ПУТЛЕР – КАПУТ!

Ніц не зміг Путін зробити з Україною. Незважаючи на те, що влада у нас ніяка, армії зовсім не було, шпигунів у спецслужбах та у силовиках, хоч греблю гати, а нація таки вистояла.
Найгірше те, що найкращі сини і доньки України гинуть на Донбасі. Якби ми мали владу ту, що треба, то й жертв було б набагато менше. Наша політична еліта виявилася неспроможною воювати за Україну. Крим віддали без єдиного пострілу. А можна було 26 лютого 2014 року одним ударом винищувача чи залпом «Граду» знести з лиця землі кримський парламент з 80-ма «зеленими чоловічками», котрі вночі його захопили. Якби хтось із вищих політичних чи воєнних лідерів зумів тоді віддати наказ, взяти на себе відповідальність, то не було б у нас Донбасу. А у Криму ми б мали перемогу над ворогом. Але сталося так, як сталося.

ПУТЛЕР – КАПУТ!

Путін хоче української крові. Та чим довше у Донбасі тривають військові дії, гинуть російські (!) солдати, тим більше невдоволення у російському суспільстві.
Першими проти кровожерливого Путлера повстали чесні політики Росії. І він вбив Нємцова.
Це вбивство – вирок Путлеру. Аби відтягнути останні дні, кремлівські гебельси продумали для диктатора «дні тиші». Він зник з екранів ТБ, зі шпальт газет. І світ знову заговорив про Путіна. Хтось казав про смертельну хворобу, хтось про його щасливе батьківство, яке йому принесла з Швейцарії Кабаєва, а хтось уже говорив про двірцевий переворот.

Трюк з «днями тиші» вдався. Про Нємцова і його смерть уже говорять менше. Про Путлера більше. Але чи на його це користь?
Адже Путін таки смертельно хворий. Рак підшлункової залози не дасть йому довго вже правити Росією.
Сльози солдатських матерів України та й Росії не впали на землю. Вони кличуть до справедливої помсти. За смерть солдатів буде смерть Путлера.
Нам також не варто сидіти, склавши руки і чекати Божої благодаті. Ми змушені діяти.

Чому досі на Кримський півострів з України подається електроенергія?
Чому ми не перекриваємо подачу води? Адже 97% кримчан проголосували за Росію. Три відсотки виїхали в Україну.
Навіть лідери кримських татар кажуть, що їхній народ готовий терпіти, аби прогнати Росію з Криму.
Чого ще боїться українська влада? Чи може бути ще щось страшніше за війну, яку веде проти нас путлерівська Росія?!
Тож негоже ховати голову у пісок, ніби ті страуси. Якщо нація готова на самопожертву, її влада, політична еліта змушені разом з нацією йти на війну проти ворога. Інакше світ нас не зрозуміє.

Ось що передає з Брюсселю наш власний кореспондент Ростислав Демчук:

– Вже який місяць поспіль не можу добитись від представників влади чітких пояснень: чому Україна вже рік після захоплення Криму не запроваджує санкцій проти Росії? Отож, під час саміту ЄС спробую попросити Федеріку Могеріні, або Дональда Туска прокоментувати таку позицію офіційного Києва і попрошу відповісти, як ЄС до цього ставиться?
Спочатку влада виправдовувала свою позицію тим, що в Україні відсутній закон про санкції. Країни ЄС, США, Канада, Австралія, Швейцарія, Японія також не мають таких законів, проте санкції були за-проваджені. Поширився також лемент з Кабміну й АП, що коли Україна запровадить проти Росії санкції – Росія у відповідь перекриє для України газопостачання. Одним словом – замкнуте коло.
І ось нарешті! 25 січня 2015р. Президент скликає засідання РНБО для розгляду питання про санкції проти Росії.
«Для посилення тиску на Росію РНБО України прийняла рішення про обов’язкове застосування на території України санкцій, введених країнами ЄС, Швейцарською конфедерацією, США та країнами Великої сімки щодо Російської Федерації».
Після 25 січня пройшло вже більше 50 днів – Президент Порошенко за цей час так і не видав Указ про введення проти Росії санкцій.
Петре Олексійовичу, Арсенію Петровичу, то скільки ж можна водити за ніс і нас українців, і ЄС, і США, і Канаду… та вже цілим світом крутите як циган сонцем?

Тут уже ні додати, ні відняти. Ми змушені вести війну з Путлером на всіх фронтах.
Петро Кобевко

Новини Партнерів