Історія втечі політв\’язня з окупованого півострова у Львів
Кримський політв’язень Юрій Ільченко, якого Росія звинувачує у публічних закликах до екстремізму та у різких висловлюваннях про окупацію Криму, втік з-під домашнього арешту у Севастополі і вже два місяці живе у Львові. Тільки цього тижня, 17 серпня, після того, як йому вдалося вивезти з Криму батьків, він зважився розповісти свою історію на прес-конференції.
Юрій Ільченко розповідає, що 11 місяців його тримали у СІЗО та застосовували тортури, за час під вартою він схуд на 30 кілограмів. Втекти з Криму він зміг після того, як його перевели під домашній арешт. За його словами, він перейшов кордон через замінований ліс. Після перетину кордону відразу поїхав до Львова і 16 червня прийшов у організацію «Крим SOS».
Публічний виступ Юрія Ільченка викликав резонанс не тільки в українських медіа, але й у російських. У день прес-конференції кримського політв’язня, російські медіа написали, що слідчий комітет РФ у Севастополі висунув чоловікові звинувачення у педофілії. Екс-в’язень називає усі ці звинувачення наклепами і обіцяє звертатися до українських та міжнародних судів, він вже звернувся у генпрокуратуру та СБУ, аби підтвердити злочини про нього.
ZAXID.NET поговорив з Юрієм Ільченком про життя з українським паспортом у Криму, рік у в\’язниці і навіть погрози у Львові.
День арешту
Я добре пригадую ранок мого затримання, це було 2 липня 2015 року. У двері голосно грюкали, сказали, що це з поліції. Насправді це були представники ФСБ та ЦПЕ (Центр протидії екстремізму) – близько десяти людей у цивільному одязі. Мені важко їх називати людьми, бо вони поводилися дуже не по-людськи.
Серед тих, хто прийшов до мене додому, був Максим Новосельцев, якого співробітники називають «катом» за його непереборне бажання посадити у тюрму якнайбільше людей. Це молодий чоловік, 30-40 років, він навіть у день мого переведення під домашній арешт, вирішив ночувати на нашій сходовій клітці. Не шкодував навіть свій вільний час, щоб зробити щось погане.
Чотири години вони проводили обшук у мене вдома. Сказали, що звинувачують у розпалюванні ворожнечі та екстремізмі через мій пост про блокаду Криму у фейсбуці. Я закликав, щоб з материкової частини України не ввозили, ані їжу, ані воду, також закликав до покарання усіх зрадників, зокрема тим, хто відмовився від українського громадянства. Я робив це тому, що іще з дитинства був ідеалістом, вважаю, що це не виправдання – погоджуватися на російське громадянство, бо інакше не зможеш працювати. Два паспорти – це ненормально.
Життя до СІЗО
До того, як мене арештували я мав власний навчальний центр «Світ знань», де працювали 12 людей. Ми викладали іноземні мови, готували дітей до школи, ЗНО, вступу до вишів закордон, зокрема до Польщі. До речі, у Криму було дуже багато охочих вступити до університетів Польщі. Центр працював п’ять років, він почав занепадати з початком окупації Криму. Росії я не сплатив жодних податків.
Мій бізнес почав занепадати з 2014 року, бо студенти вже не мали можливості вступати в польські університети, мали російські дипломи. Багато програм передбачали співпрацюю з українцями, а діти мали вже російські документи. Я сам викладав польську і втратив дуже багато студентів. З цілком зрозумілих причин: вони хотіли вступати закордон, а не просто читати Міцкевича в оригіналі. Багато людей також вчилися, щоб отримати карту поляка.
Я говорю восьма мовами, працював викладачем польської, англійської, українською та болгарської. Окрім того я говорю білоруською, французькою та німецькою. Маю дві вищі освіти, спочатку отримав диплом викладача української мови та літератури, пізніше – англійської мови та зарубіжної літератури. Для мене була важлива освіта, тому я додатково отримав близько 40 дипломів про вивчення мови чи додаткових знань. Вчився у Любліні на курсах методики викладання мови.
Я мав можливість переїхати до різних країнах, зокрема до США, нещодавно закінчилася моя п’ятирічна американська віза, але я дійсно хочу жити тут.
Про камеру
У нас не було ні дня, ні ночі. Ми сиділи у камері по 15 людей на 6 нар, спали по черзі. Цілодобово працював телевізор з якого увесь час гриміли пропагандистські заклики, паралельно чоловіки поруч розповідали про те, як вони напилися чи били когось… Співкамерники робили усе, щоб я зламався, переконували зізнатися утому, що я хотів підірвати пам’ятник Леніну. Зі мною сиділи вбивці, чоловіки з дев\’ятьма судимостями. Ієрархія була дуже проста: що більше ти накоїв, то авторитетніший ти тут.
Мене часто били, найчастіше по голові і нирках, щоб було небагато синців, але щоб дуже боліло.
Я бачив, що Надія Савченко одна сиділа у камері, я задумався про те, що мріяв би про такі умови.
За півтора місяця до переведення під домашній арешт, я потрапив у камеру до Арсена Джапарова, якого обвинувачували в тому, що він був членом забороненої в РФ організації «Хізб ут-Тахрір». Його хотіли засудити до 23 років ув’язнення. Це була рідкість – поговорити з іншими політв’язнями.
Я намагався читати, але співкамерників дуже дратував вигляд книжки. Я мав кілька книг: молитовник, книжку кримсько-татарських казок, «Quo Vadis?» Генрика Сенкевича в оригіналі. Намагався щось брати у тюремній бібліотеці, яка складалася з двох полиць книжок. Мене здивувало, що там була книжка про репресії Сталіна.
Під час перебування у камері я схуд майже на 30 кілограмів. Їжа була огидною, часто навіть мала нестерпний запах. Ми не брали сніданок та вечерю, бо давали зіпсовану капусту або непридатну кашу. В обід могли дати щось рідке, то ми зливали рідину і їли що залишиться. Коли нам давали сірі розварені макарони, то ми вважали, що це щастя, бо вони мали хоч якийсь смак. Передачі можна було отримати раз на місяць, я дуже цінував будь-які продукти, які мені приносив батько чи знайома.
Про перший день у Львові
Коли після 11 місяців в’язниці мене відпустили під домашній арешт, то я розумів, що тікатиму. Вночі я вдягнув батькову куртку, взяв мамину паличку, щоб мене не відразу ідентифікували камери на деревах біля дому. Я зрізав браслет з ноги, який слідкував за моїм пересуванням, півтори години біг через ліс, до кордону дістався автостопом, кілька разів змінював машини.
Я давно мріяв переїхати у Львів. Це одне з найбільших україномовних міст країни. Після того, як мені рік забороняли говорити українською та кримсько-татарською, я вирішив поїхати саме сюди. Чесно кажучи, за час у СІЗО у мене виник спротив до російської. Після того як я втік з Криму, приїхав у Миколаїв автобусом, у мене був шок – вся преса російською, люди говорять російською. Жодної газети українською мовою, це мене не дуже влаштовує… Або навіть такий нюанс, у Києві вивіска «Сбербанк Росії» висить спокійно, а от у Львові ви вже не побачите слова «Росії», його прибрали, бо бояться, що це слово може викликати різні реакції.
Я приїхав у Львів зранку, відразу вирішив піти у довідкове бюро. Я нічого не знав про організації, які допомагають переселенцям, просто знав, що хочу жити тут. На Залізничному вокзалі мені сказали звернутися на вул. Митрополита Андрея, 10, де офіс департаменту соціального захисту наседення ЛОДА.
Там мені порадили звернутися у ГО «Крим SOS», але того дня там було зачинено, усі співробітники мали відрядження. Біля дверей офісу я познайомився з жінкою, яка теж шукала підтримки, оскільки щойно переїхала з Донбасу. Наступного дня я прийшов сюди знову, вже тоді познайомився з людьми, які тут працюють. Пригадую, що вони усі були заінтриговані моєю історією, не відразу навіть повірили. Це було вперше, коли до них прийшла людина, яка тікала через кримський «кордон».
Зараз мої друзі, це співробітники «Крим SOS», не уявляю, щоб я без них робив. Мені також допомагали волонтери, зокрема пані Стефа з Сихова, яка приносила мені їсти і на кілька днів я навіть зупинився у неї. Зараз я з батьками живу у дерев\’яному будиночку на одну кімнату, де не має туалету та ванни.
Про переїзд батьків
Мені вдалося перевезти батьків лише через два місяці після того, як сам втік з Криму. Тоді я вирішив дати прес-конференцію і розповісти свою історію.
Вони не молоді люди, батькові 78 років, мамі 77 і вона має хворобу Альцгеймера. Попри їхній вік, до нас додому часто приходили правоохоронці і приносили фото розчленованих тіл і казали, що подібне може трапитися зі мною.
Напередодні їхнього відїзду з Севастополя їм радили не «рипатися» і не витрачати гроші на виїзд, але вони ризикнули. На кордоні їх протримали кілька годин, але, врешті, випустили. У Новоалєксєєвці, це не далеко від так званого кримського кордону, я зустріч батьків разом з друзями з «Крим SOS».
Про історію педофіла
Я бачив, що проросійські медіа вже почали писати, що я педофіл. Як на 21 століття, то я вважаю, що це поганий фейк, уся ця кампанія почалася лише тоді, коли я вийшов на прес-конференцію. Це нова провокація російської влади. Мені погрожували у в’язниці, що знайдуть статтю, яка не вітається у кримінальному світі, власне, йдеться про педофілію.
Майже чотири роки я зустрічався з жінкою, яка має дочку. Ми разом багато подорожували: були в Карпатах, Києві, Івано-Франківську, Феодосії. Як я пізніше зрозумів, ФСБ намагалася зробити все, аби жінка написала на мене скаргу. Мені навіть сказали, що вона це зробила, щоб тиснути на мене. Насправді ця жінка та її дочка не сказали нічого поганого, за що я їм вдячний, навпаки, що я ставився до них дуже добре. Вони дали мені якнайліпшу характеристику, а дівчинка, як зазначено в матеріалах справи, у бесіді з психологом скаржилася на те, що на неї тиснули й вимагали навести на мене наклеп, але вона казала, що ніколи не підпише цю брехню.
Я навіть не знаю, що іще ФСБ може вигадати проти мене, не виключаю нових провокацій.
Про майбутнє
Зараз я маю кількох учнів, викладаю англійську. Звичайно багато заробити мені не вдається, але я тільки почав. Я оформив усі документи для отримання допомоги як переселенець, але поки що нічого не отримав. Зараз живу за грошову підтримку «Крим SOS» та представників УГКЦ.
Хочу іще сказати, що до мене у Львові підходили люди, які порадили сидіти тихо і не робити гучних заяв або виїхати закордон. Вони не сказали, хто вони, лише попередили, що у будь-який момент можуть кинути мене у багажник і відвезти у Крим.
Але зараз я хочу розповісти всьому світу, що там відбувається.
Мар\’яна Вербовська
peredplata
