Бачив вночі вогонь, кров (на жаль) і труби: звичайні сантехнічні і ту правильну, на якій сивий уже чоловік з борідкою і в окулярах чудово виводить різне бадьорі марші мало не в самому епіцентрі подій.
Бачив на Грушевського дівчину з гарним плюмажем з чорних пір\’їн на касці. Прямо гусарська балада якась. Взагалі бачив там багато дівчат, тоненьких билиночок: і тих, хто снує туди-сюди з чаєм і надає допомогу, і тих, хто просто стоїть там поруч зі своїми коханими. Навіть двох дівчат на підборах бачив. Дівчат, які вже зовсім не реагують на вибухи шумових гранат в декількох метрах від себе.
Бачив, як люди, перевернувши сміттєвий бак, биту годину злагоджено забивають у нього як у великий барабан ритм.
Бачив, як люди, що заходять в кафе з бітами напереваги, не викликають ніякої нервової реакції персоналу. Втомлено розвалившись на стільцях, випивають пару чайників чаю, розплачуються, залишаючи чайові, і знову йдуть у ніч. Все ж добре, що в революціях тепер беруть участь не п\’яні матроси, а чай – не балтійський.
Бачив, як зворушливо обидві сторони намагаються не зачепити своїми пекучими брязкальцями, то і справа що літають туди-сюди через «лінію фронту», позначену їдко паруючими міліцейськими автобусами, пам\’ятник Лобановському, що стоїть перед стадіоном. Навіть його біле покривало на ньому ціле, хіба що прокоптилось неабияк. Іноді через спалахи здається, що дивлячись на те, що відбувається Васильович звично нервово розгойдується на лавці.
Але це романтика. Логіка буде далі.
Andriy Kozlov
peredplata
