В Україні триває дискусія у середовищі політиків, експертів, журналістів і всіх заангажованих громадян про так званий План першочергових заходів щодо дестабілізації суспільно-політичного життя в Україні «Шатун» або ж, якщо коротко, план «Шатун». За твердженням хакерської групи CyberHunta, він виявлений у зламаній електронній пошті Владислава Суркова, помічника російського президента Володимира Путіна.
Головна мета цього плану – дискредитація органів державної влади й проведення дострокових парламентських і президентських виборів в Україні задля того, щоб до влади прийшли «керовані політичні сили», що матиме наслідком «кардинальну зміну українського політичного режиму». Дискусія точиться передусім навколо того, чи є цей план автентичним, чи це фейк, вигаданий кимось в Україні для дискредитації політичних опонентів.
Одразу після оприлюднення 24 жовтня в інтернеті сканів тексту плану з’явилися заяви – мовляв, це фейк, бо там наявні українізми, зокрема, відмінюється прізвище «Бойко», яке в російській мові не відмінюється. Як на мене, це не аргумент. Хоча б тому, що наївно вважати російських експертів і апаратників людьми, досконально літературно грамотними. А ще не випадає вважати, що у разі виготовлення фальшивки ті, хто робив «Шатун», не запросили б грамотну людину для відпрацювання тексту. Навпаки, саме бездоганна літературна мова такого документу стала б найкращим свідченням його фальшивості. Приклад: у роки Другої світової війни німецька розвідка забезпечувала своїх агентів в СРСР бездоганними документами. Настільки бездоганними, що у тих особистих документах, які скріплялися залізними скобами (наприклад, паспортах), ці скоби не іржавіли з часом, тоді як у справжніх документах, де скоби були виготовлені зі сталі нижчої якості, іржа з часом проявлялася…
Куди серйознішими є аргументи, що такого ґатунку план не міг бути довіреним інтернету – особливо після цьогорічних зламів електронної пошти відомих політичних діячів та їхніх помічників. Утім, ці аргументи знімаються тим, що перехоплені й опубліковані, найшвидше, якісь проміжні пропозиції, виготовлені із залученням консультантів із України – тих, що отаборилися в Москві чи нерідко туди наїздять – деякі з цих прізвищ, за моєю оцінкою, легко знайти у статті Вікіпедії про план «Шатун» серед названих там персонажів, які стверджують що протести спровоковані зовсім не Кремлем.
Нарешті, автентичність плану (чи його попереднього варіанту) засвідчена, як на мене, достатньо професійним аналізом ситуації в Україні та списком запропонованих заходів, значна частина яких реалізується просто-таки на наших очах, через 20 днів після публікації цього тексту.
І ще одна важлива деталь: відсутність у сканах кількох знакових прізвищ тих, хто не раз наочно демонстрував свої тісні зв’язки з Кремлем. Чому їх немає? Дуже просто: існують різні рівні підпорядкування та компетенції, і автори тексту добре знають, на якому рівні діють ті, хто не названий у «Шатуні», і які ролі їм відведені у дестабілізації ситуації в Україні та зміні влади. Ці фігури гратимуть роль миротворців, покликаних заспокоїти «Шатуна», і тому їх, вважають розробники заходів, радо підтримає більшість народу…
Цілі поставлені, реалізація почалася
Оскільки автор цієї статті тривалий час займався вивченням методів роботи совєтських спецслужб (описаних, зокрема, в опублікованій рік тому брошурі «Глобальний політичний терор: таємна зброя Кремля і Луб’янки». – Ніжин, 2015), то, можливо, наведені нижче міркування з приводу плану «Шатун» виявляться корисними широкій аудиторії.
Насамперед нагадаю, які головні заходи заплановані в опублікованих сканах:
– організація розслідувань за участю залучених «втемну» борців із корупцією діяльності президента України Петра Порошенка і його оточення, їхніх таємних домовленостей і лобіювання бізнес-інтересів;
– підготовка «Тарифного майдану» («Майдану-3») у Києві, підготовка фінансово-організаційної бази протестів в обласних центрах України;
– активна критика соціально-економічної політики центральної влади та місцевих владних структур у мас-медіа, передусім в Інтернеті;
– проведення хресних ходів із провокаційною символікою (портрети Миколи ІІ, «георгіївські стрічки» тощо);
– активізація діяльності сепаратистських рухів у низці регіонів;
– створення небезпечної криміногенної ситуації на вулицях Києва й інших міст, втягування у провокації бійців добровольчих батальйонів;
– «розхитування» зсередини за допомогою агентури волонтерського руху і Збройних сил з головним мотивом: «Кому війна, а кому мати рідна».
Період, який визначено як критичний для реалізації «Шатуна», – середина листопада 2016-го – березень 2017-го. Щодо його ймовірних виконавців, то з деякими з них пропонується «вести переговори», інших «використовувати втемну», ну, а дехто просто зазначений як «ініціатор протестів».
Події останніх днів засвідчують: чимало з того, що відбувається, прямо збігається з алгоритмами цього плану (чи його начерків), що оприлюднені, нагадаю, за 20 діб до початку масових протестів у Києві. Ба більше: явний почерк Кремля та Луб’янки помітний у залученні на мітинги протесту (за участь у яких, за даними ЗМІ, учасники одержують певні суми) насамперед жінок, літніх людей і студентів. Ну, а сюжети таких мітингів нерідко вкрай абсурдні з погляду здорового глузду – «проти падіння курсу гривні», «за курс 8 гривень за долар», «за повернення старих тарифів» тощо. Але, схоже, чим абсурдніше, тим напруженіша ситуація. Схоже, організаторам (чи тим, хто ними командує) украй потрібно, щоб пролилася кров літніх і молодих людей. У цьому сенсі згадайте путінську фразу: «И пускай попробует кто-то из числа военнослужащих стрелять в своих людей, за которыми мы будем стоять сзади, не впереди, а сзади. Пускай они попробуют стрелять в женщин и детей! И я посмотрю на тех, кто отдаст такой приказ на Украине». Згадайте, у Криму та на Донбасі використовувалися саме такі «живі щити», за якими ховалися російські спецназівці та заздалегідь підготовлені місцеві бойовики. Нині навколо мітингів у столиці активно циркулюють спортивного вигляду молодики…
Узагалі, рекомендую перечитати текст прес-конференції Путіна 14 березня 2014 року на офіційному сайті Кремля. За мірою цинізму, брехні й застосування чекістських маніпулятивних технологій – це щось унікальне, ця прес-конференція; її треба вивчати для протидії акціям «русского мира».
Вполювати «Шатуна»
Назва «Шатун», як на мене, не стільки від «шатать», скільки від «медведя-шатуна», який узимку не заліг до барлогу (а термін дії плану – саме зима й початок весни). Ти не знаєш, чого чекати, де той ведмідь на тебе раптом вискочить, він непередбачуваний у всьому, крім агресивних і деструктивних дій, він сіє непевність і страх. І за позбавлення від цього страху люди зазвичай готові віддати ледь не все…
Що ж, перші успіхи «Шатуна» вже наявні: ріст взаємної недовіри всіх політичних сил і недовіри суспільства до всіх їх. Чи зможуть Кремль і Луб’янка, спираючись на свою агентуру та «корисних ідіотів», використати реальні провали уряду, корумпованість і бездарність «політеліти» та відчай тисяч зубожілих людей у своїх інтересах? Цього допустити не можна. Слід сподіватися, що на «Шатуна» знайдуться не очікувані Путіним мисливці.
Але не забуваймо: наступною метою Путіна є демонстрація світу «шабашу нацистів» в Україні, спланованого з Москви…
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
peredplata
