Шановні читачі «Часу»!
Звертаюсь до вас у важкий, тривожний, але визначальний час. Скажена влада у Києві й на місцях переступила межу крові. Вона кілька разів забризкала свої загребущі пазурі кров’ю наших дітей. Ця кров — на руках кожного члена партії регіонів, кожного голови ОДА і РДА та його заступника, кожного депутата-тушки та прислужника режиму. І ніхто з них від неї вже не відмиється ніколи: ні чиновник, який мовчки служив режиму, ні той, хто цей режим прославляв у газетах, по радіо, ТБ і у блогах.
Нам втрачати нічого. Вони ж, черговий раз спробувавши розігнати Майдан у Києві, поставили себе поза Законом. Тому ми повинні чинити з ними так, як зі злочинцями.
Я не знаю, чи зможу ще друкувати газету після Майдану. Не знаю, чи зможемо жити після нього.
Але знаю, що ми мусимо повалити режим бандюковичів. Інакше вони продадуть нас у рабство Росії. І ми з Вами опинимось у Сибірі. Чи на Уралі, де мій тато з 1949 по 1954 рр. відбував покарання у сталінських концтаборах. Він не дожив до цього дня. Я дожив! Ми дожили! Сьогодні ми мусимо вмерти, аби жили наші діти!
Або перемогти!
Злочинці при владі у різні часи знущалися над «Часом» і наді мною. Мене двічі били, кидали гранати, 53 рази судили, обливали брудом, провокували. В останні дні навіть порівнювали з Гітлером.
Я витерпів, газета витримала. Бо Ви, шановні читачі, усі ці роки були з нами.
Від сьогодні ні Вам, ні мені втрачати вже нема чого!
А здобути можемо Волю!
Воля або смерть!
У Києві наша Воля.
Всі — на Київ!
Звертаюсь до вас у важкий, тривожний, але визначальний час. Скажена влада у Києві й на місцях переступила межу крові. Вона кілька разів забризкала свої загребущі пазурі кров’ю наших дітей. Ця кров — на руках кожного члена партії регіонів, кожного голови ОДА і РДА та його заступника, кожного депутата-тушки та прислужника режиму. І ніхто з них від неї вже не відмиється ніколи: ні чиновник, який мовчки служив режиму, ні той, хто цей режим прославляв у газетах, по радіо, ТБ і у блогах.
Нам втрачати нічого. Вони ж, черговий раз спробувавши розігнати Майдан у Києві, поставили себе поза Законом. Тому ми повинні чинити з ними так, як зі злочинцями.
Я не знаю, чи зможу ще друкувати газету після Майдану. Не знаю, чи зможемо жити після нього.
Але знаю, що ми мусимо повалити режим бандюковичів. Інакше вони продадуть нас у рабство Росії. І ми з Вами опинимось у Сибірі. Чи на Уралі, де мій тато з 1949 по 1954 рр. відбував покарання у сталінських концтаборах. Він не дожив до цього дня. Я дожив! Ми дожили! Сьогодні ми мусимо вмерти, аби жили наші діти!
Або перемогти!
Злочинці при владі у різні часи знущалися над «Часом» і наді мною. Мене двічі били, кидали гранати, 53 рази судили, обливали брудом, провокували. В останні дні навіть порівнювали з Гітлером.
Я витерпів, газета витримала. Бо Ви, шановні читачі, усі ці роки були з нами.
Від сьогодні ні Вам, ні мені втрачати вже нема чого!
А здобути можемо Волю!
Воля або смерть!
У Києві наша Воля.
Всі — на Київ!
Петро КОБЕВКО, шеф-редактор газети «Час»
P.S. Маю велику надію на вільну будучність України і процвітання Буковини, часопису «Час» і кожного з нас.
Ми переможемо!
Але зараз всі разом — на Київ! На барикади! Там «Час»! Там твориться нова історія України!
Слава Україні!
peredplata
