16 липня 1990 року верховна рада Української РСР прийняла Декларацію про «Державний суверенітет України».
Ми сиділи біля «брехунця» і слухали в редакції «Молодого буковинця». Незмінний досі редактор Богдан Загайський готував святковий стіл. Йому саме у цей день виповнилося 33 роки.
Біля 12.00 ми були на «сьомому небі»: верховна рада прийняла Декларацію про Державний суверенітет України.
І треба ж такому статися, що ця важлива подія співпала з Днем народження моєї доньки. Душа і тіло рвалися до чину. Поруч стояв і радів Георгій… Галиць. Тоді він був журналістом, активним членом руху, активним противником комуністів. І якби була тоді партія регіонів, він був би й проти неї.
– Давай відзначимо цю важливу подію, – каже Галиць.
– Давай, – відповідаю. – Пропоную повісити прапор над редакцією газети «Молодий буковинець».
– Так прапора у нас нема.
– Буде, – я знав, хто шив тоді синьо-жовті прапори. Вони були у заступника директора будівельного технікуму Валентини Ротар.
Зателефонував їй. І попросив якнайшвидше принести прапор. Валентина заховала знамено на грудях і принесла до редакції за лічені хвилини.
У нас не було древка. І я згадав, що у кабінеті заступника редактора (тоді ним був Мирослав Лазарук) за пічкою був червоно-синій прапор Української РСР.
– Стій на варті, – кажу Георгію Костянтиновичу. – Якщо хтось буде йти, співай «Ой там на горі Січ іде».
Сам швиденько до кабінету. Витягую радянський прапор, знімаю полотно і замість нього всовую наш синьо-жовтий стяг. Швиденько виходжу на балкон і прикріплюю його до стіни. Вибігаю з кабінету Лазарука і разом з Галицем робимо вигляд, що нічого не сталося.
Груди розпирало від гордощів, хвилювання і… страху. Адже все це зроблено було ще тоді, коли комуністи мали силу і могли дуже жорстоко карати за українську національну символіку.
Через якийсь час редактора Богдана Загайського добряче висварили з обкому партії та обкому комсомолу. Він навіть не знав, що на балконі редакції уже кілька годин майорів прапор майбутньої незалежної України. До його честі, він сам не знімав прапор і не давав вказівки нікому його зняти.
Ми з Галицем ще довгий час не признавалися, що це зробили. Хоча у редакції майже всі здогадувалися, хто повісив прапор.
До речі, коли я брав древко з-за пічки, я не помітив (від хвилювання), що на ньому була зірка з серпом і молотом.
Тож, перший синьо-жовтий прапор у Чернівцях був встановлений на балконі редакції газети «Молодий буковинець» 16 липня 1990 року пополудні.
Його вже звідти ніхто не знімав…
Петро Кобевко
peredplata
