Буковина та її мешканці справедливо гордяться мало де баченою терпимістю між народами, що населяють цю благословенну Божою милістю землю. Певне не знайдете в Україні краю, де мирно вживаються українці і росіяни, молдовани і румуни, євреї і німці, поляки та білоруси. В тому доброму ставленні одне до одного багато приємного. Бо можуть, наприклад, православні українці, окрім Великодня, відзначати із сусідами-іудеями і Песах. Так само, румуни на рівних правах вшановують посеред січня день народження геніального Міхая Емінеску, а на початку березня долучаються до Шевченківських днів. Тому і не маємо тут, на Буковині, якоїсь потворної «Буковинської народної республіки». Бо мудрі. Та не всі…
Кожна громада має посеред себе і тих, ким не соромно гордитися, і тих, хто дурницями займається. Перших більше, але другі помітніші. Бо перші тихо працюють на спільне благо, а другі вип’ячують свої найгірші сторони, щоб по-легкому заробити копійчину. Вистачає і тих, і інших як серед українських товариств, так і серед румунських.
Щоправда, час від часу у крикливих правдоборців виникають сезонні загострення, які дивним чином припадають на великі національні свята – на день Румунії, до прикладу, на Мерцішор чи на день народження світоча румунського слова. Чому є так стається? Тому є кілька причин.
По-перше, треба поважній громаді час від часу треба нагадувати, що є таки на Буковині майстри слова (зазвичай облудного), які «безкорисно» дбають про все те, чого начебто не дає буковинським румунам українська держава – і про освіту в школах, і про шкільні програми та видання книг рідною мовою.
По-друге, треба таким персонажам час від часу вправлятися у красномовстві та графоманстві, щоб не втратити навики паплюження тих надбань румунів у Чернівекцькій області, яких українці в Сучавському повіті ніколи не мали і, схоже, мати не будуть. Йдеться про те саме – і про освіту в школах, і про шкільні програми та видання книг рідною мовою.
По-третє, головне – «аурікам» та «васіліям» треба час від часу нагадувати румунському уряду, що вони не задарма свій хліб споживають. А чесно його відробляють. Тому за першої-ліпшої нагоди кричать на весь світ про «примусову українізацію», про «антирумунську етнічну політику України» та інші неіснуючі біди.
Прикро те, що плодами зусиль «аурік» та «васіліїв» сповна користаються головні вороги України – Путін, Кремль та Луб’янка. Адже для них найкращий подарунок навіть не вихід із міжнародної ізоляції, а колот, який зчиняють між собою громадяни України. Будьте певні, що російські пропагандисти з вдячністю сприймуть кожне слово щодо неіснуючих утисків національних меншин та перетворять їх на чергову страшилку про «озвірілу київську хунту». Не вірите? А згадайте-но маневри довкола неіснуючої «Асоціації румун Буковини». Пам’ятаєте? Отож-бо!
Прикро те, що для «подарунків Кисельову» наші «ауріки» та «васілії» вибирають ті поважні дати, довкола яких румуни та українці мають єднатися і бути міцними й непохитними перед спільним ворогом. Розбрат між нами добра нам не принесе. Цю просту істину треба запам’ятати раз і назавжди. А на урочистостях до днів народження чи Міхая Емінеску, чи Тараса Шевченка треба не словоблуддям займатися, а промовляти світлі слова. Треба декламувати вірші цих геніїв. Або, як не вмієте ні того, ні другого, то просто мовчати. Тихенько мовчати…
peredplata
