Скільки ще потрібно пояснювати деяким людям, що перешкоджання мобілізації це наче самознищення для народу. Що завдяки мобілізації вояки на фронті мають підкріплення, поповнюються втрати. Що пораненого бійця повинен хтось змінити і без комплектування особовим складом військові частини втратять боєздатність.
Якого біса стрічка новин майорить порадами ЗМІ аби не воювати, відмовлятись від медкомісій, повісток і коментарями в підтримку цієї маячні. Виникає питання «навіщо» і одразу думка, що керівники ворожих ІПСО задоволені неймовірно, що це робиться навіть без їхніх зусиль.
Якого біса замість засудження ухилянтів, порушників ми бачимо в діяльності деяких медіа сприяння цьому ганебному явищу. Замість активного просування наративів про потребу боронити країну, допомогти хлопцям на фронті, стати поряд з ними.
Чому інформація про потребу воювати за державу підтримується так слабо, натомість не дай Боже зачепити ухилянта – стає топ-новиною про неправомірні дії військових.
Постає питання про мету і наслідки такої інформаційної політики.
Аби якомога більше здорових чоловіків сиділи вдома, одружувались на сторічних бабцях, водилися з адвокатами, писали скарги, перетворювалися дивовижним чином на інвалідів, знімали відео про порушення їхніх прав? Аби кожен порушник почувався захищеним, адже уразі чого хвилю ненависті спрямують на військових? І зрештою, таким чином ухилення від обов’язку зводити до норми?
А як щодо солдата, який втрачає життя, бо некомплект в підрозділі і він один проти десяти орків? А те, що одні й ті самі хлопці за себе і за інших роки мають проводити на передовій – це теж має стати нормою? Забезпечення безтурботного життя одних за рахунок знівеченого життя інших?
Так не повинно бути, якщо ми прагнемо перемогти. Або ми всі разом за одне, підтримуємо військо і один одного. Або…
Тетяна Попович
фото 24ОМБР
peredplata
