Мир у його плани не входить, у його плани входить воєнна капітуляція України.
Обстріли терористами Маріуполя, Донецька, Дебальцевого, Краматорська не є хаотичними. Це робиться на виконання тактичних і стратегічних завдань. Якщо брати стратегічні завдання, то головне з них відповідає воєнно-політичній меті, яку поставив Володимир Путін. І так звані Донецька і Луганська народні республіки тут ні до чого – це просто форма закріплення агресії Росії на території України. Головна ж воєнно-політична мета, яку поставила Росія – це зниження України як держави.
І те, що зараз ми бачимо, це один із воєнних сценаріїв знищення нашої державності у формі гібридної війни, яка зараз набуває вже більш виразних форм класичної війни з воєнними наступальними і оборонними діями.
Сьогодні російська сторона веде систематичні наступальні бойові дії, кінцевою метою яких є зламати позиційну оборону України і розширити контроль над територією, нав\’язавши нам воєнну капітуляцію. Воєнна капітуляція, звісно, призведе до втрати державності. Це буде головною умовою воєнної капітуляції України.
Якщо взяти тактичну мету, то вона також має і суто військовий вимір, і політичний. Військовий вимір полягає в тому, щоб здійснити прорив оборони на головних напрямках, визначених Генштабом Збройних сил РФ – а це якраз і є Донецьк, Дебальцеве та Маріуполь.
Донецьк – це ключова стратегічна позиція. Падіння Донецька означатиме наступний розвал всієї системи оборони на території Донецької області. Дебальцеве також має ключове стратегічне значення, бо це є транспортний вузол, що зв\’язує Донецьку і Луганську області, оцю частину промзони.
Поки ми тримаємо оборону на цих напрямках, вони не можуть вибудувати суцільний воєнний плацдарм на контрольованій ними території і побудувати другий ешелон для нас, тобто побудувати воєнну інфраструктуру для подальшого розширення наступу.
З воєнної точки зору тактичне завдання обстрілів Маріуполя, Донецька, Дебальцевого, Краматорська – зламати оборону українських Збройних сил на цих ключових напрямках, захопити ці стратегічні позиції і розрихлити, перетворити всю цю лінію позиційної оборони на друшляк, так би мовити, щоб потім її можна було легко зламати ударним кулаком, який нарощує Росія.
Гадаю, ближче до травня Росія ще завезе одну кадрову танкову дивізію для того, щоб зламати цю оборону і пройти далі та захопити більш широкі території – неконтрольовані нині терористами частини Донецької та Луганської областей і, можливо, Харківську область. Такий план вимальовується з цих обстрілів, що вони є підготовкою плацдарму для проведення ударної наступальної операції.
Таким чином, обстріли терористами міст на трьох ключових напрямках підпорядковані оцим завданням політичного виміру Росії – зламати там нашу оборону, а потім виставити черговий ультиматум, звинувативши Україну у недотриманні режиму припинення вогню, і переконати всіх, що перевага в силі на її боці. І, врешті, що це дає всі \”права\” диктувати умови на переговорах, а не йти на різні компроміси і тим більше виконувати положення Мінської угоди.
Тому переговори у Мінську Росія буде використовувати для закріплення своїх воєнних позицій. Тож і позиція Путіна на переговорах буде повністю підпорядкована воєнним завданням. Чого, я думаю, не розуміє українська сторона і навпаки розглядає цю ситуацію з абсолютно протилежного боку – у нас воєнні завдання підпорядковані інтересам дипломатії.
Стратегічна лінія президента Порошенка – це відмова від силового вирішення конфлікту і вирішення його виключно дипломатичними засобами, для чого немає жодних підстав. Через це наші сили знаходяться у постійній пасивній обороні, зазнають нищівних ударів по своїх позиціях і несуть втрати. Така пасивність прирікає на воєнну поразку.
Але ця пасивність знову ж таки підпорядкована дипломатичному завданню президента України – не провокувати російську сторону на те, щоб вона у відповідь звинуватила Україну у зриві дипломатичного шляху вирішення конфлікту.
Григорій Перепелиця
професор КНУ ім.Т.Шевченка, директор Інституту зовнішньої політики
tsn
peredplata
