Один з бійців 128 гірсько-піхотної бригади Віталій Стратон розповів promin.cv.ua, як наші хлопці проривалися з Дебальцевого. Нашим героям довелося пережити надпотужні артобстріли, які шокували навіть кіборгів з Донецького аеропорту, лобові штурми російських військ та чеченців, а також засідки під час прориву з оточення.
– Зараз вже ситуація нормалізувалась, але була важка. Вже можна сказати, що вийшли усі, хто міг звідти вийти. Щоправда, там ще лишилося кілька хлопців на одному з постів, які відмовилися виходити. Не знаю, чи вони ще живі. Вочевидь, просто злякалися виходити, – розповідає В. Стратон. – Тут немає нічого дивного – чесно кажучи, я сам досі в шоці, як вдалося вибратися звідти. Обстріли були настільки потужними, що чоловіки, які пройшли Афган, та ті, хто боронив Донецький аеропорт, казали, що там їх так не обстрілювали, як у Дебальцево.
Оборонцям Дебальцевого довелося пройти пекло.
– Була ситуація – на нас ішли сім чи вісім чеченців. Пострілом з підствольного гранатомета одному з них відірвало голову. Він впав на коліна, і продовжував у наш бік стріляти вже без голови, – згадує боєць.
За словами бійця 128-ки, ніякої спланованої операції з виводу наших військ насправді не було. А ось оточення справді було.
– Якби не було оточення, ми спокійно пройшли би трасою Артемівськ-Дебальцево. Натомість ми проривалися з оточення понад 10 годин: близько першої – другої години ночі, а вийшли до своїх вже пообід. Хоча відстань там лише 15 кілометрів, – каже В. Стратон.
Наші бійці проривалися здебільшого невеликими групами. Проте 128 бригада, за словами бійця, виходила повним складом.
– Колона нашої техніки була завдовжки близько кілометра. Ми потрапили в засаду. Нас розстрілювали танки, а ми їх не мали змоги дістати, проте прийняли бій. Відстрілювалися хвилин 40. Потім відступили, – згадує В. Стратон. – Повністю вийти з-під вогню нам не вдалося – по нас почали стріляти снайпери. Нас рятувала наша бронетехніка, за якою ми і ховалися від їхнього вогню. Там чимало хлопців наших загинуло. На жаль, ми навіть не мали змоги забрати їх.
Загалом, за словами бійця, у Дебальцевому загинули близько 60 чоловік. Попри втрати, бійці все ж задоволені, що вдалося зберегти 98% особового складу. А ось техніки втратили багато – її залишилося лише 20%.
– У порівнянні з Іловайськом, ми відбилися малою кров\’ю. Просто ніхто не хотів помирати – потрібно було воювати, ось і воювали. Якщо би ще добу просиділи в Дебальцевому, виходити вже було б нікому. Росіяни та \”чечени\” (\”сєпарів\” з Донбасу ми там не бачили), були вже у 100 метрах від нашого базового табора, – розповідає В. Стратон. – Дебальцево було не нашим вже за два-три дні до нашого виходу. Нас цілодобово обстрілювали з артилерії та штурмувала піхота. Проте в основному противник надавав перевагу саме артобстрілам – вони так пристрілялися, що, повторюся, ще бодай день ми би вже не протрималися. 128 бригади більше б не існувало.
Чернівецький промінь
peredplata
