Кажуть, вдосвіта беркути злітаються до гирла Черемоша, щоб полоскати свої дзьоби та крила у гірській річці. Тут вони напуваються силою, мудрістю, спритністю, бистриною, звабою, недоторканістю, химерністю, витривалістю, незалежністю.
А доти Черемош зветься Чорним та Білим.
Гуцули твердять, що Чорний Черемош отримав назву від темних вод, що несе ріка серед заліснених берегів. На Білому Черемоші вода піниться на камінні та так, що аж біліє.
Дослідники вказують, що назви сягають язичницьких часів, коли білий колір асоціювався зі світом Праві – світом Богів, усім позитивним, а чорний – зі світом Наві – світом духів Підземелля.
Етнографи розповідають, що за давньою народною традицією у гуцулів було прийнято, щоб усі північні притоки річок називати прикметником «чорний» (північ – ніч – чорний), а південні притоки – «білий» (південь – день – білий). А тому Білий Черемош можна розтлумачити як – «південна притока бурхливо-шумливої ріки».
Нині Білий Черемош є природною межею між Галичиною та Буковиною. Гирло розташоване біля села Устеріки.Білий Черемош утворюється у місці злиття двох витоків: лівого Перкалаб та правого Сарати. Головні витоки Перкалабу розташовані на території Румунії. Річка Сарата бере початок на південних схилах хребта Томнатикул.Річка Черемош довгий час була державним кордоном між Річчю Посполитою та Османською імперією (Молдовою). А з 1919 по 1939 роки слугувала кордоном між Польщею та Румунією.Історичну пам’ять береже Черемош і про давню професію гуцулів-плотогнів. Востаннє лісосплавляння на Путильщині було у 1979 році.peredplata
