Сьогодення для України є випробовуванням на міцність та спроможність розбудувати свою державність, створити міцне громадянське суспільство, здатне у майбутньому посісти гідне місце у європейській родині народів. Значну роль у цьому процесі відіграє духовна складова, покликана виховати в українцях високий моральний дух на основі християнських цінностей. Задля цього повинно відбутися об’єднання українських церков у єдину Помісну Церкву.
Першим кроком може стати злиття УАПЦ та УПЦ Київського патріархату, про що суспільству було анонсовано напередодні проведення Архієрейського Собору УАПЦ, у ході якого мало бути розглянуте питання об’єднавчого діалогу. При цьому лідери обох церков оптимістично оцінювали перспективи об’єднання українських Православних Церков, а віряни розуміли, що це не тільки важливий релігійний крок, а й діяльність, спрямована на забезпечення національних інтересів нашої держави.
Однак різка зміна риторики предстоятеля УАПЦ митрополита Макарія (Микола Мелетич) щодо об’єднання з Київським патріархатом стала приголомшливою новиною для українського суспільства. Представники Автокефальної Церкви під час архієрейського зібрання 9 липня відкинули всі компромісні пропозиції. Причини, які до цього призвели, називають різні, але найбільш вірогідною є та, що без зовнішнього втручання у цей процес не обійшлося, адже за всім пильно спостерігають Московський та Вселенський патріархати. Відомо, що російська церква не зацікавлена у зміцненні українського православ’я і усілякими методами намагається зірвати об’єднавчий процес, вбачаючи у ньому загрозу позбавлення впливу на частину українського суспільства. При цьому такий вплив відбувається не тільки в релігійній сфері, а й у політичній, що найбільш небезпечно в умовах військової агресії з боку сусідньої країни. Таким чином односторонній вихід УАПЦ з переговорного процесу можна розцінювати як діяльність в інтересах Московської патріархії. Вихід в останній момент митрополита Макарія з переговорів, мотивований нібито неприйнятністю умов, які висунули в УПЦ КП, фактично зводить нанівець попередні зусилля і вигідний тільки проросійській стороні, яка, можливо, зацікавила керівництво Автокефальної церкви певними фінансовими преференціями.
На відміну від представників промосковської церкви, Вселенський патріарх Варфоломій І висловив зацікавлення процесом об’єднання, про що свідчать делеговані ним для участі в роботі підготовчої комісії з об’єднання ієрархів Константинопольського патріархату. Однак вихід УАПЦ з процесу об’єднання двох національних церков може розцінюватися як крок, спрямований проти волі Вселенського патріарха.
Українське суспільство з надією слідкує за процесами, які відбуваються в обох церквах, та сподівається на їх консолідацію навколо національних ідей.
Василь МУДРИЙ
peredplata
