Готуючись напасти на Україну, Путін сподівався загнати нас у пастку. Але народ недарма каже: не рий яму іншому, сам у неї потрапиш. Останніми днями все ясніше вимальовується картина, зовсім не радісна для кремлівського вождя – він сам потрапив у пастку. А тепер — подробиці.
Росіяни накопичили величезний досвід ведення постколоніальних воєн. Ще 1979 року СССР розпочав війну в Афганістані, через яку пройшли сотні тисяч військовиків. А далі безперервною чередою пішли збройні конфлікти на руїнах Совєтського Союзу, у кожному з яких Москва задіювала свою армію. Відпрацьовувалися певні шаблони, за якими росіянам вдавалося дурити світ і досягати власних інтересів. Спочатку їхні спецслужби провокували криваві сутички, потім Москва заявляла, що розпочинає «миротворчу операцію», і посилала своїх солдатів у блакитних шоломах «з місією примушування до миру». У 2008 році, наприклад, таке зробили з Грузією. Якби не різка реакція НАТО, то російські війська увійшли би й до грузинської столиці, але мусили відійти, щоб не отримати по пиці.
Москва заздалегідь готувалася до «миротворчої операції» проти нас
Подібну операцію Путін спланував і проти України. На українській території заздалегідь створювалася підпільна мережа, яка повинна була активізуватися за вказівкою Кремля. Навіть у нашому місті були помітні результати її діяльності: у різних районах Чернівців одночасно з’являлися проросійські гасла і зображення російських прапорів. На повну силу працювала московська пропаганда – від російських телеканалів до відповідних розмов між людьми, тематика яких підкидалася з єдиного центру. Найгіршим виявилося те, що за командою з Москви в Україну масово були закинуті диверсійно-терористичні групи, які весною розпочали захоплювати адміністративні будівлі на Сході країни та по-звірячому вбивати людей, щоби залякати патріотів України і паралізувати їхній опір.
З усього видно, що цей «план Путіна» мав на меті спровокувати масове повстання у Донецькій, Луганській, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській і Одеській областях. Під приводом «допомоги повсталому народу» туди мали спрямовуватися озброєні формування «російських добровольців», а невдовзі й увійти під виглядом «миротворчих сил» регулярні частини російської армії. Розрахунок був зроблений на те, що в областях, де значна частина населення розмовляє російською мовою, панують антиукраїнські настрої й народ прагне «возз’єднатися з матір’ю- Росією». Мабуть, відповідну інформацію постачали Кремлю проросійські організації, яких в Україні розплодилося забагато.
На кого Кремль спирався у міфічній «Новоросії»
Проте невдовзі з’ясувалося, що тут допущено стратегічний прорахунок. Невдоволення українською владою (тобто олігархами) ще не означало масової ненависті до України. До путінської Росії прагнуло приєднатися менше мешканців східних областей України, ніж розраховували у Москві. Серед охочих «возз’єднуватися» є чимало нащадків тих росіян, яких переселили після 1933 року на місце українців – жертв Голодомору, а також примусово переселених на Донбас колишніх ув’язнених з усього Совєтського Союзу, для проживання яких було закрито більш привабливі регіони.
Спроби збройних виступів у Харкові та Одесі зазнали поразки, у Дніпропетровську, Запоріжжі, Херсоні та деяких інших містах сепаратистський рух було придушено у самому зародку. Лише у Донецькій та Луганській областях спалахнули справжні бої. Чому російська агентура зуміла створити там так зване «ополчення» з місцевих людей? А тому, що у цих областях виявилося багато вибухонебезпечного соціального матеріалу. До розпаду СССР офіційна пропаганда створювала ідеалізований образ шахтаря, важка і небезпечна праця якого оплачувалася за тими мірками цілком пристойно. А після зникнення Совєтського Союзу нерентабельні шахти закривалися, багато людей опинилося без роботи. Більшість з них не змогла пристосуватися до нових умов і вимушена була або збирати металобрухт, або лізти у так звані «копанки» – нелегальні шахти.
Ледь-ледь вони заробляли на кусень хліба, й від безнадії найбільш слабка частина цієї декласованої спільноти перетворювалася на алкоголіків і наркоманів. А цього року московські пропагандисти раптом їм запропонували мету в житті, яку нещасні сприйняли як боротьбу за відновлення СССР, з котрим пов’язували найкращий період свого життя. До того ж, російські диверсанти дали їм зброю в руки. Спочатку її роздавали всім охочим, тому за автоматами і пістолетами першими прибігли кримінальні злочинці, щоб озброєними грабувати і ґвалтувати мирних людей. Як правило, до насильства схильні ті, хто не зміг реалізуватися у нормальному житті – не вистачило розуму, талантів, здорового глузду. Взяли зброю до рук і деякі романтики-фантазери. Комусь хочеться «відродити імперію», інші у дитинстві не награлися у «войнушку». Наївні люди думали, що боротимуться проти олігархів, захищаючи свої права. Але їх підло використали.
І на Донбасі розпочалося найстрашніше. Кремль провокував громадянську війну. Закинутим в Україну терористам путінці обіцяли, що на допомогу обов’язково пришлють регулярну армію, якщо ті деякий час протримаються. Розрахунок робився на розростання збройного протистояння, втягнення у нього великої кількості місцевих мешканців. І на те, що слабка українська армія не зможе чинити гідний опір терористам. Але тут Путін прорахувався.
Проголосивши ефемерні Донецьку і Луганську «Народні Республіки», ставленики Москви не змогли сформувати власних дієвих збройних сил, здатних протистояти українській армії, хоча і отримували постійно через прозорий кордон з Росією зброю, боєприпаси, військову техніку. Могутній пропагандистський апарат РФ на всі лади розхвалював якусь вигадану «Новоросію», але цим фантомом вдалося захопити значно менше людей, ніж розраховували пропагандисти. А мешканці Луганської і Донецької областей відчули на собі справжню суть «народної влади», сформованої за допомогою російських штиків, і все менше підтримували її.
Не так сталося, як гадалося
Цілковитою несподіванкою для Путіна виявилося швидке відродження української армії. Особливо вразило створення добровольчих батальйонів, поява яких засвідчила: український народ власними силами створює свою армію, перемогти яку неможливо. До того ж, кремлівські аналітики не змогли передбачити, що проти Росії почнуть діяти санкції західних країн. ОБСЄ визнала Росію агресором, що означає відчутну зовнішньополітичну поразку Москви. А Сполучені Штати все відвертіше здійснюють тиск на Путіна, примушуючи його дати задній хід в Україні. Замість того, щоб загнати у пастку нас, Путін сам опинився у ній.
Захопивши Крим і розпалюючи війну в Україні, він одним ударом знищив усю сучасну систему міжнародних відносин, що базувалася на неухильному дотриманні багатьох міждержавних договорів. Повертаючись до середньовічного «права сильного», Путін гадав, що весь світ, боячись російської ракетно-ядерної моці, буде змушений мовчки погодитися з його нахабними діями. Але і тут вийшла промашка. Північноатлантичний Союз різко активізувався: нові військові з’єднання альянсу спрямовані поближче до кордонів РФ, а у Чорному морі розпочалися широкомасштабні маневри «Сі Бриз-2014» за участю багатьох кораблів НАТО, що значно переважають сили російського Чорноморського флоту.
А тут ще росіяни чомусь забули, що основу її ракетно-ядерних сил складають ракетоносії українського виробництва, які вироблені давно і вимагають постійного обслуговування. Тримати ж їх у постійній боєготовності можна лише за допомогою українських спеціалістів. В умовах російсько-української війни наші фахівці таку допомогу перестали надавати. Це означає, що невдовзі російські ракети «Воєвода» вийдуть з ладу і становитимуть справжню загрозу не зовнішньому противникові, а самій Росії. І у цьому Путін прорахувався.
Але головна пастка чекає його попереду. Рейтинг цього діяча нині досяг максимуму: 86% росіян схвалює його діяльність. Такого стрибка народних симпатій він досяг завдяки захопленню Криму і шаленому роздмухуванню великодержавного шовінізму. Пропаганда діє як наркотик, люди перестають критично сприймати дійсність. Нині жертви пропаганди вимагають ввести російські війська у «Новоросію», але Путін цього зробити не може через реакцію всього світу і через спротив українських Збройних Сил. Це означає, що організовані терористичні формування за кілька тижнів будуть знищені. І тоді рейтинг Путіна в Росії почне здуватися, як повітряна кулька. Щоб цього уникнути, він мусить шукати якогось прийнятного для російських шовіністів виходу. Скоріш за все, – утворення нового «Придністров’я» на Сході України. Тут варто трохи згадати історію.
Придністров’я № 2, чи марш на Москву?
На початку 90-х рр. поруч з нашою Буковиною виник проросійський анклав на Дністрі. Декілька районів колишньої Молдавської ССР проголосили свою «незалежність», не визнану світовим співтовариством. На цій території є війська Російської Федерації, тут активно працюють російські спецслужби. Кремль використає Придністров’я як плацдарм для удару в спину Україні у той момент, який вважатиме необхідним. Такий же анклав у складі декількох районів Донецької і Луганської областей, де проживає найбільше прибічників Путіна, він намагатиметься створити і на українсько-російському кордоні.
Подібні бази дестабілізації є вкрай небезпечними для нашої країни. Там концентруватимуться зброя і боєприпаси для сепаратистських рухів, там йтиме підготовка диверсантів і терористів. Врешті-решт, у таких «чорних дірах» збиратимуться авантюристи різних мастей, готових у будь-який момент завдати удару по Україні. Недарма російські прикордонники намагаються не випускати з української території своїх «псів війни», які зазнали поразки і прагнуть зализувати рани у Росії. А під час нинішніх бойових дій на Сході України загинули люди, й їхні родичі та друзі можуть вирішити помститися за цих загиблих. Будь-яка війна завдає важких психічних травм, нерідко позбавляючи своїх жертв здатності адекватно сприймати дійсність.
Поки що російська пропаганда тримає у своєму силовому полі чимало громадян України. Вимкнення московських телеканалів в Україні виявилося недостатньо ефективним. Багато людей дивиться їх через супутникову трансляцію. Інші настільки інфіковані московською пропагандистською заразою, що сприймають світ через давно сформовані стереотипи. До того ж, вітчизняні телеканали постійно демонструють російські серіали про «доблесних» російських міліціонерів, прокурорів, військових. Іншими словами, під час війни рекламують ворога!
Проросійські сили за будь-яку ціну намагаються дискредитувати українську владу. Від президента вимагають, щоб він негайно виправив усі вади, що десятиліттями накопичувалися в політичному і соціально-економічному житті України. Кожне призначення на посаду негайно зустрічає шквал неприйняття. Особливо нападають на керівників силових відомств. Можна зробити висновок: вони на вірному шляху, якщо Москва через своїх прибічників в Україні так завзято сварить керівництво антитерористичної операції. Найзапекліше нині лають силовиків за те, що вони випустили із Слов’янська великі колони бойовиків з технікою, які зайшли у Донецьк. Постійно підкреслюється: «головнокомандувач збройних сил ДНР» Ігор Гіркін домовився про цей марш з керівництвом української АТО. Хто знає, як воно було насправді. Але днями в Інтернеті почала гуляти цікава версія. Коротко викладемо її суть.
Війська «ДНР» вийшли з п’яти міст Донецької області до обласного центру, де поповнять запаси і трохи перепочинуть. А потім їм відкриють коридор на Ростовську область РФ і дадуть можливість вивезти всю бойову техніку. Тим часом донське козацтво розпочне боротьбу за «незалежність Тихого Дону», і воїнство Гіркіна надасть йому дієву допомогу. Повториться ситуація, яка була після розпаду Російської імперії: на Дону козаки дадуть притулок озброєним добровольцям, ті ж сформують Добровольчу армію і розгорнуть наступ на Москву. Колись марш на Москву очолив генерал Денікін, нині ж на російську столицю поведе своє воїнство «головнокомандувач» Гіркін.
До того моменту рейтинг Путіна впаде катастрофічно: російські шовіністи не пробачать йому поразки в Україні. Новим кумиром для них стане «великий полководець» Гіркін, який прагне відродити вже не СССР, а стару монархію Романових. Пастка, виходу з якої немає, закриється для Путіна остаточно. Втім, це лише один з варіантів розвитку подій. Для України, до речі, далеко не найгірший.
Значно гіршим є ймовірність виникнення «нового Придністров’я» під назвою «Новоросія» на території Донбасу. Розвалена економіка, маси повністю розорених людей без будь-яких життєвих перспектив, криваві розбірки до зубів озброєних кримінальних банд. З таким сусідом Україна матиме величезні проблеми. А Москва у будь-який момент може завдати скоординованих ударів з Придністров’я, Криму і цієї штучної «Новоросії». Ще й висадити десанти під Одесою з куплених у Франції новітніх десантних кораблів типу «Містраль». Не виключено, що вторгнення на нашу землю відбуватиметься і з території Білорусі – союзниці Росії.
Експерти нині напружують свою фантазію, вишукуючи різні варіанти розвитку майбутніх подій. Поки що видно найголовніше – план Путіна загнати України у пастку провалився. Нашу країну не вдалося захопити раптово, як це агресори зробили з Кримом. Натомість Росія отримала багато проблем, про які раніше навіть не здогадувалася. Спроба Путіна навічно закріпити за собою владу може невдовзі завершитися ганебним провалом. На це сподівається чимало людей, обурених кривавою авантюрою кремлівського гебіста.
peredplata
