У російській мові слово «мир» має декілька значень, з яких два є основними. Перше – світ, всесвіт, а друге – відсутність війни. До 1918 р. ці два слова розрізнялися на письмі: перше писалося як «міръ», а друге – «миръ». Нині цю різницю втрачено, все ж нерідко навіть в українських текстах можна зустріти написання «Русскій міръ». Так легше передати хитрий зміст, вкладений у підступний термін його сучасними авторами.
«Мир», вагітний війною
Нинішня казка про «Русскій міръ» з’явилася на світ завдяки ідеологам новітнього варіанту традиційного російського імперіалізму. А сам цей вираз існує давно, його любив використовувати міністр народної освіти часів Миколи І граф С. Уваров, автор формули «Православ’я, самодержавство, народність». Царі вважали, що «Русскимъ міромъ» вони зміцнюють свою імперію, проте фатально помилялися. Ро-сійська імперія розвалилася 1917 року, потім вже її відродив Сталін у вигляді СССР. До речі, те відродження розпочалося у 1939-1940 роках, коли якраз минуло 22-23 роки після загибелі царської імперії. Нинішні імперіалісти також розпочали свій наступ через 23 роки після розпаду Совєтського Союзу. Спішать, доки з життя не відійшли покоління, котрі пам’ятають старорежимні часи й відчувають ностальгію за ними. Різниця ж у тому, що Сталін відроджував велику державу під гаслами комунізму та пролетарського інтернаціоналізму, а сучасні неоімперці взяли на озброєння великодержавний шовінізм царських часів, доповнивши його ідейними запозиченнями з гітлерівського нацизму.
Чому саме нацизм ними було взято за взірець? А тому, що є спільне між гітлерівською Німеччиною і путінською Росією. Німеччина зазнала поразки у Першій світовій війні й втратила чимало земель, які звикла вважати споконвічно своїми. Прагнення реваншу охопило різні верстви німецького суспільства, і Гітлер скористався такими настроями. Нацистська пропаганда створила образ принижених і дискримінованих німецьких меншин у Чехословаччині та Польщі, над якими всіляко знущаються «недолюдки-слов’яни». Не дають бідним німцям вільно використовувати рідну мову, примушують їх вивчати свої «бидло-мови», перенасичені звуками «ж» і «щ», вимовити які німцеві ніяк не вдається. Стверджувалося, що судетські, познанські, сілезькі німці прагнуть повернутися до Фатерлянду разом із землями, на яких живуть, а Прага та Варшава не відпускають їх, ще й звинувачують у сепаратизмі. Врешті-решт Гітлер знищив Чехословаччину та Польщу й захопив землі, на котрі претендували німці-реваншисти.
Цей приклад надихнув Путіна. Для російського «національного лідера» найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття виявися розпад СССР, внаслідок якого десятки мільйонів етнічних росіян опинилися на територіях нових незалежних держав. Путінська Росія оголосила, що буде їх «захищати», втручаючись у справи постсовєтських країн. Як Гітлер «захищав» зарубіжних німців, так і Путін почав вимагати для зарубіжних росіян різноманітних привілеїв. Насамперед, «права» не знати державної мови країни, на території якої проживають ці «соотєчєствєннікі» – такий термін використовує сучасна російська пропаганда для цієї категорії громадян. Гітлер же для зарубіжних німців мав свою назву – «фольксдойче».
Спільне для Гітлера і Путіна – вони прагнули приєднати тих, кого так ревно «захищали», разом із землями, де ті живуть. Як Гітлер 1938 року відібрав у Чехословаччини Судети, так і Путін у 2014 році захопив в України Крим. Мало того, з боями поліз на Схід України – як Гітлер у Польщу 1939 року. Розмови про «захист кревних братів» завершилися кривавими війнами в обох випадках, відділених один від одного трьома чвертями століття. Гітлер свою ганебно програв, Путін же власної ще не завершив. Але боїться програти, бо неодмінно втратить владу. Можливо, разом із життям.
Що приховує міф «Русскаго міра»?
У розробці путінської казки про імперське відродження активну роль зіграли шовіністично налаштовані філософи (як Дугін), журналісти, священики Московського патріархату. Доклали певних зусиль і відомі співці російського мілітаризму на кшталт публіциста Проханова, навіть націонал-більшовики Лимонова. Конструкція вийшла величенька, до того ж, ще й незграбна. Її складові частини не пасують одна до одної, що неминуче при спробах поєднати непоєднуване. Тим більше, затягнути у сучасне життя архаїчну гниль з далекого минулого.
Термін «Русскій міръ» в офі-ційний слововжиток нинішньої Росії широко запроваджується з 2007 року. Росіян проголошено «розділеною нацією», яка має об’єднатися під владою Москви. Мало того, «русскомірци» прагнуть взяти під свій контроль понад 300 мільйонів «російськомовних», що проживають на всіх континентах, у багатьох країнах. Адже ро-сійська діаспора за кількістю своїх членів є другою у світі після китайської. Для зовніш-нього світу використовуються слова про «захист російської мови і культури», але насправді збереження спільного культурного простору крем-лівським політикам потрібне для вирішення власних геополітичних проблем. Основна з них – відродження імперії. Її серцем має стати «Свята Русь», під чим розуміють об’єднання Росії, України й Білорусі. Московський патріарх Кирил (Гундяєв) додав до «Святої Русі» ще й Молдову, а його підлеглі – навіть Казахстан. Коли православні молдавани почали протестувати проти їхнього ототожнення зі слов’янами, «гундяєвці» вдалися до розмов про спільну православну віру, історичні традиції й тому подібних балачок, якими зазвичай маскують дуже прозаїчні й меркантильні інтереси.
Під міфом «Святої Русі» приховують підступні плани повної ліквідації незалежних держав України, Білорусі, Молдови, Казахстану. Москва прагне їх проковтнути і йти далі, долучаючи до відродженої імперії все, що колись входило до складу царської Росії або СССР. По ходу апетити зростатимуть, аж до бажання приєднати Польщу, Фінляндію, навіть забрати у США Аляску й Каліфорнію. Якщо Європа намагається жити за гуманними правилами ХХІ століття, то Кремль шукає зразки поведінки у давно минулих часах.
Путінська Росія відмовляється від надбань європейської цивілізації, повертаючись у монгольський степ. Чим далі, тим більше з-під потьмя-нілої європейської позолоти царської імперії проступає справжня суть Московського улусу Золотої Орди. Породжена золотоординськими ханами Московія прагнула безмежного розширення, аж до встановлення контролю над усім світом. Для Чінгіс-хана таке зростання підконтрольних територій мало раціональне пояснення: монгольській худобі потрібні були все нові й нові пасовища. А для чого воно Путіну, зрозуміти важко. Хіба що пацану з ле-нінградської підворітні на старості років закортіло стати володарем всього світу.
Загроза світовому порядку
Після Другої світової війни людство відчуло: поява ядерної зброї несе загрозу всьому живому на нашій планеті. Тому з величезними труднощами дипломати провідних країн почали вибудовувати таку світову систему, в якій кардинальні проблеми можна було б вирішувати на основі права, а не за допомогою сили. Майже сімдесят років людство прожило без світових воєн, якщо не вважати такою багаторічну «Холодну війну» між СССР і США. Але вона все ж не призвела до застосування зброї масового ураження, чого так боялося населення Землі.
І от у 2014 році світ відчув реальну загрозу ядерної війни. Смертельним холодом потягло з Кремля, з-під трону російського «лідера нації». «Русскій міръ» перейшов у наступ, намагаючись взяти реванш за поразку СССР у «Холодній війні». Відчувається загроза нової тотальної війни, в яку будуть втягнуті провідні країни світу. Путін випробовує на міцність не лише Україну, а й Північноатлантичний альянс. Почалися різноманітні провокації проти нових членів НАТО. То російські спецслужби викрадають на території Естонії офіцера місцевої поліції, щоб судити його в Росії за «шпигунство». То захоплюють у нейтральних водах литовське судно під приводом «боротьби з браконьєрством». Заодно уважно спостерігають, як відреагує НАТО на подібні дії, що загрожують безпеці членів альянсу.
Мало того: російські бомбардувальники 19 вересня здійснили вторгнення у повітряний простір Великої Британії й США, а це вже справжня гра з вогнем. Російські винищувачі порушують повітряні кордони Швеції. Путін перевіряє, як далеко йому дозволить зайти Захід. На жаль, світові дуже не поталанило, що президентом США нині є занадто терплячий демократ Обама, а не якийсь твердий республіканець. Американці втомилися від воєн в Іраку та Афганістані й хочуть пожити в мирі. Цим користується російський претендент на світове панування, щоб силовим шляхом розширювати свою імперію на постсовєтському просторі, не зустрічаючи силового опору США.
Найбільше страждають від його забаганок українці. На Сході України вже пролилася кров тисяч людей, і перспектив справжнього миру там не проглядається. До багатьох донеччан і луганчан поступово приходить протверезіння, але справу вже зроблено. Донбас розбито, на його руїнах виникає гнійник нового Придністров’я. А біду на власну голову накликали ті місцеві «русскомірци», які навесні верещали: «Рассія, Рассія! Путін, пріді, асвабаді нас от хахлов!». Докричалися. Тож пригадується стара притча.
Заблукав грибник у лісі й почав волати: «Агов! Агу!». Раптом з малинника визирає ведмідь: «Чого гукаєш?». За-блукалий відповідає: «Може, хтось почує?». Ведмідь: «Ну, я почув! Тобі від цього легше?».
Навряд чи легше нині й тим, хто накликав російського ведмедя на свою голову. Їхні будинки зруйновані, роботи немає – шахти затоплені, заводи розбиті й розграбовані ро-сійськими солдатами, чимало родичів і знайомих поранено, а то й убито. Насувається холодна і голодна зима. Замість облудного «Русскаго міра» донецькі українофоби отримали реальну криваву «Русскую войну». Але разом з ними постраждало й чимало лояльних громадян України, які не бажали іти в ілюзорну імперію.
Путін вдався до силових методів, тому що не хотів бачити поруч із деградуючою Росією успішну постсовєтську державу, якою могла стати Україна внаслідок інтеграції з Європою. Якщо політичний нездара не вміє підняти свою державу на вищий рівень, то намагається опустити сусідню. Що ж він отримав в результаті проведення такої політики? Росія опиняється у глибокій міжнародній ізоляції, всередині країни поступово визріває невдоволення безумною війною проти українського народу. Антивоєнні протести вже ви-хлюпуються на вулиці й площі російських міст. «Русскій міръ» зазнав справжньої поразки, від цієї ілюзії починають відвертатися й самі росіяни. Натомість українці згуртувалися навколо ідеї власної незалежної держави, і симпатії мільйонів людей по всьому світу перебувають на нашому боці.
Сто років тому російські більшовики закликали «перетворити війну імперіалістичну на війну громадянську». Нині Путін намагався спровокувати громадянську війну в Україні, але не зміг зробити цього. Втім, не факт, що у самій Росії не вибухне подібна війна. Кремль найбільше боїться такого розвитку подій. А відомо: чого найбільше боїшся, те й стається з найбільшою вірогідністю. Скільки диктаторів згоріло у полум’ї «маленьких переможних» воєн, спровокованих ними для збереження своєї влади!
Ігор Буркут, політолог
peredplata
