Раніше Буковина постачала до столиці високого рангу міліціонерів. Потім – дипломатів. А у найважчі для України часи рятувати її взялися міністри.
Один із них є міністр інфраструктури Максим Бурбак.
Це найбільше міністерство держави, де працює більше мільйона людей. Керує ними наш земляк, якому всього 38 років.
Днями Максим Бурбак на короткий час приїхав до сім’ї, яка мешкає у Чернівцях. Додому міністр прибув прямо з фронту. В останні місяці він на Донбасі перебуває більше, ніж у столиці.
— У важкі для держави часи я став міністром, — розповідає Максим Бурбак. – Пам’ятаєте кінець лютого, повне безвладдя? Янукович утік, влада деморалізована. Ні міліції, ні прокуратури, ні СБУ. Вже кілька днів йшла війна з Росією за Крим. Зелені чоловічки захопили кримський парламент. Київ ще димів останніми барикадами. Вулицями міст і сіл ходили озброєні бандити, які прикривалися «самообороною», «Майданом», «Правим сектором» і т. д.
— А до цього дня, 27 лютого 2014 року, Ви працювали у владі?
— Ні. Я не обіймав жодної посади у виконавчій владі. Доля відразу закинула мене до міністерської посади. З одного боку, це відповідально. З іншого, – ще жоден міністр в Україні не працював в умовах війни. Ми були першими.
— І яких успіхів досягли?
— На жаль, не таких, як сподівалися. Але в умовах війни вдалося досягти стабільності галузі. Не зміг поки що всі необхідні реформи провести, розпочати будівництво нових інфраструктурних об’єктів, залучити необхідну кількість інвестицій. Та вберіг інфраструктуру від руйнування, удалося уникнути катастрофи галузі.
— Буковинці відчули, що таке потужне міністерство очолює їхній земляк?
— Я не виділяю якусь область чи край особливо. Хіба що Донбас тепер. Бо поки там в одному місті йдуть бої, в іншому треба відновлювати залізниці, дороги і т. д. Хоча наші люди змогли таки відчути, що на залізниці дещо змінилося на краще. Зокрема, поїзд «Чернівці-Київ» недавно почав їхати через Молдову. Крім зручностей для пасажирів у вигляді скорочення часу в дорозі, з рухом поїзда почала відроджуватися інфраструктура залізниці у Новоселицькому, Кельменецькому районах.
— Про автомобільні дороги нам уже якось і говорити соромно. А вам як це все вислуховувати?
— Навіть за цих умов, коли вже нема умов, нам вдається дещо зробити на дорогах. Зараз усі кошти ми відправляємо на відродження української армії. Аби захистити націю від зовнішнього агресора Росії, треба заново будувати армію, яку попередні міністри оборони до цього часу розвалювали. Матимемо своє військо — буде Україна. Будуть дороги, залізниці, літатимуть літаки. Втратимо державу — втратимо все.
— І все-таки, якась надія у буковинців є?
— І у бессарабців є надія. Більше того, незважаючи на усілякі складнощі, за місяць-два у Хотині буде об’їзна дорога. Там уже почалися роботи. Паралельно зробимо ямковий ремонт «старої дороги» на Заставну. Там дійсно шлях уже зовсім зруйнований. Мої спеціалісти сказали, що на Заставну з Чернівців не дорога, а напрямок. Навіть соромили мене за це. Тож мушу запевнити заставнівських людей: що зможемо, те зробимо. Можливо, не так добротно, як би це було за сприятливих умов, а ямковий ремонт від Садгори до Заставни буде зроблений найближчими днями.
Не хотілося б усе на «попередників» звалювати, але скажу правду: коли я заступив на посаду, то заборгованість із зарплати Укравтодору була з 1 грудня 2013 року. Тобто чотири місяці. Наразі ми її продовжуємо погашати.
А тепер з допомогою української нації, з Божою поміччю, сподіваюся, подолаємо труднощі. Зробимо дороги, відродимо інфраструктуру, завоюємо мир, відвоюємо Крим і заживемо щасливим життям так, як живе Європа.
— Ваші б слова та Богові у вуха… Дякую.
Петро КОБЕВКО
peredplata
