Передвечірній дощ змивав порохи з міської бруківки. Перехожих на вулицях майже не було. Тільки біля підніжжя пам’ятника Шевченку уклякли на коліна три фігури. Це молоді хлопці. Один кремезний, широкоплечий. Двоє інших – середнього зросту і статури. Всі троє опустили голови і шепотіли молитви. Вони так гаряче чогось просили чи то у Бога, чи у Шевченка, що й не помітили, як на майдані зупинилося кілька перехожих. Люди один з одним говорили притишено. Щира молитва трьох парубків взяла за душу кожного, хто їх бачив. Якась пані витерла очі – чи то дощ намочив, чи то сльоза покотилася.
Молитва трьох тривала довго. Вона була такою урочистою, такою гарячою і правдивою, що все навколо затихало. Здавалося, тролейбуси їздять без гуркоту, автівки – без гулу двигунів.
…Тиха розмова кількох роззяв. І дощ, що шурхотів, поливаючи бруківку й непокриті голови трьох. Урочисто-піднесена атмосфера огорнула місто.
Нарешті хлопці, ніби за командою, здригнулися, підняли голови, стали на одне коліно і заспівали: „За Україну, за її волю, за честь і славу, за народ!..” Ніби у такт маршу і настроєві, блискавка, виписуючи у нічному небі тризуби, засліпила людей, будинки і вулиці. На мить все завмерло. Тільки пісня звучала піднесено-урочисто. Вдарив грім – і полило наче з відра. Люди змокли, але не розходилися. А над майданом лунало, ніби заклик: „Серця кров і любов – все тобі віддати в боротьбі!..”
Слова української пісні-маршу йшли від самого серця, з душі цих юнаків. Бо кожному, хто чув їх, як морозом спини обпекло.
Хлопці на одному подиху проспівали марш, піднялися з колін, перехрестилися, повернулися й пішли з високо піднятими головами і палаючими очима. У їхніх серцях, у їхніх душах у цю мить не було місця нікому і нічому, окрім України.
Якась молодичка не втрималася від почуттів, викликаних тим дійством біля пам’ятника, і вигукнула: „Молодці!” Вони почули, але не реаґували. Принаймні, зовні так здалося. Рівно і впевнено хлопці крокували у дощ. І в ніч…
На другий день було сонячно. У столиці відбувалися акції протесту народу проти влади, котра здавала Росії останні рубежі незалежності України. Проти людей влада кинула озброєну армію міліціонерів, беркутівців та російський спецназ.
Надвечір всі інформаґенції світу передали жахливу новину: „У сутичках між міліцією і народом на вулицях столиці України є жертви. Загинуло троє…”
….Один кремезний, широкоплечий. Двоє інших – середнього зросту і статури.
Петро Кобевко
peredplata
