Країну охопила революційна доцільність. І це фантастична небезпека.
В Україні в силу різних обставин почали формуватися системні речі, які характеризують наш політичний режим, як охлократичний. Це – політичний режим, де незаконні або напівзаконні збройні підрозділи використовуються окремими політиками і бізнесовими фінансово-політичними групами для вирішення власних питань – захоплення бізнесу рейдерським шляхом, призначення або звільнення потрібних людей з посад тощо.
Владі охлократія подобається, оскільки дозволяє не дуже інтелектуалізувати пояснення своїх вчинків, аргументуючи будь-які рішення необхідністю боротьби з режимом Путіна, Росією і сепаратизмом.
Такі примітивні схеми пояснень і ухвалення надскладних рішень стають нормою, як і загалом нехтування законами, Конституцією, приписами. У Верховній Раді вже, мабуть, забули, що є регламент, за ним вже давно не працюють. І оце незаконне анархічне мислення передається на місця: якщо ви не виконуєте закони, виправдовуючись тим, що стояли на Майдані, думають у якомусь селі, то чому ми маємо їх виконувати, ми ж теж підтримували Майдан? Революційна доцільність, яка перекинулася на країну – це фантастична небезпека, яка недооцінюється владою.
Виникненню мукачівської історії, окрім загальних чинників охлократично-анархічного режиму, сприяли свої особливі фактори. Це – територія українського \”контрабасу\”, перш за все, цигаркового, дуже вигідного і такого, що дозволяє дуже швидко розбагатіти. Кожна нова центральна влада намагалася розібратися з цим системним явищем, але марно: скільки б влада не мінялася, все одно свою систему місцевої влади так чи інакше формувала сім\’я Балог.
Ще недавно Віктор Балога розповідав, який Янукович добрий господар і батько, як уже він у хороших відносинах з Порошенком, і його команда знову при владі. Голова обласної ради, голова обласної адміністрації і всі заступники, голови райадміністрацій – уся ця вертикаль сформована сім\’єю Балог. І абсолютна більшість людей розуміє, що вони прямо чи опосередковано впливають на ухвалення рішень, пов\’язаних зі священним словом \”контрабанда\”.
Місцева влада не може бути «подарунком»: ми вам область – ви нам послугу
Внутрішні конфлікти на Закарпатті – це, фактично, конфлікти між кримінальними угрупованнями, які так чи інакше отримали політичну легітимність. Дуже багато тамтешніх обранців – люди, родом з відповідних кримінальних структур. Унікальність ситуації полягає в тому, що цей нібито жорсткий конфлікт між Ланьо і Балогою, який власне і став передумовою мукачівської трагедії, відбувся між людьми, які нещодавно були в одній партії, разом розбудовували \”Єдиний центр\”.
Закарпатський підрозділ Правого сектору фінансується автономно місцевими олігархами, які й поставили перед ними певні задачі. І не факт, що це тепер контрольована структура з боку Яроша у тому числі.
Закарпатська історія – не локальна. Вона всеукраїнська в тому сенсі, що треба приймати непопулярні рішення. Треба забороняти анархію і місцеві феодальні чи поміщицькі військові підрозділи, треба повертати закони у русло прийняття рішень від президента до Верховної Ради і треба зробити все, щоб області не віддавалися на відкуп якомусь клану, поміщику, феодалу чи олігарху.
В області має бути сформована влада, щоб губернатора контролювала обласна рада, а міліція разом з СБУ контролювала їх всіх решта. Місцева влада не може бути \”подарунком\”: ми вам область – ви нам послугу. Не може бути кланового управління областю – байдуже, Закарпатською, Львівською чи Київською.
Має бути чітка й зрозуміла стратегія, що стосується не тільки добровольчих підрозділів, а взагалі АТОшників. Мій афганський досвід засвідчує, що як тоді ігнорували питання адаптації афганців у мирне життя, так і тепер влада припускається тієї самої помилки.
Ті, хто повертається з фронту, повинні бути задіяні у систему правоохоронної роботи, якщо вони хочуть нею займатися. Якщо прагнуть цивільної роботи – до цивільної. Але серйозні підготовлені підрозділи, які далі хочуть воювати, повинні бути в системі або Нацгвардії, або інших формувань і складати основу комерційної армії.
Це ще один тренд, який керівництво держави недооцінює. Щоб ми не робили, не може бути ефективною, так звана, масова армія, сформована за рахунок мобілізації. Успішною може бути лише професійна, контрактна армія.
Незаконне анархічне мислення передається на місця: якщо ви не виконуєте закони, виправдовуючись тим, що стояли на Майдані, думають у якомусь селі, то чому ми маємо їх виконувати, ми ж теж підтримували Майдан?
Відсутність такої стратегії й місця у ній для людей, які пройшли війну, дається взнаки. Кожна людина повинна бачити своє майбутнє після війни. Сьогодні колишні бійці його не бачать, тому їх і використовують.
Системне вирішення цієї проблеми полягає у формуванні абсолютно іншої державної організації влади в Україні, у яку повернулися б інститути стримування і противаги, де б ради, місцеві органи влади і міліція виконували свої повноваження і де б добровольці воювали у системі Нацгвардії або Міноборони на Сході. А на місцях вони могли б допомагати у складі більш якісних добровільних дружин, які мали місце під час Майдану, але не були військовими підрозділами з віджимання підприємств і розподілу контрабандних потоків.
Влада і всі люди, які вболівають за Україну, повинні розуміти наслідки промахів української влади. Російський \”Перший канал\” вже повідомив про 30 батальйонів націоналістів, які їдуть на Київ знімати нинішню владу. Не треба шукати у закарпатській історії московський слід. Головна її причина – охлократія, анархія і безвідповідальність, а Росія просто цинічно використовує ситуацію на свою користь і використовуватиме надалі.
Микола Томенко, народний депутат України
peredplata
