Нащадки сталінського НКВД напоролися на незрозумілу їм субстанцію – людську гідність і свободу. Звідси й істерика контрреволюціонерів – \”Хто їм платить! Ну хто ж їм платить?!\”
\”Фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами\”
Х\’юї Пірс Лонг, сенатор від штату Луїзіана, 1935 р
Дивовижний симбіоз італійського фашизму та більшовицьких практик сталінізму ожив на наших вулицях. І справді вже небагато залишається до масового \”червоного терору\” ленінців у 20-их роках на Україні. Можливо об\’єднані загони беркуту й гопників ще не дотягують до криміналізованої Красної армії Троцького, але замашки садистів Муравйова уже проявилися.
Київ, Запоріжжя, Черкаси, Дніпропетровськ і Кіровоград – це ті міста, які стикнулися з терором \”бійців невидимого фронту\”. І мова не про глибоко законспірованих гебешників, хоча куди без них у наші дні. Безлади вчиняють мобільні групи, у яких лише частина виконавців вулична гопота – \”тітушки\”. Фактично з настанням темряви цілі райони переходять у режим \”комендантської години\”. І вулиці порожніють зовсім не через лютий мороз, а через вуличний терор. Схема одна і та сама – мікроавтобуси без номерів супроводжують озброєних бітами банди гопників. Ті атакують групи перехожих, і після побиття з автобусів вискакує загін \”беркутівців\” для захоплення побитих. Беркутята за відлов \”революціонерів\” отримують преміальні. А затримані активісти протестів чи випадкові перехожі у райвідділках міліції отримують додаткову мєнтовську порцію побоїв. Їх, покалічених, підпухлих, закривавлених, довозять в райсуди. І вже тут незалежні служителі Феміди \”під копірку\” штампують заручникам 60 днів за ґрати у СІЗО. Щасливі ті, кого після побиття і тортур садять під домашній арешт.
Колись у 2004-му на мітингу за Януковича регіонал Пеклушенко так розпалився, як якийсь Лєнін на броньовику. Колега, історик за освітою, подивився на це і сказав: \”От дай йому маузера в руки – вилитий чекіст\”. Тепер Пеклушенко, як голова адміністрації у Запорізькій області, сповна реалізовує на практиці свій латентний більшовизм.
Аналогічним кривавим терором займається на Черкащині полум\’яний натхненник та організатор, у минулому секретар міського комітету компартії з Харцизька, регіонал-губернатор Тулуб. Ескадрони смерті, які діють на вулицях козацького міста, відзначаються вишуканим садизмом.
Зібрана міліцією й головами президентських держадміністрацій напівкримінальна гопота нагадує озброєні банди \”скуадрісті\” і діє так само, як ці загони \”коричневих сорочок\” Муссоліні, які у 20-30-их роках минулого століття побиттям і вбивствами топили протести і цементували цілі провінції Італії у тваринному страху. Якщо італійська фашистська екзотика коробить український слух, тоді достатньо поглянути на ряжених казачків-чорносотенців, які піднялися охороняти владу на Луганщині та Донбасі. Ці тітушко-казачі загони державні адміністрації офіційно оформили, як \”народних дружинників\”.
І таке вже було в Україні, достатньо перегорнути сторінку історії до 1905 року. Усе як в енциклопедії: \”організаторами Союзу Русскава Народа були реакційні шовіністичні елементи з поміщиків, бюрократії, крайньої правої інтелігенції та духовенства, монархічних і ультра-націоналістичних російських організацій; масове членство складалося з бідного міського і сільського населення. Члени користувалися підтримкою уряду і співпрацювали з таємною поліцією \”охранкою\”… Чорносотенці мали свої бойові \”дружини\”, які влаштовували 1906 — 07 єврейські погроми у Києві, Одесі, Ялті й інших містах. В Україні організації чорносотенців також виступали проти українського самовизначення\”.
Щось подібне, але з тюнінгом а-ля совок, замутив Добкін, голова Харківської ОДА в компанії з мером Кернесом і за інтелектуальної підтримки депутата Олега Царьова. Це називалося з\’їздом. 6 тисяч депутатів-регіоналів низових організацій, за участі махрових комуністів Харкова та різних ветеранів, які відкрито з трибуни ностальгували за втраченим СРСР, провели щось середнє між \”ПІСЮАРним\” Сіверодонецьком-2 і локальною конференцією ленінців-сталінців. Атрибутика відповідна: на регіонально-блакитному тлі совєтська зірка та царсько-сталінсько-власівська георгієвська стрічка.
На вулиці тим часом сотні гопників скидали спортивні костюми і з \”адідасів\” перевдягалися у міліцейський камуфляж.
Саме цим вуличним бандам з\’їзд постановив стати загонами хунвейбінів з цинічною назвою \”Український фронт\” і починати знищувати громадян від Чопу і до \”бандерівського\” Києва, яких Добкін визначив як \”окупантів\”. Фронтом наступати зі сходу на захід – девіз новітнього ПІСЮАРу.
Не ми перші, скаже вам будь-який історик і почне загинати пальці, як військові хунти вже крокували планетою. Вони були встановлені і в Аргентині в 1962 p., в Гватемалі, Гондурасі та Еквадорі у 1963 р., у Болівії та Бразилії – 1964 р., у Чилі — 1973 р.
Отже структура контрреволюції вималювалася в латино-американських тонах: за підтримки МВС і \”Беркута\” розгортаються гопнико-тітушкові банди, східні кордони тримають ряжені чорносотенці-казакі, юридичне прикриття і забезпечення новим хунвейбінам надають облдержадміністрації. Матеріальна підтримка та грошова стимуляція армії \”високоідейних тітушок\” напевно також ляже на плечі губернаторів. Не з власної кишені, а як завжди з бюджету, панове, тобто з наших кишень. Спецслужби, ДАІ та міліція й надалі забезпечуватимуть міліцейсько-кримінальну армію особистою інформацією про \”ворогів\” з державних реєстрів, оперативними даними спостереження, підслуховування, переписки та іншим набором \”нащадків Берії\”. Інформаційно-пропагандистський супровід за в.о. міністра МВС і його прес-братії. Офіцери штабів армії поки пишуть любовні листи Верховному головнокомандувачу і лишаються в казармах…
Горять ночами авто і будинки. Людей калічать, викрадають. Але ставка на терор, страх і покору чомусь не працює. Збій системи! Нащадки сталінського НКВД напоролися на незрозумілу їм субстанцію – людську гідність і свободу. Звідси й істерика контрреволюціонерів – \”Хто їм платить! Ну хто ж їм платить?!\”
Роман Чайка
peredplata
