Люди чомусь думають, що це чужі. Що вони прийшли “звідкись” (між рядками читай – зі сходу).
Цікаво, скільки ще часу знадобиться, щоб зрозуміти – це свої. Сусіди, односельці,які ходять до того самого магазину. Однокласники, мамині подруги або діти маминої подруги. Їх ніхто не підкинув і ніхто не завіз.
Навіть зараз, після усіх звірств окупантів, після обстрілів, після моря крові в Україні залишаються сотні тисяч прихожан московського патріархату. Не обдурених, не сліпих, глухих і німих. Вони все розуміють, все бачать – і тим не менше.
Дитину, убиту російською ракетою, несуть відспівувати у російську церкву.
Що робити нам? Що мала б робити свідома патріотична влада у такій ситуації?
Приймати пакетне законодавство саме по московській церкві. Скасовувати реєстрацію афілійованих осіб, забороняти діяльність, визнавати спонсором тероризму. Заганяти у підпілля.
І одночасно обрубати джерела фінансування. Закривати бізнес, фірми, і головне – анулювати корупційні рішення про приватизацію церковних і храмових комплексів на ім’я “громад”, які часто є юридичними особами у складі двох-трьох людей.
Має бути рішуча, скоординована і коротка кампанія, де держава повинна боротися так, як у інших країнах воюють з наркобаронами.
Чекати на ініціативу чи прозріння знизу нема смислу.
peredplata
