Ангела Меркель прибула з візитом в Україну, щоб умовити Петра Порошенка піти на компроміси з Росією, які знімуть загрозу повномасштабної війни між Києвом і Москвою
Негласно однією з головних тем переговорів є зняття з порядку денного кримської проблеми, яка позначала переділ сфер впливу в Східній Європі. Від України Росія домагається визнання цієї ганебної анексії Вимога до України визнати анексію Криму рівноцінно вимогу Гітлера визнати анексію Судет в 1938 році. Визнання анексії Судетів не врятувало Чехословаччину від остаточної окупації в 1939 році. Росії та Німеччини необхідна ця поступка, щоб ввести ситуацію в «легітимне поле» за рахунок України. Україна краще повторити долю Польщі 1939 року, ніж піти шляхом ганебної капітуляції Чехословаччини. До того моменту доки існуватиме хоч один квадратний метр незалежної України, визнаної всім світом Росія не зможе нормально дихати, тому що Україна буде блокувати всі її ініціативи «нормалізувати» ситуацію. Що таке нормалізація ситуації для Росії? Це легітимація анексії Криму плюс розрідження України за допомогою її федералізації, де регіони південного сходу отримають самостійність, яка забезпечить перехід регіону під контроль РФ. Це буде проміжний етап до подальшого відділенню цього регіону від України і перетворення в химерне квазі-державу під назвою Новоросія. Таким чином, на першому етапі реалізація цієї моделі зафіксує втрату суб\’єктності України та фактичне перетворення її в конфедерацію. На другому етапі від України залишиться куций огризок, що складається із західних областей плюс частина Поділля плюс, можливо, Київ. При реалізації такого сценарію Німеччина буде економічно (а, значить, і політично) домінувати в західних регіонах України, спираючись на угоду про асоціацію, підписану 27 червня ц.р. Фактично Німеччина і Росія вийдуть з цього конфлікту за рахунок України. Тому нам така «нормалізація» невигідна. Нормалізувати ситуацію для нас – це повернути Крим і «піти Росію» з Донбасу, а також отримати базу (інституціональну, економічну) для виходу з логіки виживання в логіку розвитку. Це буде можливо в тому випадку, якщо ми отримаємо стійкі державні інститути, які спираються на широкі соціальні групи. Такий режим повинен бути легітимний в очах народу і в очах зовнішнього світу, за винятком Росії, з очевидних причин. Щоб вийти в цю позицію необхідно усвідомити кілька важливих моментів. По-перше, в ситуації, що склалася нам немає на кого сподіватися. Європа управляється сірими бюрократичними пахвами, які звикли діяти в логіці світу. Все що за межами цієї логіки приводить їх в жах і паралізує волю. Це загрожує дуже серйозними проблемами для самої Європи, але давайте краще подумаємо про свої проблеми. По-друге, США підтримають нас настільки, наскільки ми будемо чинити опір, чим жорсткіше буде наш опір Росії, тим вище буде рівень підтримки. США, безперечно, реалізують свої інтереси, спрямовані на ослаблення Росії. У цьому вони збігаються з українськими. Однак, на даному етапі США не будуть втягуватися в цей конфлікт, ризикуючи залишитися на самоті. Їм потрібен час, щоб сформувати пул союзників в Європі, який дозволить блокувати Німеччину, а потім Росію. Це вимагає часу, тому все, що дозволить виграти час грає на користь України, але не Росії, яка буде відчувати все більш серйозні наслідки санкцій Заходу. Це означає, що нам потрібні нові державні інститути очолювані жорсткими, цинічними, прагматичними політиками, здатними забезпечити мобілізацію ресурсів країни на довгу боротьбу. Наші перспективи в цій боротьбі полягають, насамперед, у нашій здатності знайти внутрішні резерви, які розширять стійкість держави. Ці резерви величезні і вони лежать в площині викорінення корупційної ренти. А викорінення корупційної ренти безпосередньо пов\’язана із здатністю соціуму кардинально переглянути свої погляди на життя, позбутися старих цінностей і взяти нові, які дозволять нам вижити. Таким чином, успіх нашої боротьби залежить не від США, немає від Німеччини, немає від нафти і газу, немає економіки – все це вторинне. Цінності первічіни бо вони створюють мотиви, які породжують дії. Глибока криза в якому Україна перебуває 23 роки своєї незалежності безпосередньо связна з ціннісним кризою, в якому опинився пізній СРСР. Україна грабували бо люди живуть в такій картині світу, де грабіж є легітимною формою поведінки. Той, хто не грабує сприймається в такому суспільстві як дивак або ідіот. В результаті за роки незалежності ця життєва філософія була доведена до своїх меж, коли суспільство фактично атомізованих на окремі клани та групи, які відчайдушно конкуруючи між собою, пожирали залишки радянської інфраструктури, нічого не створюючи натомість. Однак не всі прийняли таку філософію, більш того, багато хто почав усвідомлювати, що саме вона є причиною наших бід. Це лежить в підкірці двох повстань на Майдані. Сьогодні ми перебуваємо в другому етапі повільної української революції. Він характеризується агонією старого режиму. Люди старого режиму навіть в умовах смертельної небезпеки не можуть відмовитися від порочних практик самопожирання. Отже, ці люди та їхні організації будуть перекинуті самим ходом історії. Однак, що таке хід історії? Це завжди конфлікт інтересів і суб\’єктів, які стоять за цими інтересами. У боротьбі інтересів формується напрямок руху суспільства. Другий Майдан позначив запит на формування нових цінностей без яких ця країна і це суспільство просто не виживуть. Скромність, помірність, взаємодопомога, самопожертву, довіру мають повернутися в нашу повсякденність. Чим більше людей буде сповідувати їх, тим більше ресурсів у нас з\’явиться на те, щоб підняти Україну з попелу. Ключове питання для цих людей лежить в площині їх організації. У соціальній боротьбі не має значення наскільки святі ідеали тієї чи іншої соціальної групи. Принципово важливою є здатність консолідувати своєї зусилля шляхом системної діяльності через ті чи інші організації. У цьому варто неминущий урок Майдану, який не є вдалою формою захисту своїх інтересів, бо спонтанен, а, значить, апріорі потрапляє в зовнішнє рамку управління тих суб\’єктів, які діють системно, мобілізують ресурси системно і за фактом вигравали кожен раз. У нашій ситуації ці суб\’єкти – олігархи. Це означає одне, і остання відставка Шеремети це ілюструє, що всі, хто хочуть щось змінити в цій країні повинні усвідомити, що це болото не можна змінити зсередини, не можна вбудуватися в нього, а потім змінити зсередини, не можна обійти з флангів. Болото залишиться болотом. Взагалі, болото з будь-якого боку буде болотом. Болотом можна осушити тільки командою, тільки іншою системою відносин між людьми, іншими цінностями, іншими організаціями. Поодинці найсвітліші, найкращі, самі геніальні люди будуть пережувати, випотрошені, виплюнути. Ці люди повинні перестати боятися влади і, тим більше, перестати боятися своїх претензій на владу, тому тільки влада дає інструменти, які перетворять Україну. Але, найголовніше, тільки розумна, жорстка, прагматична влада, мисляча інтересами цілого суспільства, що дивиться на нього як цілісний організм, здатна буде зберегти Україну. Як писав Мілтон Фрідман, «тільки криза справжній чи уявний – веде до реальних змін. Коли така криза виникає, дії людей залежать від їх уявлень. У цьому, гадаю, полягає наша головна функція: створити альтернативи існуючим стратегіям, підтримувати їх життєздатність і доступність до тих пір, поки політичне неможливе не стане політично неминучим ». Сьогодні ми стоїмо на порозі ситуації, коли політично неможливе стає політично неминучим. Розділ України в дусі пакту Молотова-Ріббентропа ще рік тому здавався многим неможливим, сьогодні виглядає загрозливо неминучим. Зникнення багатьох представників правлячої еліти з політичної авансцени ще вчора здавалося неможливим вже стало історичним фактом. Все що потрібно, коли політично неможливе раптом набуває рис політично ймовірного – знайти легкість дії у відповідності зі своїми уявленнями про світ. Україна переступає через Рубікон своїх страхів і комплексів, які тримали її в загончіке вічно других, вічно наздоганяючих, вічно побитих. В найжорстокішій боротьбі до нас приходить розуміння своєї самотності і тих можливостей, яке воно дає кожному подорожньому, який кидає виклик долі і рухається вперед наперекір усім випробуванням.
peredplata
