Уявіть – Путін дізнався про смертельну хворобу. Або вирішив – пан або пропав, усе одно помирати, заберу Росію в могилу, та лиш після України. Не маючи, що втрачати, Путін своїм наказом розпочне вже не гібридну, а справжню, повномасштабну війну. Як Гітлер, без оголошення….
Російському президентові – 62. Хтось його урочисто вітає. Хтось пише ядучі та іронічні колонки, не бажаючи Володимирові Путіну нічого доброго. Хтось захоплено створює фотожаби на \”честь\” іменинника. Проте, поза жартами, цивілізований світ уже визнав Путіна великою проблемою для глобальної безпеки. Його вже називають таким же небезпечним, як лихоманка Ебола. Українці вже скоро рік, як мають сумнівну та сумну честь переконатися в цьому на собі. І нема гарантій, що нинішній іменинник заспокоїться скоро.
Мені здається, Путіна дуже тішить, що саме він тепер – найнебезпечніша людина планети. Бо титул отримав на початку ХХІ століття, коли світ, особливо – західний, думав: війни лишилися не просто в ХХ столітті, а й у минулому тисячоліття. Воювати, можливо, Європа з Америкою та інші розвинені країни готові. Але – вперто не хочуть. Бо надто розвинені, відтягують момент, як можуть. Тому великий та жахливий Путін лиш надме щоки – і з ним починають дипломатичні танці. Сам же Путін давно довів, що всяка дипломатія, будь-які переговори, тим більше – цивілізовані правила для кого завгодно, тільки не для нього.
Ніхто не знає, чого він хоче, атакуючи Україну. Кажуть – воює з Заходом. Доводять – йому не вигідно. Переконують – в далекій перспективі програв. Та нашому імениннику в його лише 62 зручно думати не про перспективи, а про день нинішній. Точніше – кого, чим та як сильно здатен налякати.
Помри ти сьогодні. Я – завтра. Ось, схоже, життєве кредо Володимира Путіна.
Отож сьогодні виникає дуже актуальне для України та світу питання: \”Скільки ж вам лишилося, Володимире Володимировичу?\”
Звісно, хочеться, щоб менше. Та для України швидка смерть Путіна так само невигідна, як його довге життя.
Ну, з другим ясно. Поки Путін живий, Україна житиме на діжці з порохом. Він воюватиме з нами завжди. Кожен день життя Путіна – нові жертві серед наших громадян. Проте швидка смерть – жертви негайні й, без перебільшення, величезні. Іловайський котел буде видаватися квіточками.
Уявіть – Путін дізнався про смертельну хворобу. Або вирішив – пан або пропав, усе одно помирати, заберу Росію в могилу, та лиш після України. Не маючи, що втрачати, Путін своїм наказом розпочне вже не гібридну, а справжню, повномасштабну війну. Як Гітлер, без оголошення. Без жодних пояснень накаже рухати танки по всій лінії нашого кордону та з Криму. Нема гарантій, що не натисне при цьому на ядерну кнопку…
Зрозуміло, що після такого жити Путіну лишиться місяць від сили. Бліц-крігу не вийде. Москву, як колись Белград, бомбитимуть. Кремль зітруть на порох разом із мавзолеєм та мумією Леніна. Війна скінчиться. Та на полі брані лишаться десятки тисяч українців – нам випала доля й географія приймати удари агресора першими.
Думаю, всі розважливі люди це розуміють. Тож, мабуть, десь обережно шукається третій варіант. Котрий допоможе прибрати Путіна безболісно. Чи, будемо реалістами, з мінімально можливими втратами.
Обидва варіанти все одно погані для України
Андрій КОКОТЮХА, UAINFO
peredplata
