\”Довганич і пустота\”. Так називається стаття на сайті \”Букньюз\”, де описується ситуація, яка наразі склалась з чернівецькими книгарнями, які перебувають в процесі реорганізації.
Подаємо статтю цілком:
А приблизна схема, за якою Чернівецька обласна рада забере в Чернівців приміщення книгарень, стала відома 29 жовтня 2013 року. Цього дня Вищий господарський суд України поставив останню крапку в судовій боротьбі за приміщення, в якій розміщується державне комунальне підприємство «Магазин навчально-наочного приладдя». Будівлю розташовано за адресою: м. Чернівці, вул. Ломоносова, 4. Ще в 1998 році Чернівецька обласна рада віднесла це приміщення до Переліку об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернівецької області. Проте, як стверджували у суді її представники, виконком Чернівецької міської ради у 2006 р. закріпив його за громадою міста. Суди усіх інстанцій – Господарський суд Чернівецької області (рішення від 13.05.2013 р.), Львівський апеляційний господарський суд (постанова від 27.08.2013 р. у справі № 926/362/13), врешті суд касаційної інстанції – підтвердили, що право власності на зазначену будівлю, в якій розміщується державне комунальне підприємство «Магазин навчально-наочного приладдя» належить Чернівецькій обласній, а не міській раді.
Очевидно, що за такою ж схемою область спробує забрати під свій контроль решту приміщень чернівецьких книгарень, які зараз перебувають у так званій міській комунальній власності. Про подібні наміри, відповідаючи на питання Buknews, під час вересневої прес-конференції прямо заявив голова Чернівецької обласної ради Михайло Гайничеру:
– Згідно відповідних рішень законодавства, були переліки об’єктів, що на час їх складення, якщо не помиляюся – Валентин Михайлович (Маніліч. – ред.) мені підкаже – це 91-й рік, повинні були бути у відповідних рівнях власності – міській і обласній. У нас в області таким чином сталося, що було внесено елементи дезорганізації в процеси оформлення документів на право власності. Сьогодні обласною радою дійсно ведеться робота, щоби ті об’єкти, які за законодавством повинні належати до обласної комунальної власності виключно у правовому полі були їй передані. Якщо не помиляюся, то 5 судових позовів уже було спрямовано і об’єкти стали обласною власністю… Це абсолютно нормальна робота. Ці об’єкти, відповідно до рішень суду, можуть перейти, а можуть і не перейти до обласної комунальної власності».
Даючи відповідь на інше запитання Buknews голова обласної ради пояснив, для чого обласна рада хоче повернути собі контроль над цими приміщеннями.
– Хочу сказати, що серед об’єктів міської власності, про яку ви мене питали, всі приміщення, у яких розташовані книгарні, відповідно до того переліку 1991-го року, це приміщеннями обласної комунальної власності. І якщо в процесі наших намагань привести права на власніcть у відповідність до закону ці приміщення перейдуть до обласної комунальної власності, то я буду особисто ініціювати, щоб вони були передані на баланс цьому комунальному підприємству. І це буде зроблено всупереч усім тим заявам, які робив спочатку депутат обласної, а тепер народний депутат – що реорганізація книгарень нібито робиться для приватизації привабливих об’єктів, які вони займають. Тобто щоб вони не сплачували ніякої орендної плати. Це в повноваженнях обласної ради. А сьогодні, як відомо, вони таку оренду місту сплачують. І це також буде внеском обласної ради в розвиток книжкової торгівлі. Безумовно, якщо зі мною погодиться профільна комісія і депутати обласної ради. Але я чомусь переконаний, що таке станеться. І ці книжкові магазини будуть. Це істотно зміцнить матеріальну базу книжкової торгівлі.
Державне комунальне підприємство «Магазин навчально-наочного приладдя» ввійшло до складу новоствореного підприємства «Буковинська книга». Очевидно, що після оприлюдненого рішення суду, як і обіцяв Михайло Гайничеру, може бути передане на баланс «Буковинської книги». Важко прогнозувати, коли саме це станеться і як взагалі обласна рада буде переводити приміщення книгарень під контроль в.о.гендиректора «Буковинської книги» пана Довганича. По мірі відчуження їх у міста чи вже після завершення цього процесу – всі разом.
Власне великого значення це вже не має. Головне, що таким чином приміщеннями зможе розпоряджатися сам пан Довганич або ті люди, які поставили його на цю посаду. Наприклад, маючи на балансі приміщення книгарень – віддавати їх в суборенду.
Обласне комунальне підприємство ”Буковинська книга” було зареєстровано 25 вересня 2013 року. Питання про те, як вдалося зареєструвати нове підприємство, якщо старі обласні підприємства, які його утворили, не були ліквідовані і мали всі атрибути – печатки, рахунки, залишимо на совісті влади. Колишні працівники обласних книгарень на роботу в нове підприємство офіційно не оформлені, проте вторговані за книги гроші вже мають перераховувати на рахунки \”Буковинської книги\”.
Минув місяць, але жодною акцією, окрім торгівлі китайськими канцтоварами на вулиці О.Кобилянської під час відзначення Дня міста, нове підприємство себе не проявило. Вже нічого не чути про нові магазини, які обіцяли відкрити чи не в кожному райцентрі. Останнє може свідчити тільки про те, що рішення про його створення виявилося непропрацьованим до найменших деталей. Так званий умовний портфель його керівника Віктора Довганича – порожній. Якби реформатори справді готувалися до перетворень, то місяця було б цілком достатньо, щоб запровадити найважливіші з них. Більшість реформ, які потім назвали \”Новим курсом Рузвельта\”, і які врятували найбільшу демократію світу від краху, запровадили менше ніж за сто днів. Але ж Рузвельт знав чого хоче, готувався до цього, слухав експертів. І тому переміг. Тим часом третина строку, який мав би явити буковинцям нове економічне диво від Віктора Довганича, вже минув. В активі маємо \”загальну заборгованість одинадцяти суб’єктів, які злились в “Буковинську книгу” перед всіма кредиторами майже півмільйона гривень, жалюгідний технічний стан приміщень, відсутність ремонту\”, провалене \”питання про перехід на роботу до нової структури працівників колишніх обласних комунальних книгарень\”.
Поки що, трохи більше ніж за місяць роботи «Буковинської книги», наочним прикладом діяльності пана Довганича є зникнення в Чернівцях книгарні «Технічна книга» на вулиці Ольги Кобилянської. Зауважте, замість двадцяти обіцяних нових, маємо вже мінус одну стару.
Стару книгарню підселили в сусіднє – більше приміщення «Художньої книги» на тій таки вулиці Ольги Кобилянської. А в тому, яке займала «Технічна книга», згідно з офіційною версією, зроблять ремонт і відкриють літературний клуб. Останнє слово вживають, щоб не використовувати кав’ярня, кафе. Сам пан Довганич переконує, що книги у клубі залишаться і пельменями там торгувати не будуть. Спочатку?
Навряд чи відсутність вільних обігових коштів у «Буковинської книги» і значна кількість кав’ярень на Кобилянській сприятиме легкому існуванню ще однієї. Нехай формально і літературної. А що це означає на практиці? Очевидно, що вже за рік почнуть говорити, що приміщення треба віддати в суборенду якомусь досвідченому ресторатору, який зможе налагодити роботу кафе. Про книжки до того часу забудуть, або залишать їх десь по кутках, як елементи оздоблення. «Технічної книги – вже немає, – каже Максим Бурбак і далі іронізує, – якщо на її місці буде кав’ярня для техніків, то вони п’ють спирт, а не читають книги. Вони таку кав’ярню хочуть зробити, чи що?»
А що завадить пану Довганичу здати це саме приміщення в суборенду якомусь банку?
Чернівецькі державні книгарні конали болісно і довго. Ті ж, яким пощастило вижити, після реанімації нагадували радше бідних підсусідків в приймах у заможних орендарів. Це вже пізніше винахід Гутенберга охрестять найвидатнішим здобутком людського генія минулого тисячоліття. Наприкінці ж вісімдесятих книжкові крамниці якось водночас випали із переліку закладів, де можна було придбати предмети нагальної необхідності. Першими обміняли хліби духовні на більш прибуткові, земні, причому в прямому сенсі, працівники книгарні, розташованої в районі Центрального ринку, що на вулиці Червоноармійській. Продаж екзотичного для України кавказького лавашу приніс попервах новим власникам приміщення надприбутки. Коли ж мода на східну дивинку минулась, площі переобладнали під ще прибутковіший бізнес – розлив по 150.
Одна за одною пішли у небуття книгарні на вулиці Шевченка, \”Букініст\”, \”Військова книга\”, \”Мистецтво\”, перетворений із \”Політкниги\” \”Кобзар\” із Соборної та Центральної площ. Із розпадом соцтабору аж загуло за мережею книгарень, які спеціалізувалися на продажу друкованої продукції видавництв країн-сателітів СРСР. Та, що була в Чернівцях, називалася \”Дружбою\”. Румунському національному будинку під офіс теж виділили колишню книжкову крамницю. Лиха доля не обминула новісінької книгарні в районі бульвару Героїв Сталінграда. Помер до народження, майже одразу поступившись прибутковішим спорттоварам та автозапчастинам, магазин \”Юніор\” на підйомі вулиці Гагаріна. Особливо болісно відходив найбільший книжковий магазин буковинської столиці, розташований на проспекті Незалежності, метр за метром віддаючи свої чималі площі грошовитішим. Подібно до обласних загинули й районні книгарні у Вижниці та Сторожинці, сільські – Мамаївцях, Кам\’яній, Боянах тощо. Не одному працівнику мережі книгорозповсюдження довелося просидіти тоді рік – два без зарплати. Дехто навіть скуштував заробітчанського хліба, “човникуючи” по Югославіях та Румуніях. Це зараз власники приватних книгарень буквально полюють за колишніми продавцями. Особливо цінуються ті з них, які пропрацювали в державній мережі книгорозповсюдження все життя.
Утримати магазини на плаву не допомогло й національне відродження початку дев\’яностих. У нових економічних реаліях нечисленні видання забороненої та призабутої спадщини цікавили небагатьох. В умовах, коли йшлося про власне виживання, більшості було не до реабілітованих історією книжок. Латати дірки доводилось у власних кишенях, а не історичній пам\’яті. Параліч національного книговидання, розвал державної мережі книгорозповсюдження та вбивча орендна плата довершили справу руйнації чернівецьких книгарень.
Замість книжок чернівчани та мешканці області отримали змогу долучитися до заокеанських новинок – імпортних канцтоварів та іграшок, сувенірів та фототоварів, одягу, меблів і засобів мобільного зв\’язку. Власне саме в цьому напрямку пропонує рухатися в.о.гендиректора ОКП \”Буковинська книга\” Віктор Довганич. Торгівля канцтоварами, а не книгами – серед його пріоритетів. Подейкують, що під це заняття нове підприємство планує виділити ще одну колишню книгарню. Ту, що на вулиці Заньковецької. Якщо це станеться. то це буде ще мінус одна книгарня.
Книгарням, яким пощастило вціліти у 90-х, ледь зводячи кінці з кінцями, – чотирьом на вулиці Кобилянської, \”Букіністу\” на Головній, \”Науці\” на вулиці Заньковецької та враженому грибком і цвіллю магазину у Садгорі, – доводилось розраховувати винятково на подвижництво та ентузіазм своїх працівників. Де вже в таких умовах говорити про розширення асортименту та задоволення потреб читаючої публіки. Обігових коштів для закупівлі новинок не було, можливостей для своєчасних розрахунків за взяті під реалізацію книжки – також. З руйнацією \”Облкниготоргу\” знаходити нові канали надходження книжок доводилося самим. Всесильний в минулому монополіст тепер сам ледь животіє, особливо після відокремлення у самостійну структуру ДКП \”Бібколектор\”, перетворившись на міське оптово-роздрібне підприємство \”Чернівці-книга\”. Навіть його колишній керівник змушений був власноруч приторговувати книжками з ятки, розташованої у \”будинку із левами\”.
Як би там не було, але якась частина книгарень таки вижила. Та тепер, схоже, прийшла черга і їм піти в небуття. А завдати їм останнього удару милості, як шляхетному середньовічному рицарю, що упав в нечесному бою з нерозбірливими у методах ділками, покликаний керівник «Буковинської книги» Віктор Довганич.
peredplata
