Ніцше
Четвертий день поспіль подумки повертаюсь до подій минулого парламентського тижня. Шукаю відповідей і пояснень егоїстичній, алогічній, безвідповідальній поведінці Януковича і його челяді. Перечитав купу матеріалів. Добротних і не дуже.
Діапазон експертних оцінок дій гаранта – від переляку та розгубленості перед рішенням про звільнення Тимошенко й підписання Асоціації з ЄС, до чергового сеансу одночасної гри в політичні шахи з Москвою і Брюсселем. Хоча, як на мене, то усе це більше нагадує майстер-клас засновника донецької школи витонченого політичного блефу.
А, можливо, і те, і інше, і усе разом взяте. Але, по великому рахунку, відповідь на питання \”що це було\” не має особливого значення. Ясно одне – маневруючи між власними комплексами-страхами, корисливістю та амбіціями, Віктор Янукович вперто тягне Україну в протилежному від Європи керунку.
Яку б гру він не вів, як би експерти не мудрували, шукаючи назву цій грі, мені видається, що це ніщо інше, як бій Януковича-президента із Януковичем-кандидатом у президенти.
Янукович-президент мав би визнати і виправити власні помилки. Усвідомити історичний, геополітичний масштаб та перспективу Вільнюської події. Побачити не лише кілька близьких йому регіонів, але й країну в цілому. І нарешті відкрити цій країні шлях у Європу.
Водночас Янукович-кандидат мислить локально. По-хуторянськи. Боїться будь-яких проявів опозиційності. Замість можливостей бачить загрози. Замість країни – електорат. Геополітику розглядає лише в контексті виборів 2015 року. Історичний процес – лірика і пусте, нехай Табачник займається. А найголовніше – жодної Тимошенко.
Отже, поведінку Януковича наразі визначає не Вільнюс-2013 , а Київ-2015. Він не розуміє, що останній варіант без Асоціації з ЄС, для нього цілком може стати Донецьком-2015. Як це було в 2004 році. А, ймовірно, і з подальшою втечею з країни до північно-східного сусіда.
Заваривши гірке політично-психологічне вариво навколо євроінтеграції, Віктор Янукович насправді створив отруту.
Ця токсична гидота руйнує майбутнє мільйонів українців та багатьох наступних поколінь. Виїдає країну зсередини. Вона цілком спроможна політично поховати і свого творця.
Зірвавши підписання угоди про асоціацію, керівник п’ятої за чисельністю населення европейської країни, в один момент перетворюється з політичноі фігури на політичного банкрута, без жодних перспектив.
Провал у Вільнюсі – це економічний дефолт країни і політичний дефолт режиму, який опиниться в ізоляції. Адже про кредит від МВФ і фінансову допомогу від ЄС годі буде й мріяти. Відсутність дешевих і довгих фінансових ресурсів – це вирок економіці, яка перебуває в рецесії.
Поточний бюджет тріщить по швах, бюджет наступного року – фантасмагорія, його не можливо звести в принципі.
Витратна частина цьорічного кошторису країни за 9 місяців виконана лише на 67%. ВВП в третьому кварталі 2013 року знизився на 1,5%. ЄБРР спрогнозував падіння ВВП в кінці року на 0,5%.
Промислове виробництво падає шостий квартал поспіл, у вересні на цілих 5,6%. Обсяг прямих іноземних інвестицій за вісім місяців зменшився на 41% проти аналогічного періоду минулого року.
Під прямою загрозою перебуває стабільність гривні. Адже за 2012-2013 роки золотовалютні резерви Нацбанку скоротилися на 10,2 млрд доларів і на 1 жовтня склали 21,6 млрд доларів. До кінця року цей показник просяде до 19 млрд.
Дефіцит держбюджету за вісім місяців сягнув 34,75 млрд гривень, що більш як удвічі перевищує показник за цей же період 2012 року і це лише офіційний. По факту, якщо звести до купи усе, бюджетний дефіцит – це діра у 100 млрд гривень.
Державний та гарантований державою борг України у вересні перевищив 550 млрд гривень. До речі, на 1 січня 2010 року цей показник становив лише 316,9 млрд гривень, або 39,7 млрд доларів. Отже, державний борг за нинішньої влади зріс майже удвічі.
Тобто за три роки діяльності уряду Януковича-Азарова набрано боргів практично стільки ж, скільки набрали всі попередні уряди разом узяті за 18 років. Про структуру боргу – дорогі і короткі гроші, наразі краще промовчати.
Державна казна порожня, як армійський барабан, немає навіть на поточні соціальні виплати по захищених статтях.
Повідомляють, що загальна сума заборгованості у соціальній сфері вже перевищила 2 млрд гривень. Насправді, вона на порядок більша, якщо додати вимоги по судовим рішенням. Хоча правда в тому, що справжню суму боргів уряд ніколи не назве та не визнає.
Пенсійний фонд банкрут, бо реальний дефіцит його бюджету за два останні роки – 64,4 млрд гривень – це контрольний постріл в голову майже 14 мільйонам українців пенсійного віку.
Отже, Україна на порозі бюджетної, валютної і банківської кризи (півтора десятки європейських банків при цій владі вже втекли з України).
І якщо Янукович сподівається на братський політичний кредит від Путіна за білоруським сценарієм, то це втрата суверенітету, перетворення українського уряду на декорацію та перенесення столиці в Москву.
Нагадаю, що за цим сценарієм за два російські кредити – 1,5 млрд доларів в 2007 році та 2 млрд доларів в 2009 році – Білорусія втратила свою газотранспортну систему. Далі відбулася повна анексія білоруської економіки в інтересах РФ та створення Митного союзу.
Супроводжувалося це в 2011 році обвалом курсу білоруського рубля, панікою населення та стрибком споживчих цін.
\”Україна – не Росія\” – писав другий президент. Додамо, що Україна – й не Білорусія.
Наразі в України є шанс і перспектива. І це має затямити Віктор Янукович. Інакше – у 46 мільйонів знайдуться сили, щоб подолати глупство одного. Історія це демонструвала не раз.
Андрій Пишний, народний депутат України, член фракції \”Батьківщина\”
Джерело – Українська правда
peredplata
