На світанку 13 червня 1941 року радянські окупанти депортували з Чернівецької області 2279 сімей (7720 осіб) – наймасовіша операція з виселення буковинців. Майже через рік після окупації краю.
Усі активні громадяни, та просто свідомі українці, постійно виявлялися окупантами та впродовж ще більше 10 років постійно виселялися до Сибіру.
Така ціна окупації. Щоб не мати ілюзій. Репресії триватимуть десятиліттями та стосуватимуться усіх.
Під час роботи над збірником документів щодо радянських кампаній з виселення буковинців віднайшов цікаві матеріали: пісня, складена буковинцями, яких 13 червня 1941 року виселили до Казахстану.
Пісню вилучили у Різун Ганни Георгіївни, 1928 р.н., із села Розтоки Вижницького району. Її батько перед приходом на Буковину червоних окупантів був примарем села Розтоки. Батька заарештували, а родину 13 червня 1941 року виселили до Казахстану. За цю пісню, яку ймовірно сама Ганна і склала, її у 1948 році засудили на 10 років таборів.
Прочитаймо, у пам’ять про тисячі виселених та репресованих того дня буковинців.
Орфографія збережена.
Послухайте люде добрі шо маю казати
Сумну пісню заспіваю кого кортить знати
Ой ми двадцять два роки в румунії жили
А ромуни та без войни маскалив пустили
Та як прийшли до нас рускі, до нас у пятницю
А в суботу в Селєтені вложили границю
Люди ся зажурили тай си засмутили
Жиди руки підоймили ура закричили
Та як прийшли до нас рускі все переписали
Жиди з хати вигонили маєткі забрали
Але жиди ся зажурили тай затускували
Що за малі міліони в ромунії склали
Ой бідні ся ввеселили ґаздів миндували
Міліція забирала протокол писали
Як з нашої Буковини всякі люде втікали
Червоними фанами села повберали
Їдуть води ідуть ріки та тоті дунаї
Заберають наших людей повні колії
Ідуть рускі в опівночі в віконце клюпати
Чи ви спите чи не спите пускайте до хати
А я встала та із лужка в віконце дивити
Повний ґанок міліції, що маю робити
Ох як засвітили єлектриков в середне віконце
Нема де ся і сховати бо світить як сонце
Ой як увійшли до нашої хати 12 з стрівбами
Збирайтися товариші поїдемо з нами
Ми всі разом заплакали тай заголосили
Вони до грудей тай нас загрозили
Коло нашої рідної хати каміони трубили
А ми свою рідну хатку пустинев лишили
Ми в пятницю тай раненько в каміою сідали
А ми свої білі личка сльозами вмивали
Нас завезли в Берегоміть на колію сіли
Дітей наших всиротили людей розлучіли
Ми зібрали свої річі і дітей на руки
Нас забрала міліція як Христа на муки
Ох ми з свойов родиючков ся не віпрощили
Ми в неділю тай зорями Чернивці лишили
А би була нам земля тай ся розтупила
Яка наша Буковинка сумна ся лишила
А містами стациями колії ставали
А рускі в Буковину на войну ся збирали
Та як ясно та ясно відій мороз буде
Забирають наших людий відій война буде
Приїхали до Кієва на пятую днину
Там народу без рахунку всьо їде в чужину
Колія їде, колія їде спотиха колише
Та так плаче увесь нарід ледви грудми дише
Колія їде, колія їде, спотиха хітає
Та так плаче увесь нарід з жалю умірає
Ми два тижні з половинов колійов їхали
Усі люди ся зжурили куда везуть не знали
Нас привезли до Актюбінска, в Актюбінскім стали
А там наших по кольхозах старші розписали
Та як прійшли по нас киргізи з биками
Такі чорні та погані, Боже ти наш з нами
В Понедільнок понад вечір в жанотані стали
Нас пятнаціть чоловік в землянці ночували
А киргізи із каміння доми поробили
А по домах кози ходять тай собаки виють
Ой саракі Буковинці ми в руки ся впали
Нам ні віри ні неділі щоби ми тримали
Ой саракі Буковинці що маємо робити
Нам фасують чорний ячмінь та й той би жорнити
А киргізи брагадіри тай на нас кричили
Давай давай на роботу абис кізяк возили
В жанатані білі птахи в зьобки цоркочуть
Наші люди із голоду робити не можуть
Тікалабис в Буковину темненької ночі
Стоїть война на границі пускати не хоче
Аби мала я крила я би полетіла
Я би свої родиноньці всю правду вповіла
Аби кілько чоловік жив як він умирає
Та здається що лиш так жив як оком кліпає
А пів літер горівочки пів літер літер
А як поїдем з Казакстана то завіє вітер
Кінець
peredplata
