Коли Тіміш і його команда дізналися про призначення голів Путильської та Заставнівської РДА, вони від радості гуляли цілу ніч. Аплодувати так, що аж мозолі на долонях набили.
На ранок сформували дві колони демонстрантів-цілувальників. Одна направилася до Карпатських гір у Путилу. Інша — до срібних вод Дністра, у Заставну.
Першими вітали призначення Юрія Кітаря на Заставнівського голову. Колона цілувальників-ударівців розтягнулася на десятки кілометрів від Юрківців до Васловівців. Оминаючи ями на дорогах, ламаючи ноги, руки і голови, ударівці мужньо йшли до мети: вони першими мали поцілувати руку новому заставна-баші.
З боку Дністра не меншу колону з членів «Пори» і перекинчиків від партії регіонів сформував хрещатицький бітобієць, Бог, цар і рідний батько всіх рибалок Михайло Бойчук.
Почалося змагання, хто першим у Заставні прикладеться гарячими устами до сонцесяйної десниці Кітар-баші. Заради цього Бойчук цілий тиждень возив гравій на дороги від Брідка до Заставни.
Попи і монахи Хрещатицького монастиря трудилися вдень і вночі, прокладаючи путь до крайової влади. Виглядало, що бойчуківці будуть першими.
А Тіміш не був би тігіпківцем, клічківцем і проданівцем, якби дозволив своїм суперникам з «Пори» перемогти у великих перегонах до Кітар-баші. Аби ями, баюри, вирви на дорогах не затримували рух, терміново викликали з Глибокої помічника Тіміша від партії регіонів, великого господарника Бічера з 350-ма людьми будівельних професій. Аби вгодити тим, хто йшов, сам Бічер взяв кельму в руки і замуровував ями на дорогах. Це значно прискорило рух колони до Заставни. І уже вдосвіта колона зупинилася попити води з «Голубої ниви» на вході до міста. Вона тричі обійшла стовп, до якого колись були прикуті рибалки, котрих катував теперішній суперник Тіміша Михайло Бойчук. Ударівці віддали шану катованим, заклеймили ганьбою катів і рушили до центру Заставни. Там їх зустріла група товаришів з поломаними вухами і сталевими м’язами.
Спортсмени з Заставни — разом з Тімішем і УДАРом. Вони разом – велика сила.
З’єднання колон у центрі Заставни викликало паніку у тих, хто йшов з Михайлом Бойчуком. На знак протесту колона бойчуківців розвернулася і галопом кинулася до монастирських мурів. Там вона розсмокталася по келіях і залягла до кращих часів.
А у Заставні – свято. На ганок адміністрації вийшов сам Юрій-бей Кітар-баша. Дорогий халат, оброблений золотом, яскраво виблискував на весняному сонці. Людям, котрі дивилися на башу, сліпило очі й вони падали ниць, били поклони, бо думали, що перед ними Бог чи посланець самого Аллаха. Тіміш був найближче до Кітар-баші. Тому блиск халата здався йому благодаттю Божою. Він вигукнув тричі «Слава!» і впав на коліна. А потім на черево і почав повзти до ніг баші. Підповз, поцілував пантофлю і з дурнуватою посмішкою, яка перекосила обличчя від щастя, облився сльозами. Баша помахом руки дозволив Тімішу піднятися з землі. Тімішові люди співали хвалебні псалми зі Святого писання та мединські сури з Корану.
Панувала атмосфера священного розчулення та піднесення.
(далі буде)
Петро КОБЕВКО
Юрій-бей Китар-баша — голова Васловівської сільради. Раніше — лідер комсомольців Туркменської РСР.
peredplata
