він робить зараз. Хоча колись я любив Deep Purple і Rainbow. Дідюлю слухаю, але він не такий глибокий. Усе ж таки я люблю фольк, але не шароварщину. Тільки те, що роблять професійні музиканти».
Залишились недописаними нові твори і вже не побачать світу ті, що залишились у світі мрій і творчих задумів письменника. В останні роки він багато сидів за творчим столом, бо “письменник повинен мати міцний зад” казав Еріх Марія Ремарк, слова якого полюбляв Василь Кожелянко. Міг ще багато зробити на літературному плаї і не тільки, бо як сам казав: «Можливо, я би став художником, у мене був до цього хист».
Дуже рано зупинилось серце, наповнене любов’ю до матері України, спопелилась душа, засіяна громадянською свідомістю, закам’янів розум у якому вирували ідеали добра, справедливості, глибокі знання, ерудиція філософського звучання.
«Він народився в той же день, що й Степан Бандера, а ховали його в День Незалежності, серпневої дощової неділі. Він помер у тій самій хатині, що й народився, хоча встиг побудувати двоповерхову в центрі села…»
В останній земний путь з важкою поминальною і пекучою сльозою провели письменника рідні, близькі земляки, літератори і журналісти з Чернівців, Сторожинця, науковці, читачі і пропагандисти книг, які залишив нам у спадок, як добру пам’ять про себе Василь Кожелянко, якого вже при житті назвали класиком української літератури, працю якого було відзначено медаллю Національної спілки письменників України “За особисті досягнення у літературній творчості”. У рідному селі його іменем названо вулицю, він є номінантом «Енциклопедії сучасної України» (ЕСУ)…

Юхим Гусар

Від редакції: Минуло 10 років, як не стало Василя Кожелянка. За цей період ми уже могли осягнути, який спадок залишив нам цей творець. Він став основоположником цілої літературної течії в Україні – альтернативної історії. Написані Василем книги стають бестселерами. Він автор 20 творів. Оцінюючи його внесок у літературу, культуру України та Європи з впевненістю можна говорити, що Василь заслуговує на відповідне шанування у місті, де працював усе життя.

Але досі влада області не спромоглася навіть поставити питання про вшанування пам’яті великого творця. Назвати одну із вулиць іменем письменника, встановити меморіальну дошку на стіні редакції газети «Час», відкрити музей у селі Кам’яна, де жив творець.

Згодом все це може зникнути. Адже родинна хата Кожелянків уже продана, приміщення редакції також розпродають частинами. А про вулиці попередники говорили, що не мають права назвати поки не пройде 10 років з дня смерті.

Хоча вони брехали тоді, брешуть і тепер. Бо десятки прикладів, коли це правило порушувалося. І встановлювалися меморіальні дошки і називалися вулиці іменами тих посередніх письменників, котрі Кожелянкові у творчі підметки не годилися.

Звертаємо увагу влади уже котрий раз на те, що Василь Кожелянко – це великий письменник України. І його велич заслуговує на відповідне пошанування.

 

Новини Партнерів